3 Кочові народи Північне Причорномор’я в добу раннього залізного віку.

В 1 тисячолітті до н.е. причорноморські степи захопили кочові народи давньоіранського походження:

• Кімерійці (9 - 7 століття до н.е.);

• Скіфи (7 - 2 століття до н.е.) ;

• Сармати (3 століття до н.е. - 3 століття н.е.) ;

Основу їх господарства складало кочове скотарство, яке дозволяло з найменшими затратами праці освоювати величезні степові простори. Кількість худоби була мірилом багатства. Займалися також полюванням, риболовлею. Додатковим джерелом багатства виступали грабіжницькі війни, у зв’язку з чим їх вирізняли вкрай войовничі звичаї і досконала військова підготовка. Родоплемінні стосунки змінювалися рабовласницькими, зміцнювалася влада вождів і царів.

Кімерійці – найдавніше плем’я, чия етнічна назва дійшла до наших днів. Вони першими навчилися обробляти залізо, започаткувавши тим самим залізний вік на українських землях.

Скіфи першими на землях сучасної України утворили державу , в 513 р. до н.е. перемогли персидського царя Дарія. Над померлими вельможами насипали кургани. Цінні знахідки археологи виявили в таких скіфських курганах як Солоха, Чортомлик, Товста Могила.

4 Античні міста-держави.

Від 7 століття до н.е. в Північне Причорномор’я прибували давні греки. Займалися вони хліборобством, виноградарством, риболовлею, ремеслами, торгівлею. Свої міста (поліси) будували там, де була прісна вода, зручна для оборони місцевість і порт.

Першою грецькою колонією стала Борисфеніда. До числа найбільших належали: Ольвія, Херсонес, Тіра, Пантікапей. Кожне з них мало власні закони, владу, казну і являло собою окрему державу. По обидва боки Боспору Кіммерійського (Керченської протоки) простягалися володіння Боспорської держави, де склалася монархічна форма правління. В античних містах - державах панували рабовласницькі стосунки. Відомо, що в 107 р. до н.е. Боспорське царство охопило повстання рабів під проводом Савмака. Перед початком нової ери грецькі поліси пережили руйнівні наскоки сусідніх племен. Відтак вони прийняли протекторат Римської імперії і стали її провінціями.

У 3 - 4 ст. н.е. античні міста були розгромлені полчищами готів і гунів, внаслідок чого грецька колонізація Північного Причорномор’я перервалася.

5 Стародавні слов’яни .

Слов’яни – автохтонне (корінне) населення Східної Європи, чиїми предками у добу раннього залізного віку були племена Чорноліської і Зарубинецької археологічної культур. В писемних джерелах давні слов’яни згадуються як венеди, склавіни, анти. Антські племена (Пеньківська і Черняхівська археологічні культури) являли собою східну гілку слов’янства і найдавніших предків українців. Вони жили в умовах розкладу родових стосунків , коли поширювалася сусідська община, поглиблювалася майнова нерівність, зростала влада воєнних вождів. Від 4 по 7 стол. існував Антський союз племен – перше державне утворення східних слов’ян. Він розпався під ударами войовничих кочовиків - аварів.

У 8 - 9 століттях східні слов’яни поділялися на багато племен. Зокрема:

• Волиняни володіли землями в басейні Західного Бугу;

• Поляни займали середнє Подніпров’я;

• Древляни жили в лісах на південь від Прип’яті;

• Сіверяни займали землі понад Десною;

• Тиверці й уличі заселяли межиріччя Прута, Дністра і Дніпра;

При цьому старі союзи племен перетворювалися на більш

стійкі утворення – племінні княжіння на чолі з місцевим князем. Консолідація східних слов’ян проходила навколо племінного княжіння полян з центром у Києві. Перше піднесення Києва було пов’язане з іменем князя Аскольда. По Дніпру пролягав торговий шлях із «варяг у греки» тому на політичне життя помітно впливали варяги – вихідці з Далекої Скандинавії. Їх наймані військові дружини допомагали зміцнювати князівську владу.