57.Основні ідеї представників старої історичної школи в Німеччині

Історичний метод дослідження знайшов найповніше відображення у поглядах представників старої історичної школи, яка склалася в Німеччині у 40-ві - 50-ті pp. XIX ст. У працях В.Рошера (1817 - 1894), Б.Гільдебранда (1812 - 1878) та К.Кніса (1821 - 1898) історична школа заявила про себе як про неортодоксальний і напрям економічної думки, покликаний вивчати господарські явища і процеси у їх національній та часовій визначеності.Засновником німецької історичної школи був Вільгельм Георг Фрідріх Рошер.

Особливий наголос вчений робив на необхідності міждисциплінарного підходу як важливого засобу подолання обмеженості та "шкідливого впливу" класичної доктрини, протиставив універсальному, космополітичному вченню класиків власну концепцію історичного розвитку націй.В. Рошер вказував на зростаючі можливості економічного прогресу націй, зумовлені розвитком індустрії, транспорту, витісненням ручної праці машинною. Виразником ідей "старої" історичної школи був також Бруно Гільдебранд. У праці "Політична економія сучасного і майбутнього" вчений поставив за мету "перетворити політичну економію на теорію, що має справу з економічним розвитком народів". Гільдебранд розглядав історію як засіб не стільки удосконалення, скільки повного оновлення економічної науки. Стверджуючи, що предмет дослідження політичної економії становлять закони господарського розвитку націй, вчений був переконаний, що простежити останні можна шляхом вивчення історії та здійснення статистичних досліджень. Найпослідовнішим провідником ідей "старої" історичної школи був Карл Густав Адольф Кніс (1821 – 1898). У праці вченого "Політична економія з погляду історичного методу" знайшли відображення та систематизований виклад найважливіші методологічні підходи "старої" історичної школи. Заперечуючи повторюваність економічних явищ в історії різних народів, К. Кніс висунув на перший план відмінності у ступенях еволюції, традиціях та здібностях різних націй.Також він наголошував на необхідності аналізу господарської еволюції народів у тісному взаємозв'язку з іншими аспектами їх суспільного буття.

58. Нова історична школа: передумови виникнення та основні ідеї

У 70-80-ті pp. XIX ст. у Німеччині виникла так звана нова або молода історична школа. Становлення нової історичної школи відбувалось у дещо відмінних соціально-економічних умовах історичного розвитку Німеччини: у 1871 р. звершилось об'єднання німецьких земель, що сприяло формуванню повноцінного внутрішнього ринку, становленню єдиної грошової системи, єдиного торговельного законодавства тощо;промисловий переворот 40-60-х pp., воєнна перемога Пруссії над Францією та приєднання до Німеччини промислово розвинених територій Ельзасу та Лотарингії, величезна, сприяли швидкому індустріальному розвитку країни; зміни у соціальній структурі суспільства та зростання масштабів найманої праці супроводжувались загостренням проблем майнової нерівності та безробіття, сприяли формуванню масових організацій робітників, посиленню профспілкового робітничого руху, поширенню у суспільстві революційної ідеології марксизму тощо.Ядро "першої хвилі" теоретичних надбань нової історичної школи становили твори Г. фон Шмоллера (1838-1917), Л. Брентано (1844-1931), К. Бюхера (1847-1930), А. Вагнера (1835-1917) та інших вчених, які поставили перед собою завдання, поглибивши та розвинувши історичний метод, дослідити на його основі господарські явища і процеси з метою вирішення практичних проблем формування економічної політики, адекватної реаліям економічного розвитку нації.Засновником нової історичної школи та лідером її консервативного напряму був Густав Шмоллер.

Г. Шмоллер заперечував плідність теоретичних узагальнень та абстрактно-дедуктивного аналізу класичної теорії...Г. Шмоллер наполягав на проведенні реформ, які б усунули надмірну майнову нерівність. Він був противником законодавчого обмеження робочого дня, не визнавав законності профспілок, підтримував організацію союзів підприємців, локаути, "чорні списки" тощо.Одним із провідних представників "першої хвилі" нової історичної школи Людвіг Йозеф Брентано (1844-1931). Брентано заперечував існування універсальних законів економічного розвитку, визнавав провідну роль етичних та правових чинників господарського розвитку, дотримувався мінової концепції, вважаючи пріоритетними фактори розподілу та обміну. Пропагував ідеї соціального партнерства та вважав реформи дієвим засобом попередження революційних виступів пролетаріату. Теоретико-методологічні особливості нової історичної школи знайшли відображення у працях Карла Бюхера (1847-1930).Найбільш виразно економічні погляди К. Бюхера відобразились у запропонованій ним періодизації економічної історії людства та поясненні генезису капіталізму на основі розвитку структури ринку. На основі мінової концепції вчений виокремив три ступені господарської еволюції народів: I-самодостатнє натуральне господарство, II - міське господарство, III - народне господарство зі сформованим національним ринком та значною кількістю посередників обміну.

Підкреслюючи вирішальну роль грошового капіталів розвитку національної економіки, К. Бюхер тлумачив фінансовий капітал як наслідок абсолютного підпорядкування промислового капіталу позичковому.