Оплата праці

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу

Розмір заробітної плати визначається у трудовому договорі за погодженням між працівником та роботодавцем, проте він не може бути меншим від встановленого законом мінімуму.

Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт)

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Заробітна плата працівників підприємств виплачується у грошовій формі.

До структури заробітної плати входять такі елементи:

• основна заробітна плата – винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм

• додаткова заробітна плата – винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці.(доплати, надбавки,премії)

• інші заохочувальні та компенсаційні виплати

Система заробітної плати – це встановлений відповідно до трудового договору та вимог законодавства спосіб нарахування працівнику оплати праці

Розрізняють дві основні системи заробітної плати:

• почасова – це заробітна плата, що нараховується за фактично відпрацьований час, незалежно від безпосередніх результатів роботи. (погодинна, поденна, потижнева, помісячна)

• відрядна – це заробітна плата, що нараховується за фактично виконану роботу з урахуванням її кількості та якості, наприклад, залежно від кількості та сорту виготовленої продукції.

4. Визначеня складу правопорушення. Елементи складу правопорушення. Поняття та ознаки юридичної відповідальності. Види юридичної відповідальності.

Склад правопорушення – це сукупність суб’єктивних та об’єктивних ознак вчиненого діяння, які дозволяють кваліфікувати його як правопорушення

До складу правопорушення входять такі елементи: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона.

Об’єкт правопорушення – це охоронювані правом суспільні відносини, яким внаслідок правопорушення заподіюється шкода. Об’єктом можуть бути відносини, пов’язані з використанням цих речей або майна. Якщо правопорушення вчиняється щодо конкретних речей, наприклад, викрадаються гроші, вони є предметом правопорушення.

Об’єктивна сторона правопорушення – це зовнішнє вираження правопорушення. Об’єктивна сторона складається з протиправного діяння (дії чи бездіяльності), шкідливих наслідків діяння та причинно-наслідкових зв’язків між ними.

Залежно від юридичної конструкції об’єктивної сторони виділяються два види складу правопорушення:

• матеріальний склад – правопорушення є завершеним, якщо наявні протиправне діяння, його шкідливі наслідки та причинно-наслідко¬вий зв’язок між ними.

• формальний склад – правопорушення є завершеним, якщо наявне хоча б протиправне діяння, навіть якщо немає наслідків цього діяння. Основна маса адміністративних правопорушень.

Суб’єктом правопорушення є фіз.особа чи організація, яка вчинила протиправне діяння і яка за законом може нести за його вчинення юридичну відповідальність

Відповідно до ст. 18 КК України суб’єктом злочину є фізична осудна (тобто така, що може усвідомлювати суспільно небезпечний характер своїх дій та керувати ними) особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності. КК України встановлює загальний вік кримінальної відповідальності у 16 років, проте для окремих, найбільш тяжких злочинів вік кримінальної відповідальності знижено до 14 років. Суб’єктом адміністративного правопорушення можуть бути юридичні особи та осудні фізичні особи, які досягли 16 років

Суб’єктом дисциплінарного проступку може бути особа, що знаходиться у трудових чи службових відносинах з підприємством, установою, організацією, а також особа, що перебуває на військовій службі чи службі в органах внутрішніх справ. Суб’єктом цивільно-правового проступку можуть бути юридичні та фізичні особи.

Суб’єктивна сторона правопорушення виражає внутрішнє емоційно-вольове ставлення особи до вчинюваного нею правопорушення

До складу суб’єктивної сторони входять вина, мотив, мета.

Вина – внутрішнє психічне ставлення особи до вчинюваного нею правопорушення. Вина може виражатися у формі умислу і необережності

Умисел буває двох видів:

1) прямий – особа усвідомлює суспільну шкідливість свого діяння, передбачає настання його негативних наслідків і бажає їхнього настання;

2) непрямий – особа усвідомлює суспільну шкідли-вість свого діяння, передбачає настання його негативних наслідків і, хоча і не бажає, але свідомо допускає їх настання.

Необережність буває також двох видів:

1) самовпевненість – особа передбачає можливість настання суспільно шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховує на їх відвернення;

2) недбалість – особа не передбачає можливості настання суспіль-но-шкідливих наслідків свого діяння, хоча могла і повинна була їх передбачити.

Мотив – спонукальні причини, що підштовхнули правопорушника до вчинення правопорушення

Найпоширенішими мотивами є користь, помста, хуліганство тощо.

Мета – той результат, якого бажав досягти правопорушник при вчиненні правопорушення. Так, метою крадіжки є заволодіння майном, метою вбивства – позбавлення життя іншої особи та ін.

Юр. відп. – це особливий вид правовідносин, що полягає в застосуванні до правопорушника упередбачених санкцією юридичної норми засобів державного примусу, виражених у формі позбавлень особистого, організаційного або майнового характеру

Юридична відповідальність застосовується з двоякою метою: з одного боку – для захисту існуючого правопорядку, а з іншого – виховання громадян у дусі поваги до права.

Юридична відповідальність виконує такі функції:

• каральна – покарання конкретної особи, що вчинила правопорушення;

• виховна – недопущення вчинення подібного правопорушення цією ж особою (спец.превенція) та іншими особами (загальна превенція);

• правовідновлювальна – відновлення порушених прав, компенсація заподіяної шкоди.

Виділяються такі принципи юридичної відповідальності:

• законність – підстави, види та розмір відповідальності, а також порядок притягнення до відповідальності;

• справедливість – вид та розмір покарання має відповідати характеру вчиненого правопорушення;

• доцільність – притягнення до правопорушника до відповідальності має спрямовуватися на його перевиховання;

• невідворотність покарання;

• настання відповідальності лише за винне діяння;

• індивідуалізація покарання – при призначенні покарання враховується особа правопорушника, ступінь її каяття тощо;

• неприпустимість подвоєння покарання – за вчинення правопорушення особу може бути лише один раз притягнуто до відповідальності одного виду.

Залежно від виду правопорушення розрізняються такі види юридичної відповідальності:

1) кримінальна – настає за вчинення злочину;

2) адміністративна – за вчинення адміністративного проступку;

3) цивільно-правова – за вчинення цивільно-правового проступку;

4) дисциплінарна – за вчинення дисциплінарного проступку;

5) матеріальна – за вчинення дисциплінарного проступку, пов’язаного із заподіянням шкоди працівником роботодавцю.