6 Утворення Київської Русі.

В середині 9 століття вплив варягів на політичне життя слов’ян посилився. Один з їх вождів Рюрик став новгородським князем. Його наступник Олег у 882 р. здійснив похід на Київ, убив київського князя Аскольда, після чого об’єднав під своєю владою Київські та Новгородські землі. Вказаними подіями завершився довготривалий процес формування східнослов’янської держави. Головні напрямки політики Олега (882 – 912 рр.) полягали у наступному:

• Зміцнення влади «великого» київського князя над місцевою племінною верхівкою;

• Підкорення навколишніх племен, проведення на їх землях полюддя (тобто збору данини);

• Грабіжницькі походи на Візантію;

Завойовницьку політику Олега продовжували: князь Ігор, княгиня Ольга, та їх син Святослав.

Таким чином перший етап існування Київської держави (882 – 980 рр.) виявився періодом швидкого зростання і зміцнення. Володіння київських князів стали зватися «Руською землею». Існують теорії про варязьке і автохтонне (місцеве) походження Київської держави. Втім, в будь-якому випадку Русь являла собою ранньофеодальну східнослов’янську державу.

7 Розквіт Київської Русі.

Князь Святослав передчасно загинув у бою з кочовиками-печенігами і залишив після себе велику, але розрізнену державу. Тому князь Володимир Святославович змушений був відмовитися від політики перших князів. В роки свого правління (980 - 1015) він перш за все докладав сил для консолідації держави. Зокрема:

• ліквідував традиційні племінні княжіння, передавши владу на місцях своїм синам або довіреним людям;

• налагодив оборону від грабіжницьких наскоків кочовиків;

• заборонив язичницьке багатобожжя й охрестив Русь;

Продовжив консолідацію держави князь Ярослав Володимирович. В роки свого правління (1019 - 1054) він:

• розробив перший письмовий збірник законів «Руська правда»;

• остаточно розгромив печенігів;

• розширив династичні і політичні зв’язки з європейськими країнами;

• розпочав кам’яну розбудову Києва;

• Піклувався про розвиток освіти і культури;

Отже другий етап існування Київської Русі став періодом її розквіту. Після Ярослава Володимировича спільно правили його сини: Ізяслав, Святослав і Всеволод. Мирне правління Ярославичів перервала загроза половецького нашестя і міжусобні війни, спровоковані відсутністю чітко визначених правил спадкування князівської влади.

8 Запровадження християнства на Русі.

Життя давніх слов’ян залежало від оточуючого середовища. У зв’язку з цим розвинулося язичництво – тобто система вірувань і звичаїв, пов’язаних з обожненням сили природи. У слов’ян-язичників переважали культи вогню, води, землі, предків. Серед множини різних богів найбільш шанованими були: Перун (бог грому і блискавки), Стрибог, Дажбог, Хорс, Макош. Їм поклонялися в так званих капищах, де стояли ідоли – вирізані з дерева або каменю символічні зображення язичницьких богів. Навколишню природу за уявленнями язичників населяли дрібні духи, такі як водяники, лісовики, русалки. Носіями релігійних знань були волхви, котрі зналися також на астрономії, медицині, математиці.

Язичницьке багатобожжя консервувало племінну розрізненість Русі та гальмувало політичну консолідацію держави. Тому князь Володимир Святославович взявся за проведення релігійної реформи. Спочатку він запровадив єдиний для всіх пантеон із шести язичницьких богів. Коли нововведення не прижилося, князь ознайомився з канонами великих світових релігій: мусульманством, іудаїзмом та християнством римо-католицького і православного обряду. Зважаючи на давні зв’язки з Візантією Володимир Святославович зробив вибір на користь православ’я і в 988 р. охрестив Русь. Завдяки запровадженню християнства:

• зміцнилася політична єдність Русі ;

• розширилися зв’язки і авторитет Русі на міжнародній арені;

• поширювалася нова мораль;

• розвивалася писемність, освіта, культура, ремесла;

Таким чином запровадження християнства стало важливою подією в історії східних слов’ян.