29) Поняття та види доказів в адміністративному процесі.

Стаття 69. Поняття доказів

1. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

2. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

1. Фактичні дані, є ні чим іншим, як відомостями про факт, тобто це інформація, за допомогою якої можна пізнати (з'ясувати) сам факт. Відомості про факт (інформація) подається до суду для аналізу адміністративним судом такої інформації про певні події, дії або стан (юридичні обставини), і цю функцію здійснюють суб'єкти, які беруть участь у розгляді справи. На підставі цієї інформації в суді складається враження про правовідносини, які стали передумовою звернення до суду. Інформація може мати правдоподібний і явно неправдивий характер. У цьому контексті постає необхідність в з'ясуванні того, яким є факт. Факт - це явище об'єктивної соціальної дійсності.

Інші обставини, що мають значення для правильного виріщення справи». Це може бути інша інформація, яка підтверджує або заперечує позовні вимоги.

Для з'ясування припису закону «ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів», необхідно звернутися до перерахованих джерел доказів, з яких суд отримує фактичні дані (докази). Під джерелами доказів слід розуміти те джерело, від якого надходить інформація про фактичні дані, що мають значення для правильного вирішення справи. До них належать: пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Зазначений перелік джерел доказів є вичерпним.

2. Це означає, що законодавчий припис, хто може надавати суду докази, а також повноваження суду щодо надання або витребування додаткових доказів як за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, так з власної ініціативи. У цьому контексті необхідно зазначити, що суд повинен сприяти особам, які беруть участь у доведенні шляхом уточнення, з урахуванням гіпотези норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, кола фактів, які необхідно довести та запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо вони самостійно не мають можливості надати суду певних доказів.

30) Територіальна підсудність.

Стаття 19. Територіальна підсудність адміністративних справ

1. Адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.

2. Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.

3. Адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб'єкта владних повно­ важень, повноваження якого поширюються на всю територію України; адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, їхня посадова чи службова особа; а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поши­рюється на місто Київ.

4. У разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

1. Територіальну підсудність поділяють на види: загальну, альтерна­тивну, договірну, виключну, за зв'язком справ.

Загальна підсудність визначає повноваження адміністративного суду з розгляду конкретної адміністративної справи залежно від місцезнаходження відповідача, тобто формує основне правило розмежування компетенції однорідних адміністративних судів. Це відповідає положенням ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, де зазначається, що адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відпо­відача. Обрання цього способу обумовлене тим, що рішення суб'єкта владних повноважень, яке стосується прав багатьох осіб (нормативно-правовий акт), може бути оскаржене значною кількістю позивачів. Це положення також встановлене і в інтересах відповідача (для тих поодиноких випадків, коли відповідачем є фізична чи юридична особа) за позовом суб'єкта владних повноважень.

2.   У відповідності з ч. 2 ст. 19 Кодексу адміністративного судо­чинства України адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача. Тобто, якщо позивач оскаржує рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що стосуються інтересів лише позивача, то заява подається за місцем знаходження позивача.

Крім того, щодо визначення територіальної підсудності справ з публічно-правових спорів, що виникають із адміністративного договору, слід зазначити, що такі справи мають бути підсудні адміністративному суду за місцем виконання договору, якщо у договорі не визначена інша підсудність.

4. Отже, це свідчить про те, якщо положення територіальної підсудності не дають можливість визначити компетентний у справі адміністративний суд, то позивач має право обрати його за власним розсудом, але з дотриман­ням правил предметної підсудності, тобто, це так звана альтернативна підсудність. За цією підсудністю декілька судів будуть мати повно­важення розглянути адміністративну справу. Позовна заява може бути подана до одного із адміністративних судів, визначених законом. Оскільки право вибору належить, як ми вже зазначали, заявнику (позивачу), то ця підсудність названа підсудністю за вибором позивача. Альтернативна підсудність є пільговою, оскільки вона встановлена для невеликої категорії справ, які мають особливо велике життєве значення для громадян (фізичних осіб).

31) Підсудність справ адміністративним судам.

Стаття 17. Компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ

1. Компетенція адміністративних судів поширюється на:

1)  спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2)  спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4)  спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках,встановлених законом;

5)  спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

2. Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:

1)  що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2)  що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

3)  про накладення адміністративних стягнень;

4)  щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

1. Таким чином, під компетенцією адміністративних судів необхідно розуміти підвідомчість справ, що виникають із конституційних зовнішньоекономічних, фінансових, податкових, будівельних, екологічних, транспортних, військових, промислових, соціальних та Інших публічно-правових відносин. Отже, до юрисдикції адміністра­тивних судів належать правові спори, з тією особливістю, що вони мають публічний характер, тобто це спори з правовідносин, що виникають у сфері публічної адміністрації. Це свідчить про те, що компетенція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, у яких хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень, тобто обов'язковою стороною у таких спорах має бути представник публічної Залежно від того, чи відносить закон вирішення спорів до відання виключно одних конкретних органів, чи до компетенції декількох, при допущенні вибору заявника, за згодою сторін, і недопущення такого підвідомчість можна поділяти на такі види: виключну, альтернативну, договірну, імперативну (умовну).

У відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби розглядаються адміністративними судами. Поняття «публічної служби * в цьому Кодексі розкривається через перелік різновидів цієї служби. Під публічною службою необхідно розуміти діяльність на державних політичних посадах, професійну діяльність суддів, прокурорів, військову службу, альтернативну (невійськову) службу, дипломатичну службу, іншу державну службу, службу в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 15 ст. З Кодексу адміністративного судочинства України).

У відповідності з п. З ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів, відносяться до компетенції адміністративних судів. Під такими спорами необхідно розуміти спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністра­ції), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них (як позивачем, так і відповідачем) є суб'єкти владних повноважень.

У відповідності з п. 4 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України спори за зверненням суб'єкта владних повно­важень у випадках, встановлених законом, відносяться до компетенції адміністративних судів. Розгляд цих справ віднесено до компетенції адміністративних судів у зв'язку з тим, що названі спори виникають із суто публічно-правових відносин. У цьому аспекті згідно зі статтею 50 цього Кодексу до таких справ належать: 1) справи про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) справи про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) справи про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) справи про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) та інші справи у випадках, встановлених законом.

У відповідності з п. 5 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим проце­сом чи процесом референдуму, віднесені до компетенції адміністратив­ного суду. Такі спори за своєю правовою природою є конституційно-правовими, оскільки законодавство про вибори і референдум належить до конституційного права. Суд при вирішенні зазначених спорів повинен враховувати вимоги матеріального законодавства. Виходячи з того, що адміністративний процес не може регулюватися іншими законами, крім цього Кодексу, то порядок звернення до адміністра­тивного суду і розгляду та вирішення адміністративним судом виборчих спорів не може встановлюватися законодавством про вибори і референдум.