11. Економічна думка та господарський розвиток античного Риму

Історія Стародавнього Риму — одна з найцікавіших сторінок розквіту і занепаду рабовласницького господарства, яке досягло класичних (завершених, найповніших) форм. В економічному житті Стародавньої Італії вирішальна роль належала сільському господарству. Юридичним власником землі виступала держава. Проте з часом відбувався процес передачі її у приватну власність — патриціям (сенаторам, консулам, трибунам квесторам), а також вершникам (заможним людям, які займалися торгівлею, лихварством тощо). Форми земельної власності пройшли складну еволюцію від вілли (земельного маєтку площею , 25-100 га) до величезних латифундій з десятками тисяч гектарів землі і на початку н. ери трансформувалися у невеликі ділянки землі (парцели), які надавалися колонам - землеробам, вільновідпущеним рабам та іншим дрібним власникам на основі оренди. Право приватної власності на землю гарантувалося римським законодавством ( «Закон XII таблиць») та державою.Сільське господарство було багатогалузевим. В Римській державі провідна роль належала виноградарству, городництву, садівництву. Успішно розвивалося тваринництво, птахівництво, вирощувалися зернові культури (пшениця, ячмінь, просо, овес), а також технічні (льон, коноплі).Значних успіхів було досягнуто в ремеслі. Археологічні знахідки свідчать про його високий розвиток і професійну майстерність римських ремісників. Міські фортеці, храми, палаци, громадські споруди, водопроводи, лазні, каналізація, іригаційні системи вражали сучасників своєю досконалістю. Відомими далеко за межами Римської держави були зброярі, які виготовляли найсучаснішу зброю (мечі, шоломи, щити тощо). Римська держава славилася будівництвом та утриманням доріг (деякі з них збереглися по наших днів), які зв'язували Рим із провінціями. Розкопки м. Помпеї, знищеного виверженням вулкану Везувій, дають реальну картину ремісничого розвитку римської держави.В Стародавньому Римі існувала досить розвинута грошова система. Наслідуючи греків, римляни відливали мідні монети.

12. Історичні умови формування та своєрідність економічної думки середньовіччя

Починаючи з X—XI ст., відбувається процес відокремлених ре­месла від сільського господарства та зростання ролі міських поселень, зумовлений низкою причин, головною з яких є комутація ренти, яка відкрила шлях міграції населен­ня, чим і скористалися передусім сільські ремісники. Відхід ремісників із села, переселення їх до більш значних ринкових осередків, заснування міст як їх центрів стає важливою рисою гос­подарського розвитку в розглядуваний період.Істотно змінюється і правовий статус міста. У попередній пе­ріод міста були сеньйоральними володіннями певних феодалів, тих, яким належала земля, на якій виникало місто їх огороджу­вали кам'яними стінами та іншими оборонними спорудами, до­ступ у них був обмежений, а населення обкладалося такими ж повинностями на користь феодала, як і населення сіл. Усе це викликало невдово­лення міщан, і, поступово зростаючи, воно призвело до так зва­них комунальних революцій. Населення міст, що досягли певної економічної ваги, починає боротьбу за звільнення від влади зе­мельних магнатів, яка спочатку спрямовувалася на зменшення та стабілізацію ренти, але поступово перетворилася па боротьбу за свободу та самоуправління. Кожне місто здобувало незалежність по-різному – від відкритих збройних виступів до ви­купу жителями міст власних привілеїв та вольностей у сеньйорів за гроші. Майже скрізь ця боротьба закінчилася перемогою міст (комун). В Італії виник ряд міст-республік — Венеція, Генуя, Мілан, Флорен­ція; у Франції та Нідерландах — міста-комуни; у Німеччині — ім­перські міста — Бремен, Гамбург, Любек; в Англії більшість міст перейшла від старих власників під юрисдикцію короля. Усе це свідчило про формування міського самоврядування та соціально-економічної самостійності городян, які стали головною ознакою середньовічної західної соціокультурної традиції. Головна перемога мешканців міст (міщан) полягала в тому, що вони добилися особистого звільнення від кріпосної залежнос­ті. Це створювало сприятливі умови для ефективнішого розвитку ремесла та торгівлі.Середньовічні міста були слабо заселеними, хоча серед них ви­ділявся, наприклад, Париж, який налічував близько 100 тис. меш­канців, проте у більшості міст населення рідко коли перевищувало 10 тисяч мешканців, а домінували міста з кількістю населення мен­ше 2000. Площа їх також нечасто перевищувала 1,5—3 га.