4. Корозія металів в різних умовах

Залежно від умов, в яких експлуатуються вироби, електрохімічна корозія підрозділяється на атмосферну, підземну, морську і корозію в розплавлених солях.

4.1 Атмосферна корозія

Атмосферною корозією називають руйнування металів і сплавів у вологому повітрі при звичайній температурі. Це найпоширеніший вид корозії. Приблизно 80% металевих конструкцій експлуатується в атмосферних умовах. Атмосферна корозія металів носить, в основному, електрохімічний характер і протікає в тонких шарах вологи, що конденсується на поверхні металу.

Основним факторами, що визначають швидкість корозії в атмосфері, є ступінь зволоженості поверхні кородуючих металів, наявність забруднень і температура. Ці фактори змінюються в широких межах, наприклад, в морській атмосфері дуже багато солей, особливо хлориду натрію, в атмосфері промислових районів багато оксидів сірки, вуглецю, азоту та ін. За ступенем зволоженості поверхні металу розрізняють такі типи атмосферної корозії: суха, волога й мокра .

Суха атмосферна корозія - це корозія при повній відсутності плівки вологи на поверхні металу. Механізм сухої корозії металів представляє собою чисто хімічний процес взаємодії агресивних газів з окисленою поверхнею. У сухому повітрі на поверхні металу утворюються оксидні плівки, які знижують подальше окислення металу. Якщо в повітрі є інші гази, наприклад сірчисті з'єднання, захисні властивості плівки можуть знизитися і швидкість корозії у зв'язку з цим зросте.

Волога атмосферна корозія протікає при наявності на поверхні металу найтоншої невидимої плівки вологи, яка утворюється в результаті конденсації при відносній вологості повітря нижче 100%. Конденсація вологи в такій атмосфері може бути різною:

- капілярна. Капіляри, щілини, зазори сприяють конденсації вологи, тому що в них є невелика увігнутість меніску рідини, внаслідок чого, тиск насичених парів найменший. Зі зменшенням радіусу кривизни увігнутого меніска знижується тиск насичених водяних парів над ним. Таким чином, наявність капілярів із змочуваними стінками призводить до конденсації водяної пари, ненасиченої по відношенню до плоского меніску рідини;

- адсорбційна. Конденсація протікає за рахунок адсорбції вологи на поверхні металу;

- хімічна. Конденсація вологи відбувається внаслідок хімічної взаємодії продуктів корозії або солі, що знаходяться на поверхні металу, з водою і супроводжується утворенням гідратованих сполук. Наявність плівки розчину солі сприяє конденсації вологи, тому що тиск пари над розчином нижче, ніж над чистим розчинником. Гігроскопічність солі також прискорює конденсацію вологи. Механізм корозії металів у вологій атмосфері переважно електрохімічний. На роботу корозійного мікрогальванічного елемента робить істотний вплив опір плівки вологи на поверхні металу.

Мокра атмосферна корозія - корозія металів при наявності на їх поверхні видимої плівки вологи, що протікає при відносній вологості близько 100%. Така атмосферна корозія спостерігається при краплинній конденсації вологи на поверхні металу, а також при безпосередньому потраплянні вологи на метал (дощ, обливання конструкцій водою і т. д.). Мокра атмосферна корозія близька до електрохімічної корозії при повному зануренні металу в електроліт.

На швидкість атмосферної корозії робить істотний вплив ступінь зволоженості поверхні, тобто товщина шару вологи (рис. 4.1 ).

Рисунок 4.1. Залежність швидкості атмосферної корозії від логарифма товщини шару вологи (h) на поверхні металу: I - суха; II - волога; III - мокра; IV - корозія при повному зануренні в електроліт.

Із збільшенням товщини вологої плівки на поверхні металу швидкість корозії спочатку різко підвищується за рахунок збільшення електропровідності електроліту, а потім незначною мірою знижується внаслідок зменшення швидкості дифузії кисню до поверхні металу. Вологість повітря є одним з головних факторів, що сприяють утворенню на поверхні металу плівки вологи. Вологість повітря, при якій з'являється суцільна плівка вологи на поверхні металу в результаті конденсації води, називають критичною вологістю. Величина критичної вологості повітря значно змінюється в залежності від стану поверхні металу і складу атмосфери. Критична вологість промислової атмосфери складає в середньому 60% (відносна вологість). При відносній вологості атмосфери вище критичної швидкість атмосферної корозії різко збільшується.

На швидкість атмосферної корозії металів впливає також склад плівки вологи, температура, контакт з іншими металами.

Домішки в повітрі дуже сильно впливають на швидкість атмосферної корозії. Склад плівки вологи на поверхні металу і ступінь її агресивності залежать від забруднення повітря і характеру цих забруднень. Промислові гази (SO₂, SO₃, СO₂, H₂S, _NН3, Cl₂, HCl), потрапляючи в плівку вологи на поверхні металу, збільшують її електропровідність, гігроскопічність продуктів корозії, діють як депасиватори (наприклад SO₂, НС1). Тверді частки (наприклад частки вугілля), що потрапляють на поверхню металу, сприяють адсорбції різних газів, конденсації вологи. Найбільш агресивними є сильно забруднені індустріальні атмосфери, найменш активними - чисті й сухі континентальні атмосфери (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Характер атмосфери	Відносна швидкість корозії вуглецевої сталі (по Гадсону), бал
Суха континентальна	1 - 9
Морська чиста	38
Морська індустріальна	50
Індустріальна	65
Індустріальна, сильно забруднена	100

На швидкість атмосферної корозії металів впливають різкі температурні коливання. Підвищення корозійної агресивності при переході від негативних до позитивних температур пояснюється підвищенням швидкості електрохімічних процесів у зв'язку з переходом плівки вологи на поверхні металу з твердого агрегатного стану в рідкий. При зниженні температури ввечері і вночі відносна вологість повітря різко збільшується, що приводить до випадання роси на поверхні металів і збільшення електрохімічної корозії.

На швидкість атмосферної корозії значною мірою впливає контакт двох металів, що володіють різними значеннями електродних потенціалів. При вирішенні питання про допустимість контакту між металами або сплавами слід керуватися наступними даними. Усі метали і сплави розділені на п'ять основних груп: 1 - магній; 2 - цинк, алюміній, кадмій, 3 - залізо, вуглецева сталь, свинець, олово, 4 - нікель, хром, хромова сталь, хромонікелеві сталі; 5 - мідно-нікелеві сплави, мідь, срібло. Контакт металів, що входять в одну групу, вважається допустимим, але метали кожної наступної групи підсилюють корозію металів попередньої групи.

Для захисту металів від атмосферної корозії широко використовуються такі методи.

- легування металів. Для атмосферних умов експлуатації найбільш ефективним можна вважати легування, що приводить до отримання металевих сплавів з більш досконалим захисним шаром продуктів корозії, або сплавів зі зниженою анодною активністю. Наприклад, легування сталі легко пасивуємими металами (хром, нікель, алюміній, титан) або катодними добавками (мідь), які полегшують пасивацію сталі в умовах атмосферної корозії, знижує швидкість корозії;

- зниження відносної вологості повітря. Зменшення шару електроліту на поверхні металу шляхом зниження вологості повітря консервацією приладів в герметичні чохли з осушувачем (силікагелем) призводить до уповільнення роботи корозійних елементів;

- використання інгібіторів;

- застосування захисних покриттів. Для захисту від атмосферної корозії широко застосовують захисні неметалеві (лакофарбові), металеві, оксидні, фосфатні і інші покриття.

4.2 Підземна корозія

Підземна корозія металевих конструкцій протікає у ґрунтових умовах і має звичай електрохімічний механізм. Підземній корозії піддані, головним чином, металеві трубопроводи, підземні резервуари, силові електричні кабелі та ін. Особливо сильне руйнування спостерігається в умовах сумісної дії ґрунту і блукаючих струмів.

Розрізняють такі види ґрунтової корозії:

- підземна корозія - корозія в ґрунті, що викликається корозійними елементами, які виникають на металі в місцях зіткнення його з корозійним середовищем внаслідок неоднорідності металу споруди, неоднакового складу ґрунту, різниці температур, вологості і повітропровідності ґрунту на різних ділянках споруди;

- підземна біокорозія - це корозія, що викликається життєдіяльністю мікроорганізмів, які впливають на метал, зазвичай процес завершується електрохімічної корозією;

- електрокорозія - корозія металевих підземних споруд під дією струмів витоку з рейок електрифікованих залізниць та інших промислових установок. Вона підрозділяється на корозію блукаючими струмами і корозію зовнішнім струмом.

У ґрунті містяться волога і різні хімічні реагенти, тому він володіє іонною провідністю і в більшості випадків, за винятком дуже сухих ґрунтів, механізм підземної корозії - електрохімічний. Найбільш характерним катодним процесом в підземних умовах є киснева деполяризація. У кислих ґрунтах (болотистий) може проходити корозія і з водневою деполяризацією.

Розглянемо приклад роботи корозійного елемента в ґрунті (рис. 4.2 ).

Рисунок 4.2. Робота корозійного мікроелемента.

На аноді протікає реакція окислення заліза з утворенням гідратованих іонів:

Fe + mH₂O → Fe²⁺⋅mH₂O + 2e.

На катоді протікає реакція іонізації кисню:

O₂ + 2H₂O + 4e →→ 4OH⁻.

У електроліті ґрунту іони Fe²⁺ та OH^– взаємодіють один з одним, утворюючи нерозчинний осад гідроксиду заліза, який потім може перейти на оксид заліза:

Fe²⁺ + 2OH⁻ → Fe(OH)₂,

2Fe(OH)₂ → Fe₂O₃ + H₂O.

Анодні і катодні процеси, в більшості випадків, протікають на різних ділянках, тобто поверхня кородуючого металу складається з певної кількості корозійних мікроелементів і загальна швидкість корозії залежить від числа таких елементів та інтенсивності їх роботи. Такий механізм корозії називають гетерогенно-електрохімічним.

Загальна швидкість корозії визначається швидкістю процесу, що протікає повільніше інших. Процес, кінетика якого визначає загальну швидкість корозії, називається контролюючим. Залежно від умов можливі наступні види контролю підземної корозії металів: переважно катодний контроль - у вологих ґрунтах; переважно анодний контроль - в пухких і сухих ґрунтах; змішаний катодно-омічний контроль - при ґрунтовій корозії металевих конструкцій, внаслідок роботи протяжних макропар (трубопроводи).

У більшості випадків корозія підземних споруд протікає з переважним катодним контролем, зумовлених гальмуванням доставки кисню до поверхні металу.

Критеріями небезпеки корозії підземних металевих споруд, згідно з ГОСТ 9.602 - 89, є:

- корозійна агресивність середовища по відношенню до металу конструкції;

- небезпечні дії постійного і змінного блукаючих струмів.

Швидкість корозії металу в ґрунті залежить від корозійної активності ґрунту, тобто від деяких її властивостей: структури, пористості, вологості, мінералізації ґрунтових вод, кислотності, повітропровідної, питомої електричного опору і температури середовища.

Вологість ґрунту. Наявність вологи робить грунт електролітом і викликає електрохімічну корозію металів. Збільшення вологості ґрунту прискорює протікання анодного процесу, знижує опір електроліту і ускладнює перебіг катодного процесу при значному вмісті води в ґрунті. Максимальна швидкість підземної корозії спостерігається в ґрунтах, що містять 15 - 25% вологи.

На рис. 4.3 показано вплив вологості ґрунту на швидкість корозії сталі.

Швидкість корозії
	Вміст вологи,%

Рисунок 4.3. Вплив вологості ґрунту на швидкість корозії сталі: 1 - в піску, 2 - в глині

Для кожної ґрунту існує певний інтервал вологості, відповідний максимальної швидкості корозії.

- Повітропровідність ґрунтів. Пористі ґрунти можуть зберігати вологу протягом тривалого часу і створювати сприятливі умови для аерації (дифузії кисню). Підвищення повітропровідності ґрунтів прискорює корозійний процес внаслідок полегшення протікання катодного процесу.

- Електропровідність ґрунтів. Наявність у ґрунті водорозчинних солей сприяє збільшенню її електропровідності. Найбільш сильно впливають на корозійний процес іони Cl^–, NO^‒ , SO₄²⁻, НСО₃⁻, Са²⁺, Mg²⁺,Na₂⁺ і т.д.

Збільшення засоленості ґрунту, крім того, полегшує перебіг анодного (депасивація анодних ділянок поверхні) і катодного процесів.

- Кислотність ґрунту. Вона коливається в широких межах (рН 3 - 9). Дуже кислі ґрунти прискорюють корозію металів у результаті підвищення розчинності вторинних продуктів корозії і можливої додаткової водневої деполяризації. За величиною рН розрізняють кислі (рН 3 - 5), нейтральні (рН 6 - 8) і лужні (рН 9 - 10) ґрунти.

- Наявність мікроорганізмів. Мікроорганізми, що знаходяться в ґрунтах, можуть викликати значне місцеве прискорення корозії металів. Найбільшу небезпеку становлять анаеробні бактерії сульфат-редуціюючі, які розвиваються в мулистих, глинистих і болотистих ґрунтах. Ці бактерії в процесі життєдіяльності відновлюють сульфати, що містяться в ґрунті, споживаючи утворений при катодному процесі водень, до сульфід-іонів з виділенням кисню:

MgSО₄ + 4H⁺ = Mg(OH)₂ + H₂S + О₂.

Вивільнений кисень бере участь у катодній деполяризації корозійного процесу. Сульфід-іон є депасиватором, а також зв'язує іони заліза, утворюючи малозахисні плівки сульфіду, і тим самим полегшує анодний процес.

- Температура ґрунту. Температура ґрунту впливає на кінетику електродних процесів і дифузію, що визначають швидкість корозії. Зазвичай зі збільшенням температури спостерігається експоненціальне зростання швидкості підземної корозії металу. Різниця температур на окремих ділянках протяжних підземних споруд може призвести до виникнення термогальванічних корозійних елементів, що підсилюють корозію.

Питомий електричне опір ґрунту є функцією всіх розглянутих властивостей ґрунту й представляє один з найбільш характерних показників корозійної активності ґрунтів по відношенню до сталі. В певних межах існує пряма залежність: чим менше питоме електричний опір, тим більше швидкість корозії. Ця залежність дозволяє приблизно оцінити корозійну активність ґрунтів. Відповідно до ГОСТ 9.602 - 89, корозійну активність ґрунтів по відношенню до сталі оцінюють:

- за питомим електроопором ґрунту;

- за середньою катодною щільністю струму при зсуві потенціалу катода на 100 мВ в сторону більш від’ємного потенціалу корозії сталі.

У табл. 4.2 наведені питомий електричний опір ґрунту і величина середньої щільності катодного струму, що характеризують корозійну активність ґрунтів по відношенню до сталі.

Таблиця 4.2

Корозійна активність	Питома електропровідність ґрунту, Ом∙м	Середня щільність катодного струму, А/м2
Низька	понад 50	до 0,05
Середня	від 20 до 50	від 0,05 до 0,20
Висока	до 20	понад 0,20

Для боротьби з підземною корозією споруд широко використовують такі способи:

- Захисні ізолюючі покриття. Це основний метод захисту. Наприклад, на трубопроводи наносять бітумне покриття. Застосовують також покриття на основі липких полівінілхлоридних і поліетиленових стрічок.

- Катодний захист від зовнішнього джерела постійного струму або протекторний захист.

-Штучні середовища. Для захисту від корозії трубопроводів обробляють грунт, що оточує метал, різними речовинами для зниження або нейтралізації його агресивних властивостей (наприклад обробка кислого ґрунту вапном). Іноді для створення однорідного ґрунту по всій довжині трубопровід засипають піщаним ґрунтом. Однак цей метод дуже трудомісткий і дорогий.

4.3 Корозія металів блукаючим струмом

Корозія металів блукаючими струмами є приватним, але маючим велике практичне значення, випадком впливу електричного поля в електроліті на процес електрохімічної корозії металів. Електричний струм в ґрунті, що відгалужується від свого основного шляху, називають блукаючим. Джерелом блукаючого струму можуть бути електричні залізниці, електролізери, зварювальні апарати, катодні установки, лінії електропередач та ін. Розглянемо вплив блукаючих струмів від електрифікованого рейкового транспорту на корозію підземних споруд (рис. 4.4 ).

Рисунок 4.4. Корозія трубопроводу від блукаючих струмів електрифікованих залізниць:

1 - напрям руху струму; 2 - напрям руху електронів; 3 - напрямок руху іонів.

При протіканні тягового струму по рейках уздовж них відбувається падіння напруги і рейки одержують певний позитивний потенціал щодо землі, а недосконала ізоляція рейок від землі викликає витік струму в навколишній грунт. І чим більше поздовжній опір і менше перехідний електроопір, тим більше сумарний струм витоку в землю. Поблизу підстанцій і пунктів приєднання кабелів струмовідводів до рейок існують ділянки постійної негативної полярності рейок, а на значній відстані від них - постійної позитивної полярності. Виникаючі в землі блукаючі струми, зустрічаючи на своєму шляху металеві споруди, проникають в них і течуть по них на деякій відстані, створюючи анодні і катодні зони.

Особливість процесу корозії металу в полі блукаючих струмів полягає в тому, що це електролітичний процес, який протікає за законами електролізу. На катодних ділянках споруди буде протікати реакція відновлення водню :

2H⁺ + 2e → H₂,

на анодних ділянках - реакція окислення металу :

Me + mH₂O→ → Meⁿ⁺∙mH₂O + ne.

Наявність катодних і анодних ділянок на споруді визначається напрямом струму. Ділянка споруди де входить струм або виходять електрони є катодом. Ділянка споруди де виходить струм або входять електрони є анодом. Якщо електричний струм є постійним, то ділянки металу, з яких позитивні іони надходять в електроліт, є анодами і піддаються електричній корозії; ділянки, на яких позитивні іони переходять з електроліту в метал, є катодами, на яких протікає процес відновлення. Швидкість корозії пропорційна протікає току.

Змінний блукаючий струм є також корозійно небезпечним, але в меншій мірі, ніж постійний. Інтенсивність процесу корозії металу в полі блукаючих струмів, як правило, набагато більше, ніж інтенсивність ґрунтової корозії. Ці два процеси накладаються один на одного. При цьому збіг анодних зон корозійних елементів і блукаючих струмів призводить до посилення корозії. При досить великих потенціалах блукаючих струмів останні пригнічують струм катодного мікроелемента, що виникає в процесі ґрунтової корозії, поширюючи руйнування на всі мікроділянки споруди в анодній зоні блукаючих струмів. Під дією блукаючих струмів величина поляризаційного потенціалу споруди зміщується в анодних зонах в позитивну сторону щодо стаціонарного потенціалу, в катодних - в негативну. Величина швидкості корозії визначається щільністю струму витікання.

Нанесення захисного покриття (лакофарбового, бітумного, поліетиленового та ін.) різко підвищує опір. Опір ізоляції підземної споруди - найбільш істотний фактор обмеження блукаючих струмів, які впливають на споруду. У порівнянні з погано ізольованою спорудою в добре ізольованій струм корозії зменшується у сотні разів.

Грунт є паралельним провідником, наприклад рейок, і, залежно від величини електроопору рейок і ґрунту, струм, що проходить по землі, іноді сягає досить значної величини (до сотень ампер). Блукаючі струми мають радіус дії до десятків кілометрів у бік від струмопровідних конструкцій .

4.3 Морська корозія

Корозії в морській воді піддаються металеві частини морських суден, механізми і трубопроводи, металеві споруди морських портів і т.д. Морська вода представляє собою добре аерований, нейтральний електроліт, що мають високу електропровідність, зумовлену наявністю в ній солей з великим вмістом хлоридів, які виконують і ній роль депасиваторів.

Механізм морської корозії металів електрохімічний, переважно з кисневою деполяризацією. На швидкість морської корозії впливають склад морської води, її температура і швидкість руху, додатковий механічний фактор (аерування, кавітація), контакт різнорідних металів, біологічний фактор (обростання підводної частини металевих споруд морськими рослинними і тваринними організмами). Загальна концентрація солей в морській воді досягає 4%, що впливає на її електропровідність. Йод і бром грають роль додаткових катодних деполяризаторів і прискорюють корозію. Хлор-іон є сильним депасиватором, тобто прискорює анодний процес корозії металів. Сірководень підкисляє морську воду і зв'язує іони металів у важкорозчинні сульфіди, полегшуючи перебіг анодного і катодного електродних процесів електрохімічної корозії. При проходженні електричного струму через підводну частину суден і морських споруд проходить їх електрокорозія.

Великий вплив на швидкість корозії в морській воді має глибина занурення. Швидкість корозії металів різко зменшується з глибиною занурення, що пов'язано зі зменшенням вмісту кисню у воді. На глибині 1000 м спостерігається мінімум швидкості корозії, що відповідає досягненню мінімального вмісту кисню в морській воді.

Відносно високою є швидкість корозії морських суден по ватерлінії. Особливо інтенсивно процес руйнування металу розвивається в зоні, що розташована трохи вище цієї лінії. Цьому сприяє полегшений доступ кисню, змивання захисних плівок з поверхні, періодичне її змочування електролітом з наступним висиханням, перепадом температур.

Найбільш поширеним методом захисту металів від корозії в морській воді є нанесення лакофарбових покриттів. Використовують також цинкові і кадмієві покриття як самостійні або як захисний шар під лакофарбові покриття. Широке застосування знаходить електрохімічний захист морських суден і споруд, а також застосування деяких корозійностійких сплавів (наприклад сплав міді з нікелем ).

4.4 Корозія в розплавлених солях

Розплавлені солі широко використовуються в промисловості при виробництві електролітичним способом ряду металів (алюміній, літій, натрій, магній тощо) в якості нагріваючих середовищ при термічній обробці, як теплоносії в теплоенергетиці. Метали, стикаючись з розплавленими солями, взаємодіють з ними і піддаються корозійному руйнуванню. При зануренні металів у розплавлені солі, що є електролітами, в результаті взаємодії між ними виникає різниця електричних потенціалів (електродні потенціали в розплавлених солях).

Значення цих потенціалів залежать від природи аніонів розплаву і істотно відрізняються від електродних потенціалів у водних розчинах за величиною і розташуванням в електрохімічному ряду напружень. Для деяких металів (срібло, цинк, свинець та ін.) встановлено, що в розплавах своїх солей вони ведуть себе оборотно і їх електродні потенціали відповідають термодинамічному рівнянню:

E_Me = E⁰_Me + (RT / nF) lna _Меn+.

Для більшості металів у розплавах їх солей встановлюється незворотний або стаціонарний електродний потенціал. Корозія металів у розплавлених солях є електрохімічною і складається з двох сполучених електродних процесів:

• анодного (окислення металу):

Me + mA⁻ = Meⁿ⁺·mA⁻ + ne;

• катодного (асиміляція електронів деполяризатором)

D + ne = [D·ne].

Катодними деполяризатором в розплавлених солях, за даними Н.Д. Томашова, може бути розчинений у розплаві кисень, вода зневодненого розплаву, деякі катіони:

О₂ + 4е = 2О²⁻;

H₂O = H⁺ + OH⁻; H⁺ + e = 1/2H₂;

Fe³⁺ + e = Fe²⁺.

Умовою можливості самовільного протікання корозійного процесу в розплавах є зниження ізобарно-ізотермічного потенціалу реагуючої системи, тобто ΔGТ<0. Електрохімічне розчинення металів в розплавах хлористих солей йде в основному на анодних ділянках - границях зерен, а центральні частини зерен є мікрокатодами. При високих температурах в розплавлених солях вуглецеві сталі, крім їх корозійного розчинення, піддаються зневуглецюванню киснем повітря, вологою. Зазвичай чим агресивніше розплав в корозійному відношенні, тим більше у ньому йде зневуглецювання сталей. На швидкість корозії в розплавлених солях впливають вид солі, кисень і різні добавки. Розплави сульфатів агресивніше розплавів хлоридів, так як сульфат-іон є катодним деполяризатором. Розплави нітратів ще агресивніше, так як нітрат-іон є активний катодний деполяризатор. Пропускання через розплав солі кисню, повітря або водяної пари приводить до збільшення швидкості корозії, тому що полегшується катодний процес. Корозію сталей в розплавах солей знижує добавка таких речовин, як графіт, активоване вугілля, бура і інші відновники, що знижують окислювальну здатність розплавів.

Для захисту металів від корозії в розплавлених солях використовуються наступні методи: застосування менш агресивних розплавів; зниження вмісту в розплавах шкідливих домішок ; максимальне зниження швидкостей конвективних потоків; електрохімічний катодний захист.

4.5 Біохімічна корозія

Біохімічна корозія викликається в основному бактеріями, що знаходяться в ґрунті, водоймах, ґрунтових водах. Біохімічна корозія носить сезонний характер і найбільш інтенсивна в весняний період, коли створюються найкращі умови для розвитку та існування бактерій.

Бактерії, що викликають корозію, поділяються на аеробні та анаеробні. Аеробні бактерії існують і розвиваються тільки за умови наявності кисню, анаеробні бактерії розвиваються за відсутності кисню. Аеробні бактерії, що сприяють корозії, поділяються на бактерії - окислювачі сірки і залізо - бактерії, що осаджують залізо. Перші найкраще розвиваються в кислому середовищі (рН = 0-6). Сутність їх дії полягає в тому, що вони можуть окисляти сірку до сірчаної кислоти, місцева концентрація якої може доходити до 10%. Залізо - бактерії добре розвиваються в межах рН = 4-10. Вони поглинають залізо в іонному стані і виділяють його у вигляді нерозчинних сполук. Ці сполуки нерівномірно розподілені по поверхні металу і мають відмінний від основного металу електродний потенціал. Виникаюча електрохімічна гетерогенність поверхні підсилює корозію.

Анаеробні бактерії в основному бувають сульфат - відновлюючими. Вони розвиваються при рН = 5-9. В результаті життєдіяльності бактерії відновлюють сульфат-іони в сульфід-іони. Ці бактерії активно поглинають водень, що виділяється при катодному процесі. Присутність в корозійному середовищі сульфідів і сірководню прискорює корозію. Іони двовалентного заліза, що знаходяться в розчині зв'язують виділений сірководень. На поверхні металу утворюється наліт сульфіду заліза, що полегшує перебіг реакції катодної деполяризації. Корозія має пітинговий характер.