33) Треті особи в адміністративному процесі: поняття, ознаки, види.

Стаття 53. Треті особи

1.      Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору,можуть вступити у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду, пред'явивши адміністративний позов до сторін. Задоволен­ня адміністративного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача. У разі вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, розгляд адміністративної справи починається спочатку.

2.  Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки.

Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Вступ третіх осіб,   які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

1. Характерною ознакою цього виду третіх осіб є не наявність самостійних прав на предмет спору, які можуть бути визначені тільки судовим рішенням під час розгляду справи по суті, а заявлення самостійної вимоги на предмет спору між сторонами, яка пред'являєть­ся у їхній справі. Ця характеристика третіх осіб є визначальною.

Слід зазначити, що треті особи завжди мають відповідний юридичний інтерес в результатах розгляду конкретної адміністративної справи судом. Звісно, що таке їхнє становище пов'язано з тим, що рішення, прийняте адміністративним судом у конкретній справі, може вплинути на правове становище зазначених осіб. Крім того, відповідне положення третіх осіб у справі також обумовлене тим, що вони завжди прагнуть досягти того, щоб суд постановляв таке рішення у справі, яке б відповідало їхнім інтересам, що залежать від існуючих між ними і сторонами право­відносинами, або зміною таких правовідносин на свою користь.

Відмежувальними ознаками третіх осіб, які заявляють самостійні Вимоги є: 1) що вони заявляють самостійні вимоги на предмет спору; 2) що вони вступають у процес, який вже порушено сторонами; 3) що їх інтереси є повністю або частково протилежними до інтересів однієї або обох сторін; 4) що вони втручаються в спір між сторонами, що вже виник; 5) що вони вступають у справу, заявивши адміністративний позов до однієї або до обох сторін.

Отже, треті особи, які відповідно заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити в адміністративну справу за своїм ба­жанням у будь-який час до закінчення судового розгляду справи, тобто до постановлення судового рішення у справі. Тому вони, як вже було зазначено, пред'являють адміністративний позов до сторін або до сторони. Проте законодавець прямо не визначає, до однієї чи до обох сторін може бути пред'явлено позов третіми особами, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору. Як свідчить практика, що це питання вирішується альтернативно, з огляду на конкретні обставини вправи. Інакше кажучи, адміністративний позов треті особи, які заявляють самостійні вимоги, як вже зазначалося, можуть пред'явити як до однієї, так і до обох сторін.

2. Підставами вступу або залучення цих третіх осіб до процесу в конкретній адміністративній справі є: 1) те, що рішення між сторонами може вплинути на права та інтереси третьої особи; 2) мета захисту особистих прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин; 3) процесуальний зв'язок третьої особи з однією із сторін адміністра­тивної справи, в яку вона вступає.

Виступаючи на стороні позивача чи відповідача, треті особи без самостійних вимог не повинні погоджувати свою діяльність зі стороною, на чиєму боці вони виступають, оскільки у процесі вони діють самостійно, тобто незалежно від сторін. Не може до цих осіб бути пред'явлений зустрічний позов. Щодо матеріальних наслідків набрання рішенням за основним позовом законної сили, то вони не поширюються на третіх осіб без самостійних вимог як на співучасників, а саме: співпозивачів та співвідповідачів. Крім того, необхідно зазначити, що статус третьої особи без самостійних вимог може бути змінений самою третьою особою на статус третьої особи з самостійними вимогами. Проте позивач і третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору можуть змінити свій статус на відповідача у справі. Зокрема це може бути, коли в справі було отримано достатньо доказів, які свідчать про незаконні дії третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору, то за заявою позивача або третьої особи з самостійними вимогами статус третьої особи може бути змінений на відповідача.

34) Передача адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого.

Стаття 22. Передача адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого

1. Суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо:

1) задоволено клопотання відповідача, місце проживання   якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем  проживання (перебування);

2) після відкриття провадження у справі виявилося, що провадження у справі відкрито без дотримання правил предметної підсудності;

3)  після відкриття провадження у справі та до початку судового розгляду виявилося, що провадження у справі відкрито без дотриман­ня правил територіальної підсудності;

4)  після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших випадках неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;

5)  ліквідовано адміністративний суд, який розглядав справу. 

2.  Питання про передачу адміністративної справи розглядається судом у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання.

3. Питання про передачу адміністративної справи суд вирішує ухвалою, яку може бути оскаржено.

4. Передача адміністративної справи з одного суду до іншого здійснюється після закінчення строку на оскарження ухвали суду, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задово­лення.

5.   Адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, розглядається адміністративним судом, до якого вона надіслана.

6.   Спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.

35) Правонаступництво в адміністративному процесі.

Стаття 55. Процесуальне правонаступництво

1. У разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністра­тивного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

1. Це означає, що в процесі розгляду окремого адміністративно-правового спору права та обов'язки суб'єктів спірного матеріального правовідношення ще до завершення розгляду справи внаслідок різних обставин можуть перейти до іншої особи, яка не є учасником розгляду цієї конкретної справи. В зазначеному випадку відбувається процесуальне правонаступництво, тобто заміна однієї із сторін процесу іншою особою - правонаступни­ком.

Отже, процесуальне правонаступництво - це заміна сторін чи третіх осіб (правопопередників) іншою особою (правонаступником) у разі вибуття з процесу суб'єкта спірних чи встановлених судом право­відносин.

Стаття 55 цього Кодексу називає такі випадки (підстави) можливого процесуального правонаступництва: 1) вибуття сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір; 2) заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір. Щодо випадку вибуття сторони, то воно може відбуватися з різних причин. Так вибуття сторони може статися в зв'язку зі смертю фізичної особи або у зв'язку з реорганізацією юридичної особи. Отже, підставою процесуального правонаступництва фізичної особи може бути: 1) смерть фізичної особи, яка була стороною чи третьою особою в адміністративному процесі; 2) оголошення її померлою; 3) встановлення судом щодо цих суб'єктів у порядку окремого провадження факту смерті. Натомість, підставою процесуального правонаступництва юридичної особи може бути лише її реорганізація, а не ліквідація, тобто коли права та обов'язки юридичної особи - правопопередника переходять до новоствореної юридичної особи - правонаступника. У разі так званої ліквідації юридичної особи її діяльність припиняється без переходу прав та обов'язків у порядку правонаступництва до інших осіб.

У теорії адміністративного права виокремлюють два види право­наступництва: 1) універсальне правонаступництво; 2) сингулярне правонаступництво. Під універсальним правонаступництвом розу­міють перехід всіх правомочностей до іншої сторони. Вона має місце у тих випадках, коли перехід прав та обов'язків однієї юридичної особи до іншої відбувається в так званому порядку реорганізації. Щодо громадян - вона має місце у випадках, коли перехід прав та обов'язків від одного громадянина до іншого відбувається у порядку спадкування. Під сингулярним правонаступництвом розуміють таке правонаступництво, коли сторона своє право переуступає в конкретному матеріаль­ному правовідношенні,

Процесуальне правонаступництво відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України можливе на всіх стадіях адміністративного процесу.