6.2. Фінансове вирівнювання.
В фінансовому потенціалі окремих територій будь-якої країни є розбіжності. У формуванні доходної бази бюджетів і можливостях задоволення місцевих потреб існують особливості, тому видатки місцевих бюджетів у зіставленні з кількістю населення можуть значно відрізнятися за адміністративно-територіальними одиницями.
В умовах відсутності розроблених і законодавче визначених державних соціальних гарантій важливим є наближення видатків місцевих бюджетів у розрахунку на душу населення до середнього рівня, який склався по країні.
Фінансове вирівнювання [124]- це приведення у відповідність витрат бюджетів (за економічною та функціональною класифікацією) до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на душу населення, ліквідація значних диспропорцій у здійсненні видатків у розрізі окремих територій.
Фінансове вирівнювання спрямоване на нівелювання (в певних межах) таких відхилень, оскільки їх існування створює неоднакові умови для задоволення гарантованих державою соціальних, адміністративних та інших послуг.
Основні принципи фінансового вирівнювання:
врахування об'єктивно існуючих розбіжностей в економічному та соціальному розвитку територій, особливостей їх місцезнаходження, природно-кліматичних, екологічних, демографічних та інших умов;
визначення критеріїв і переліку депресивних територій, які потребують додаткових фінансових ресурсів;
вирівнювання доходів місцевих бюджетів як необхідної умови створення рівних можливостей для функціонування всіх територіальних громад, тобто для здійснення ними однакових видатків;
визначення ступеня вирівнювання доходів з метою встановлення зацікавленості органів місцевого самоврядування у зростанні доходних джерел;
вирівнювання видатків бюджетів органів місцевого самоврядування для забезпечення надання суспільних послуг на єдиному рівні, гарантованому законами країни.
6.3. Бюджетне регулювання, його цілі та методи.
Збалансування бюджетів одного рівня досягається за допомогою бюджетного регулювання, тобто перерозподільчих процесів у межах бюджетної системи, шляхом надання коштів фінансово „бідним” територіям або вилучення коштів у відносно „багатих” територій.
Бюджетне регулювання [9] — діяльність щодо збалансування державного та місцевих бюджетів.
Основні завданнями бюджетного регулювання є:
досягнення відповідності між видатками та доходами місцевих бюджетів різних видів, тобто їх збалансування;
забезпечення рівномірності в надходженні доходів для запобігання затримок у фінансуванні видатків;
створення зацікавленості органів місцевого самоврядування у повній мобілізації доходів на своїй території;
забезпечення самостійності використання додатково одержаних коштів у процесі виконання місцевих бюджетів;
перерозподіл бюджетних ресурсів між фінансово "багатими" та "бідними" територіями;
зв'язок обсягів одержаної фінансової допомоги з конкретними зусиллями щодо мобілізації податків і зборів, залучення додаткових дохідних джерел;
здійснення фінансового вирівнювання.
У складних процесах бюджетного регулювання необхідно відокремлювати вертикальне і горизонтальне бюджетне регулювання (табл. 6.1).
Таблиця
6.1
Мета бюджетного регулювання та шляхи її досягнення
Властивості |
Вертикальне бюджетне регулювання |
Горизонтальне бюджетне регулювання |
Мета |
Забезпечення необхідними дохідними джерелами бюджетів різних рівнів відповідно до діючого порядку розмежування повноважень між органами державної влади та місцевим самоврядуванням |
Ліквідація відмінностей у бюджетній забезпеченості бюджетів місцевого самоврядування (міських за категоріями міст, селищних та сільських), фінансове вирівнювання |
Досягається шляхом |
Розподілу видатків між бюджетами і надання їм доходів, достатніх для фінансування визначених видатків |
Вирівнювання доходів і видатків однотипних видів місцевих бюджетів |
Збалансування доходів і видатків бюджетів, вирівнювання бюджетної забезпеченості територій проводиться за допомогою особливих методів, які залежать від того, яким чином розмежовані доходи між рівнями бюджетної системи згідно із розподілом повноважень між державною виконавчою владою і місцевим самоврядуванням.
У вітчизняній практиці використовуються наступні методи бюджетного регулювання:
1) метод відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків і доходів, які надходять до місцевих бюджетів ( регулюючі);
2) надання фінансової допомоги бюджетам в обсязі певної визначеної суми (у вигляді бюджетних трансфертів).
Досвід багаторічного використання методу відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків і доходів (започаткований ще у 1931 р. разом із проведенням податкової реформи) обов'язково приводив багатьох економістів до висновку щодо його переваг, серед яких відзначали такі:
досягається зацікавленість місцевих фінансових органів у повній мобілізації не тільки власних дохідних джерел, але і загальнодержавних податків, тому що визначену їх частину можна одержати лише за умови повного надходження;
збалансування місцевих бюджетів можна забезпечити із застосуванням гнучких дохідних джерел, тобто здійснювати його достатньо ефективно;
місцеві фінансові органи несуть відповідальність за своєчасне і повне надходження загальнодержавних податків і доходів.
Результативність методу відсоткових відрахувань пояснюється зокрема й тим, що традиційно у нас використовують такі регулюючі доходи, які характеризуються:
достатньо великими обсягами надходжень
рівномірністю надходження в часі;
рівномірністю надходження по території країни;
захищеністю від впливів економічних та інших факторів, які могли б спричинити коливання в обсягах доходів.
Цим вимогам відповідають такі загальнодержавні податки як податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток підприємств і податок з доходів фізичних осіб (до 2004 р. — прибутковий податок з громадян). Перелік регулюючих податків, які використовуються для збалансування місцевих бюджетів, нині став досить обмеженим (податок на прибуток підприємств, податок з доходів фізичних осіб). Ефективність бюджетного регулювання залежить не від кількості джерел, які використовуються з цією метою і навіть не від обсягів коштів, а від гнучкості механізму перерозподілу.
При застосуванні методу відсоткових відрахувань обов'язково виникає запитання: які нормативи використовувати:
1) єдині для місцевих бюджетів усіх адміністративно-територіальних одиниць;
2) єдині в межах певних груп місцевих бюджетів (наприклад, залежно від рівня податкового потенціалу і бюджетної забезпеченості на одного жителя), тобто групові нормативи;
3) індивідуальні для кожного бюджету.