Риторика в епоху середньовіччя

1. Лукіан, Тертуліан, Климент Олександрійський, Ориген, Ліваній.

2. Проповідь-суперечка.

3. Промова перед народом, бесіда з кількома людьми

4. В античній - мовлення – це вираз думки, в християнській – вираз істини; в античній не існувало авторитетів, а в християнській – Святе Письмо, у трикутнику «оратор – промова – слухач» антична риторика акцентувала увагу на промові, християнська – на слухачеві.

5. Існує загальна риторика. Вона є корисною, але не обов’язковою, Християнинові достатньо знати Святе Письмо, а проповідникові – коментувати писання з погляду моральності. Для проповідника, як і для оратора, важливо мати мудрість, якаважливіша за красномовство. Говорити красиво бажано, оскільки святі мали гарний складмови. Існують тільки три стилі (високий, середній, низький), яких потрібно дотримуватися. Власний погляд Августина – він розрізняє в гомілетиці натхнення Святого Духа (яке осявало проповідників), та допомогу Благодаті Божої.

6. Василій Кесарійський, Григорій Ниський, Григорій Богослов; назва походить з назви міста Каппадокія.

7. Бесіди про шість днів творення.

8. Вибрати тему з Святого Письма, обміркувати її виклад.

9. Перевага християнства над античною філософією полягає в тому, що християнство – це релігія для всіх, її може зрозуміти кожен. На протилежність цьому античні філософи намагалися пояснити досить складні питання в довгих та незрозумілих промовах.

10. Проповідь, тобто витлумачення прихованого змісту Святого Письма, розрахованого на інтелектуалів; настановча проповідь, призначена для простого люду; богословська проповідь, що трактує питання віри й оберігає від єретичних відхилень.

11. Після зречення своєї професії

12. « Семичастний канон».

13. Включав вільні мистецтва, які у короткому викладі охоплювали весь склад знання.

14. Нижчий – мова, діалектика, риторика(тривіум) і вищий – арифметика, геометрія, музика й астрономія( квадривіум)

15. Тривіум - мова, діалектика, риторика; квадривіум – арифметика, геометрія, музика й астрономія.

16. Старанне вивчення всього, що складає цінність людського духу.

17. Перший – магістри швидко говорять з кафедри, так що розум слухачів може сприйняти ці промови, але рука не може записати їх; другий – говорять повільно.

18. Ординарні та публічні.

19. Обговорювалися будь-які питання. Публічні диспути відвідувало багато людей, кожний міг поставити питання і подати обґрунтування тої чи іншої думки.

20. Не в осягненні істини, а в культивуванні здатності до суперечки. Участь в публічнихдиспутахбула обовязковою, щоб отримати вчене звання.

21. По-перше, диспут виходив з того, що існує одна істина, а суперечка викликана лише неадекватністю сприйняття людиною авторитетних текстів; по-друге, диспут – надто ритуалізована і регламентована комунікація не лише за формою, але й за змістом; по-третє – диспут поступово вироджується, адже в ньому інколи обговорювалися проблеми, які не було сенсу обговорювати і диспути проводилися заради суперечки.