Логіка народної ліричної пісні про кохання: можливості структурального пояснення тексту

Як пише Леві-Строс, між загальною структурою історичного процесу та практичними діями конкретних індивідів виступає посередником концептуальна схема, яка суттєво впливає на по-

Клочков И.С. Духовная культура Вавилонии: человек, судьба, время. М., 1983. С. 56.

171

рядок і характер суспільної активності . Звідси також випливає положення, що самі діяння та витвори слід розглядати не у пси­хічній та історичній "конкретиці", а у співвіднесеності з оцією схемою, системою правил, у сфері якої вони набувають характе­ру знаків. Відтак предмети культури, трактовані як знаки, сим­воли, подаються з огляду на їх порядок, на розташування й фун­кціональне використання норм комунікації, а не з огляду на ви­явлену, значиму, символізовану сутність вираження.

Ця теза стала прикметною рисою наукового мислення XX сто­ліття, в якому перевага надається не причинно-наслідковим зв'яз­кам, а розгляду явищ як елементів певних систем, в їх одночасно­сті та взаємопов'язанні. Поняття функції витісняє категорію гене-зи. Предмети, спрямовані на виконання певних функцій, дослі­джуються як впорядкування елементів, які набувають значення в стосунку до цілісної структури. У свою чергу структура уявля­ється як мережа відношень між елементами. Отже структура (ла­тинською мовою означає будівлю) - це порядок предмету, але розглядається не як статичний феномен, а як комплекс можливих перетворень, яким підлягають складники без зміни характеру самої системи. Сам предмет можна розуміти широко: як особис­тість, релігійний обряд, суспільні стосунки чи твір мистецтва.

У праці "Поняття структури в етнології" К. Леві-Строс писав, що дослідження суспільних феноменів має протікати у двох фазах: опис фактів у їхній предметній окремішності мусить переходити в аналіз цих фактів на тлі цілості явищ, які супроводжують їхню появу². Так структуралізм трактує людські діяння і витвори не як неповторні, індивідуальні цілісні системи, а як певний факт, що набуває значення з огляду на своє місце й функцію у вищій систе­мі, і націлений на пошук спільних, зразкових рис в усій культурній діяльності людини, в мові, звичаях, економіці і мистецтві. Це по­ложення структуралістської методології часто називають її найсла-бшим місцем - прагнення до об'єктивного дослідження тексту. Однак структуралістський аналіз змісту і форми твору може бути надійним спектром інтерпретаційних можливостей тексту і голо­вного етапу пізнання тексту - об'єктивного аналізу.

Звичайно, структуралізм в принципі не був літературознавчою дисципліною. Втім, незалежно від своїх наукових джерел - психо­логія і лінгвістика - структуралізм дуже швидко став міжгалузевим методом і відтак потрапив до традиційної проблематики теорії літератури і теорії фольклору хоча б й тому, що усвідомлював дія­льність людини як реалізацію сталих традицій, систем, кодів.

Нагадаємо, що перші спорадичні записи фольклору минулих століть репрезентують переважно новіші його шари, ті, що ле­жали на поверхні. Тому не завжди вони придатні для генетич­них досліджень. Нові комплексно-структурні методи вивчення фольклору дають ефект, переконана С. Грица, подібний до рет­роспективних археологічних досліджень, коли із проникненням у глибину культурних пластів поповнюються наші знання про пісенну творчість минулого¹. Дослідження образів, міфологем, мотивів як світоглядні феномени і як структурні елементи моде­лі ліричної пісні про кохання підкреслює реалізацію системних законів і повторюваність у традиційній культурі в межах суспі­льних комунікативних практик.

Дослідження семантики і функції мотивів, елементарних сю­жетів народної ліричної пісні про кохання - своєрідного еталону пісні - постає у кількох вимірах, які відповідають зближенню семантики двох рівнів: ліричного й ритуально-міфологічного. Якщо в зовнішньому пласті пісні про кохання (експресивному і символічному) основні ланки й елементи завершеної, вишуканої простоти ліричного фольклорного твору очевидні, то її інтегра­ційна модель (ритуально-міфологічна метасхема, котра стала не тільки джерелом реконструкції її фрагментів, елементарних оди­ниць, а втім виконує свою основну функцію) покликана витлума­чити і схарактеризувати в комбінації елементарних одиниць пі­сенного наративного тексту свою віднесеність до місця в системі та комунікативну функцію, розкрити загальне "світобачення" ліричної пісні, генерувати тип нарації - потребує реконструкції.

У працях К. Леві-Строса, В. Проппа², які стали уже класич­ними, пропонується як метод вивчення фольклору виділення

¹ Див.: Леві-Строс К. Первісне мислення / Пер. Йосипенко С. К., 2000. С. 147.

² Цит. за вид.: Мітосек Зоф'я. Структуралістські орієнтації в літературознавчих дослідженнях // Література. Теорія. Методологія. К., 2006. С. 199.

172

¹ Грица С. Фольклорний процес у динаміці. С. 9.

Леви-Строс К. Деяния Асдиваля // Зарубежнме исследования по семиотике фольклора: Сб. статей. М., 1985; Пропп В.Я. Морфология сказки. М., 1969.

173

конструктивних одиниць і вивчення зв'язків між ними. Так, французького структураліста К.Леві-Строса цікавлять не лише розвиток і послідовність подій у фольклорному тексті (зокрема міфі), скільки вияв рис міфологічного мислення в них. На думку вченого, в основі міфологічного мислення лежать семантичні опозиції (життя - смерть, верх - низ, чоловічий - жіночий, свій - чужий та ін.), які є визначальними в оцінці всієї структури міфу. При цьому вихідні опозиції можуть замінюватися більш слабкими, а символіка їх виступає як трансформація якоїсь гли­бинної й загальної логічної структури¹. Логіку існування міфу й ритуалу російський дослідник В. Топоров бачить у існуванні домінантного ядра символів², яке у своєму семантичному прос­торі містить вторинні, залежні пари опозицій, що послідовно ділять головну ідею міфу чи ритуалу на залежні смисли, але які зберігають первісну інформацію, якій підкорена логічна схема побудови міфологічного тексту.

Безперечно, універсальність тем і мотивів не абсолютна, хоча набір популярних мотивів у значній мірі, зауважує Є. Мелетин-ський, і визначає "фізіологію" міфу³, а також і ритуалу, але у співвідношенні з елементарними семантичними опозиціями, що відповідають елементарній просторовій і чуттєвій орієнтації людини. До того ж, К. Леві-Строс вважає, що саме існуванню певних головних опозицій, їх вирішальній ролі у розвитку міфу в процесі медіації підлегла та логічна схема, за якою будується міфологічний наратив, і, як показали дослідження канадських вчених П. Маранда та Е. Кенгас-Маранда, наратив багатьох інших фольклорних жанрів - від французьких фабльо до загадок і замовлянь⁴. Адже ні обряд як форма втілення релігійних по­глядів, ні жанр як об'єднання художньо-тематичних домінант не універсальні, а є тільки окремими способами реалізації світо­глядної та художньої фольклорної системи.

¹ Леви-Строс К. Деяния Асдиваля. С. 35.

² Топоров В.Н. О ритуале: Введение в проблематику. С. 59.

³ Мелетинский Е.М. Позтикамифа. С. 230.

⁴ Маранда ТІ., Кенгас-Маранда 3. Структурнме модели в фольклоре // Зарубе- жние исследования по семиотике фольклора: Сб. статей. М., 1985.

174

Існування різного типу наскрізних ідей, мотивів, міфологем теж виявляється практично в усіх обрядових комплексах та фо­льклорних жанрах. Ще О. Веселовський розглядав мотив як першоелемент епічної поезії, про що учений писав: "Під моти­вом я розумію найпростішу оповідну одиницю"¹. З мотивів ви­ростав сюжет. Сюжет у О. Веселовського - це комбінація моти­вів. Але якщо, скажімо, в епічному сюжеті відбувається безпе­рервне чергування мотивів-ситуацій, мотивів-епізодів і мотивів-розмов, а мотив виступає оповідним елементом, то в традицій­ній ліричній пісні ми можемо говорити про мотив, що слугує засобом самовираження ліричного героя. З усього видно, що у ліричній пісні про кохання мотив як фактор оповідний відступає назад, поступаючись місцем "спонтанній логіці уявлень" (за визначенням Я. Голосовкера). Але сюжетна ситуація, яка дає уявлення про події, вчинки і стосунки героїв традиційної лірич­ної пісні, хоч і дуже важлива і посутня, але не вона головна і визначає увесь художній смисл пісні. Оповідь у пісні постає як комбінація тих елементарних семантичних структур, що творять парадигму цього корпусу текстів.

Вихідним пунктом є питання, в який спосіб з обмеженого репертуару семантичних одиниць можна утворити безкінечну кількість текстів. Сьогодні все частіше використовується підхід у вивченні фольклорних явищ, який передбачає врахування ана­літичних можливостей одного тексту, сюжету, мотифеми. У "Структурній семантиці" ("Зеташіцие зішсшгаїе", 1965) А. Ґреймас, один з творців генеративної поетики, переконаний, що культура є сукупністю знакових систем, які ці структури маніфестують². Аналіз цих одиниць дослідник починає з виді­лення семів: вони творять елементи наріжних значеннєвих стру­ктур, організованих за принципом опозиції (наявність та брак, зло й добро тощо). Семи не мають своїх відповідників у плані вираження, лише їх комбінації, классеми, можуть бути замані-фестовані на цьому рівні. їх репертуар творить семантичний універсум наративного тексту.

Веселовский А.Н. Историческая позтика. С. 500. ² Огеітаз А. 8&папйяие зігасіигаїе. КесЬегспе <іе теЧЬосІе. Рагів, 1966.

175

Один з прихильників аналітичного підходу інтерпретації од­ного тексту, сюжету, мотифеми - Г. Левінтон вважає, що, на­приклад, одиничний варіант повністю володіє значеннями й здійснює приписані фольклорному тексту функції¹. Уточнюючи думку дослідника, вважаємо, що наслідком скрупульозного детального аналізу фольклорного пісенного мотиву на всіх рів­нях розвитку його функцій, ролей у тексті й розкриття його се­мантики і генези, удавання до функціонального підходу до вер­бального фольклору як інтегральної системи, стане глибоке ро­зуміння системності народної культури і пісенності як її складо­вої. А аналіз текстів пісень про кохання, декодування міфологі­чної інформації, що зберігається в текстах, сприятимуть реконс­трукції міфологічної основи фольклору, без якої важко уявити сьогодні вивчення національної культури.

У текстах народних пісень про кохання часто зустрічається мотив приготування дівчиною приворот-зілля. Головним джере­лом формування фольклорного мотиву приготування приворот­ного напою є давня ритуально-магічна семантика. Тут міфологіч­на генеза упадає в очі, а мотив, безперечно, сягає космогенези міфів про культурного героя. Ми досить виразно бачимо в архаї­чних міфологіях, як на рівні з добуванням культурних благ та участю у світобудові у ролі деміурга й першопредка поряд з діян­нями у подоланні первісного хаотичного стану світу та його безс-відомому чи свідомому упорядкуванню культурний герой всту­пає у боротьбу із стихійними хаотичними природними силами, котрі намагаються зруйнувати встановлений порядок. Це надає міфам про культурного героя певний універсалізм, і міф, за К. Леві-Стросом, уявляється інструментом первісної логіки, яка шукає вихід в суперечливих ситуаціях шляхом уведення проміж-кової фігури медіатора², а через серію сходжень дія його виявля­ється в різних жанрах фольклору. А оскільки однією із складових пісенного мотиву приготування чар-зілля є сюжет добування магічного кореня, то цей мотив можна співвіднести і собі з ритуа­лами посвячувального типу, які мають аналогію з космогонічни-

ми міфами, оскільки всякий перехід, послуговуючись словами найавторитетнішого знавця цієї галузі Є. Мелетинського, - це оновлення, що і уявляється, і ритуально передається як смерть й нове народження в особистому плані¹. У певних випадках подібні мотиви, як відомо, у казці прямо співвіднесені з ініціаціями (праці В. Проппа, Дж. Кемпбелла, Є. Мелетинського).

Те, що експліцитно передається у космогонії і ритуалах, у фольклорі транслюється через кілька кодів і виявляється у знач­но трансформованому вигляді, а сюжет стає метафорою, ство­рюючи, з одного боку, певний надмір міфологічної інформації, Але, з іншого - забезпечуючи цим надійність механізму її пере­дачі. Отже, незначна диференціація і стихійне метафоричне зближування актів перетворення у міфі природно переноситься на семантику фольклорних мотивів, міфологем. З цієї ж причи­ни, якоюсь мірою і тим же способом, і в ліричній пісні про ко­хання акт творення здійснюється через різні коди (міфологіч­ний, ритуальний, психологічний) одного безперервного процесу.

"Формально" текст мотиву приготування чар-зілля організова­ний досить чітко. Сам опис процесу приготування приворот-зілля ми можемо віднести до текстів побутового рівня, в якому в словах імпровізується процес приготування приворотного напою:

"Іди, доню, до гаю, Копай зілля розмаю ". "Я розмаю не знаю. Хіба людей спитаю ". "Та накопай корінця З-під білого камінця". Ще й до гаю не дійшла, А вже розмай і знайшла Накопала корінця З-під білого камінця Полоскала на річці. Наставила в горілці. Присунула до жару: "Кипи, корінь, помалу!"²

("Ой на горі, на горі")

¹ Левинтон Г.А. Разбор одного свадебного причитания // Зетіоіісз апсі ЬізЮгу ої сиііиге: Іп Нопог оПигц Ьоітап зіидіез іп Киззіап. 81ауіса РиЬІізЬ. 1988. С. 166.

² Леви-Строс К. Структурная антропология. С. 301-204.

176

Мелетинский Е.М. Позтика мифа. С. 229. ² Українські народні пісні: Родинно-побутова лірика. 4.1. С. 108.

177

Але неважко помітити, що тексти, подібні цьому (також: "Там на полі вербиченька", "По тім боці Дунаю", "Ой по синьо­му морю", "Чабан вівці завертав"), побудовані на асоціаціях не тільки з конкретною життєвою ситуацією, а й навіть з тим кулі­нарним процесом, який досить детально описується в пісні:

Ой полоскала у броду, Заправляла у меду. Ой полоскала на річці, Заправляла в горілці, Підносила молодчику На циновій тарілці.