16. Економічна концепція Томи Аквінського

Хома Аквінський (1225—1274) був учнем Альберта Великого, відомого фі¬лософа середньовіччя. Його еко¬номічні погляди були сформовані під впливом праць Аристотеля. Виходячи з вимог «божественного порядку» та християнської моралі, він пропонує підпорядкувати їм усе життя суспільства, зок¬рема й економічні відносини. Саме з цих позицій він розглядає най¬важливіші проблеми тодішнього економічного життя: ціни, купівлі-продажу, проценту па капітал та приватної власності.Розглядаючи ціну, Хома Аквінський передусім намагається пояснити, яка ціна с справедливою. Він стверджував, що справед¬лива ціпа повинна відповідати двом вимогам: повинна забезпечувати еквівалентність обміну відповідно до кількості праці та видатків, а також забезпечувати учасникам обміну прожиття відповідно до їхнього соціального статусу. Тобто справедлива ціна повинна забезпечити різний рівень добробуту ремісникові, церковнослужителю та дворянину. Повинні також враховуватися і витрати на зберігання товару, доставку його та певне страхування на випадок можливих втрат. Водночас Аквінський закликає у процесі обміну керуватися насамперед вимогами вищої справед¬ливості відповідно до божественного закону, за яким, якщо одна зі сторін втратила в процесі обміну, то інша, яка отримала більшу вигоду, винагородила потерпілу, адже саме цього вимагає спра¬ведливість. Ідучи за вченням Аристотеля, Хома Аквінський розрізняє, з одного боку, обмін товару на товар або грошей на товар для за¬доволення необхідних потреб, а з іншого — обмін грошей на гроші або товари з метою отримання зиску. Але на відміну від Аристотеля, який перший вид обміну схвалював, а другий засуджував, адже він «живить жагу зиску», Аквінський вважав, що намагання отримати прибуток, який є метою будь-якої торгівлі, нічим не заперечує моральності, адже прибуток можна викори¬стати на корисні справи: утримання сім'ї, допомогу бідноті, пожертви. Водночас Хома Аквінський негативно ставиться до стягуван¬ня відсотків за позичені гроші. Гроші він відносив до першої категорії, а тому й платити відсоток за них не є справедливим. Що правда, це стосується лише грошей, які позичалися на споживчі блага, а ось якщо гроші позичалися на продуктивне використання, то платити відсоток за позичку є цілком справедливим.

17. Економічна думка Росії та України в добу Середньовіччя

Економічна думка Росії та України за часів феодалізму своїм корінням сягає становлення та розвитку могутньої держави — Київської Русі. Видатною пам'яткою економічного життя є "Руська правда" (30 р. XI ст.) — збірник юридичних законів щодо майнових відносин і захисту прав власності феодальної знаті на кріпосних селян і на землю, а також на отримання грошових і натуральних виплат. Це юридичний документ, який складався впродовж багатьох років — спочатку Ярославом Мудрим, за ним його синами, потім Володимиром Моно-махом. Він використовувався, доповнювався, редагувався в Київській Русі та інших слов'янських князівствах упродовж XIII—XVII ст.Велике значення у формуванні феодальних відносин у Київській Русі мало християнство, запроваджене в період князівства Володимира (988—989). Виникнення самостійних князівств (кінець XI — початок XII ст.) було початком процесу феодальної роздробленості давньоруської держави та нового етапу формування соціально-економічної думки. Феодальна роздробленість послабила могутність слов'янської держави та стала причиною монголо-татарських пограбувань.Усе це посилювало тенденції до політичної централізації, основою якої стало Московське князівство за часів правління Івана Калити (1325— 1340). Економічна думка цього періоду сприяла об'єднанню Росії, що позначилося на економічній політиці московського князя Івана III, а пізніше Івана IV (Грозного). Економічна політика Івана Грозного (1530—1584) базувалася на принципах завершення феодалізації села, досягнення єдності Російської держави й закріплення самодержавної влади царя. Яскравим представником економічної думки XVII ст. був Опанас Ордін-Нащокін (1605—1680), державний і політичний діяч, ініціатор заходів щодо затвердження абсолютизму, утвердження самостійності й незалежності Росії. У складеному ним "Новоторговому статуті" (1667) торгівля вважалася найважливішою статтею доходу Російської держави.  На думку Юрія Крижанича (1618— 1683), розвиток продуктивних сил у промисловості, землеробстві й ремеслах, а також праця простих людей, які створюють товари, можуть бути джерелом стабільніших державних доходів, ніж нагромадження золота й срібла від активної зовнішньої торгівлі. Ю. Крижанич вважав за доцільне сконцентрувати управління зовнішньою торгівлею та підпорядкувати його загальним інтересам народу.Провідним ідеологом російського купецтва кінця XVII — початку XVIII ст. був Іван Посошков (1652—1726), відомий політичний і економічний діяч епохи Петра І, що поділяв принципи його реформаторської діяльності. Найважливіша праця вченого — "Книга про злиденність і багатство" — присвячена можливостям і необхідності примноження народного багатства, регламентації праці як промислових робітників, так і кріпосних селян, виважених відносин з природою. Економічна політика й соціально-економічні погляди Богдана-Зи-новія Хмельницького (1595—1657), гетьмана України, державного діяча й полководця, істотно вплинули на розвиток економічної теорії в Україні.