9 Київська Русь в період феодальної роздробленості.

В Київській державі родоплемінні стосунки відходили в минуле, їм на зміну йшов феодалізм – порядок життя, похідний від власності на землю. При цьому вільні селяни - общинники (смерди) втрачали свої наділи поповнюючи собою такі категорії залежного населення як рядовичі, закупи, холопи. Суспільну верхівку формували князі і бояри, котрим належало право великого землеволодіння.

Тривалий час не існувало чітко визначених правил спадкування князівської влади, що провокувало феодалів на ворожнечу і збройну боротьбу. Під час подібних міжусобиць гинули люди, розорялося господарство, зростала загроза з боку кочових орд половців. В 1097 р. на з’їзді в Любечі князі затвердили новий порядок спадкування: від батька до сина. Рішення Любецького з’їзду не стримали міжусобні війни, але створили умови для формування вотчинного (спадкового) землеволодіння і посилення удільних князів. При цьому швидко зростали і відособлювалися нові військово-політичні центри: Чернігівське, Галицьке, Волинське, Переяславське та інші князівства.

Таким чином в добу феодальної роздробленості (12 – 13 стол.) Русь перетворилася на федеративну феодальну монархію, де головні напрямки політики визначалися групою найвпливовіших князів.

10 Монголо-татарське нашестя.

На початку 13 століття племена монголо-татар на чолі з Чингізханом утворили в Центральній Азії власну державу. Вона слугувала монгольській знаті інструментом для завоювання сусідніх країн. Підкоривши Північний Китай, Середню Азію, Іран, Закавказзя монголи з’явилися в причорноморських степах, де кочували половці. Смертельна загроза змусила половців звернутися за допомогою до руських князів. В травні 1223 р. русько - половецьке військо зіткнулося з монголами на річці Калка. Від самого початку походу руським князям не вистачало злагоди. Навіть на полі битви їх дружини діяли розрізнено, без єдиного командування і взаємодопомоги. Через те на берегах Калки русько-половецьке військо зазнало нищівної поразки.

Монгольське нашестя на Київську Русь очолював онук Чингізхана – Батий. Спочатку він спрямував орду на землі Північно - Східної Русі. У 1239 р. почалося нашестя на Південно - Західну Русь, у грудні 1240 р. завойовники взяли штурмом і зруйнували Київ. Після цього рушили на Галичину і Волинь. Всюди монголи наштовхувалися на відчайдушний опір. Допомагала їм та обставина, що подолати феодальну роздрібненість і об’єднати сили для спільної боротьби руські князі не спромоглися. Внаслідок цього:

• Русь зазнала непоправних втрат і страшного спустошення;

• Руські землі потрапили в тяжку залежність, яку прийнято називати монгольським ігом;

• Київська держава припинила своє існування;

• Монгольська держава , що називалася Золотою Ордою, простяглася від Уралу до Чорного моря;

Таким чином доба Київської Русі залишилася в минулому.

11 Галицько - Волинська держава.

В 12 столітті Галичина і Волинь стали новими економічними і політичними центрами Русі. Перше піднесення Галицького князівства пов’язане з іменем Ярослава Осмомисла (1163 – 87 рр.). Об’єднав їх волинський князь Роман Мстиславович (1199 - 1205 рр.). Після його загибелі вони існували окремо, допоки князь Данило Романович не повернув собі батьківські володіння разом з Києвом. Спинити монгольську навалу Данило Романович не міг, проте йому вдалося вберегти державу від знищення. В 1245 р. він переміг об’єднане польсько - угорське військо під Ярославом, а в 1253 р. прийняв королівський сан. Спадкоємцям Данило Романович (1238 – 64 рр.) залишив міцну державу, що перебувала в мінімальній залежності від Золотої Орди.

За правління Лева Даниловича (1264 – 1301 рр.) і Юрія Львовича (1301 – 1308 рр.). Галицько-Волинська Русь переживала період піднесення. Андрій і Лев Юрійович, що правили спільно, почали відкрито проводити антимонгольську політику. Справа дійшла до відкритого зіткнення з Ордою. В одній з битв брати загинули, не залишивши після себе спадкоємців чоловічої статі. Князь Юрій - Болеслав, запрошений на трон з Польщі, також не залишив спадкоємця і виявився останнім представником династії Романовичів. Припинення правлячої династії порушило внутрішню єдність й спровокувало втручання з боку Польщі, Угорщини, Литви і Золотої Орди. Упродовж 1340 - 87 рр. вони вели боротьбу за галицький трон.

В підсумку Волинь перейшла під владу великого князівства Литовського, Галицькі землі захопила Польща.