9.4. Тарифна політика підприємств комунального господарства: її сутність та фактори, що її визначають.

Тариф на комунальні послуги - це офіційно встановлена органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування ставка плати за утримання житлових будинків і прилеглих територій або надання комунальної послуги населенню і суб'єктам господарювання, що забезпечує мінімально необхідний рівень відшкодування експлуатаційних витрат та фінансування програм [95] розвитку об'єктів житлово-комунальної сфери при дотриманні нормативних вимог щодо якості вказаних послуг.

З метою подолання серйозних недоліків при формуванні тарифів на послуги підприємств житлово-комунального господарства [42], зумовлені використанням витратного методу формування собівартості на основі даних минулого періоду та директивним визначенням рівня рентабельності, наказом Держбуду України від 29 березня 1999 р. № 78 було затверджено "Методичні рекомендації щодо розрахунку економічно обґрунтованих тарифів на житлово-комунальні послуги" (далі — Методичні рекомендації від 29 березня 1999 р. № 78). Щоправда, цей документ носить рекомендаційний характер і рішення щодо його застосування має приймати місцевий орган державної виконавчої влади та самоврядування.

На відміну від попередньої методики, суть запропонованого у Методичних рекомендаціях від 29 березня 1999 р. № 78 вдосконаленого підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги зводиться до таких моментів:

• на першому етапі розрахунку тарифів обов'язково проводиться аудит[5](експертиза) фактичного рівня собівартості комунальних послуг, у процесі якого виявляються нераціональні витрати, резерви зниження собівартості, про що детальніше згадувалось вище;

• -на другому етапі, на підставі нормативів з урахуванням необхідних коригувань фактичних витрат (відповідно до виявлених на попередньому етапі непродуктивних витрат, реалізації нових технологічних процесів і заходів щодо ресурсозбереження тощо), вираховується планова собівартість;

• третім етапом формування тарифів є обчислення економічно обґрунтованого прибутку (рівня рентабельності) на основі визначення об'єктивних потреб підприємства у фінансових ресурсах для забезпечення розвитку його виробничої і соціальної сфер.

У прибуткових галузях комунального господарства система тарифів за послуги диференційована залежно від категорії споживачів, місця споживання, цільового призначення та якості послуг.

Тарифи поділяються на такі групи:

• тарифи міського транспорту - як правило, у межах одного населеного пункту єдині;

• тарифи санітарно-технічних підприємств (водопровід, каналізація, санітарна очистка) - диференційовані за споживачами;

• тарифи енергетичних підприємств- диференційовані за споживачами і цільовим призначенням;

• тарифи за проживання у готелях, відвідування лазень, надання пральних та інших послуг населенню - диференційовані залежно від якості послуг.

Ціноутворення в комунальному господарстві характеризується наступними особливостями:

• чинні тарифи не повною мірою покривають місцеві витрати підприємств виробників послуг комунального господарства;

• при формуванні тарифів широко застосовується перехресне субсидування, коли занижені тарифи на послуги однієї групи споживачів (населення) покриваються завищеними тарифами на надання комунальних послуг інших споживачів (підприємства й організації);

• тарифи мають витратний характер, оскільки більшість із них формуються виходячи з місцевих витрат;

• має місце значна розмаїтість рівнів і видів тарифів у зв'язку з територіальними розходженнями виробництва й споживання послуг; у багатьох випадках настільки значна диференціація в тарифах на однакові послуги економічно не обґрунтована;

• передбачається соціальна орієнтація тарифів для населення, обумовлена наданням житлово-комунальних послуг на пільгових умовах; занижений рівень тарифів передбачає наявність системи бюджетних дотацій;

• у тарифах практично не враховуються якісні параметри надаваних послуг, а також умови їхнього виробництва й споживання.

Структура тарифів на житлово-комунальні послуги спотворюється, коли тарифи на окремі види обслуговування непропорційно завищуються або занижуються, що багато в чому залежить від місцевих умов, таких як рівень бюрократизму, ступінь лобізму й інших позаекономічних факторів.

Відзначимо, що в цей час замість поняття "квартирна плата" (або просто - квартплата) використовується термін "оплата житла й комунальних послуг", які передбачає плату за технічне втримування й ремонт житла, включаючи капітальний, за комунальні послуги й за наймання житлового приміщення:

Важливу роль у проведенні тарифної політики грають дотації й компенсації.

Методи розрахунку житлово-комунальних тарифів. Ціна на утримання житла й надання комунальних послуг складається з витрат, необхідних для виробництва й реалізації послуг, і прибутку, що забезпечує рентабельність житлово-комунальних підприємств.

Основою формування ціни є собівартість послуги. Калькулювання планово-розрахункової собівартості житлово-комунальних послуг ведеться на основі натуральних величин споживання послуг по статтях витрат з урахуванням всіх етапів технологічного процесу виробництва й обсягу реалізації послуги споживачам, а також з урахуванням витрат по організації розрахунку п збору комунальних платежів з населення.

Але щоб забезпечити стійке функціонування й розвиток житлово-комунальних підприємств, при формуванні тарифів на житлово-комунальні послуги необхідно передбачити, щоб вони покривали наступні витрати виробників:

• податкові збори й обов'язкові платежі виробників;

• кошти, необхідні для інвестування в основні й оборотні кошти;

• погашення кредитів, пов'язаних з підвищенням рівня житлово-комунальних послуг;

• відрахування до фонду споживання (для створення додаткових стимулів до підвищення ефективності діяльності підприємства).

До складу тарифу доцільно включати страхову складову.

Не повинні входити у вартість комунальних послуг непродуктивні видатки й втрати, що може забезпечити істотне зниження тарифної основи.

У конкурентних й потенційно конкурентних сферах ЖКГ (житлове господарство, ремонт і модернізація житлового фонду, санітарне очищення території й ін.) зниження тарифів забезпечується шляхом розміщення муніципальних замовлень на конкурсній основі, установленням цін але результатам торгів, на основі ціни переможця, що запропонував більше низьку ціну й найкращі умови виконання замовлення. У цьому випадку існує принципова можливість установлення зворотної залежності - не тариф від витрат, а витрати від тарифу.

У монопольних сферах комунального господарства (водопровідно-каналізаційне господарство, комунальна енергетика й ряд ін.) стимулювання зниження витрат можливо шляхом надання пільгових цільових кредитів па технічне переозброєння підприємств, забезпечення підприємства необхідними матеріалами через муніципальне замовлення, розташовуваний на конкурсній основі. Крім того, можливе виділення окремих видів робіт, що не входять у технологічний процес виробництва даної послуги, і розміщення підрядів на їхнє виконання також на основі конкурсного відбору. До таких видів послуг можна віднести, наприклад, ремонт і обслуговування мереж, транспортні послуги, проектування й будівництво об'єктів.

Відносно ступеня втручання влади в ціноутворення в галузях природні монополії існує думка, що інфляція витрат значною мірою обумовлена ростом цін на продукцію й послуги природних монополій. Тому для захисту інтересів споживачів необхідно державне регулювання. Вплив держави на ціну в галузях природних монополій може здійснюватися двома способами: прямим регулюванням цін і тарифів; впровадженням і розвитком елементів конкуренції й цих сфер. На наш погляд, найбільш ефективним є підтримка оптимального балансу обох механізмів за принципом: регулювання в тих випадках, коли конкуренція неможлива.

Міжнародний досвід і сучасні теоретичні розробки свідчать, що найефективнішою політикою держави відносин природних монополій є їхньої реструктуризації, під якою розуміється впровадження елементів економічного змагання й створення умов для розвитку конкуренції на відповідних ринках, а також виділення зі складу монополістів елементів, що не ставляться до основного технологічного процесу.

Інший метод - упорядкування державного регулювання тарифів у галузях природних монополій. Такий спосіб є найбільш відомим і апробованим на практиці для впливу на монополістів.