26. Державний і суспільний лад Німеччини.

Вище управління Німеччини зосереджувалось у руках колегії курфюрстів, які обирали імператора і були його радниками.

Час від часу збирався рейхстаг, що складався з трьох курій: курфюрстів, князів і імперських міст. Дрібне дворянство не мало у рейхстазі свого представництва. Не мало його і селянство.

Рейхстаг скликався імператором двічі на рік, інколи – один раз в декілька років. Рейхстаг вирішував питання щодо встановлення земського миру, організації загальноімперських військових заходів, війни і миру, відносин з іншими державами, обкладання імперськими повинностями, територіальних змін у складі імперії і князівствах, змін в імперському праві. Рішення рейхстагу виконувались засобами окремих земель, які входили у склад імперії, що не завжди призводило до їх чіткого виконання. У перервах між засіданнями імператор міг видавати при участі членів своєї ради укази, але вони набували силу закону лише після затвердження їх рейхстагом. Імператорська влада була слабкою. Імператор не мав загальноімперського війська, загальноімперського суду.

Влада князів в окремих землях спочатку не була необмеженою. Там існували ландтаги – станові представництва духовенства, дворян і міщан, іноді зустрічаються у цих зборах і представники вільного селянства. За структурою ці збори були двох- або трьохпалатними.

Компетенція ландтагів у різні періоди їх розвитку була різною. Ландтаг вважався верховним судом князівства, поки не виникли особливі суди, до яких пізніше перейшла юрисдикція лантагів. І тоді він у деяких державах став апеляційною інстанцією для цих судів. Ландтаг також вирішував справи, що не входили в юрисдикцію судів (наприклад, політичні). Вони втручались в управління державою, впливали на формування князівської ради, а також на призначення вищих чиновників. Найбільш важливим правом ландтагів було право встановлення податків. Із зростанням державних потреб і зменшенням доменів князям усе частіше потрібно було звертатись до ландтагів за грошовими субсидіями. Вони надавали грошові суми на утримання війська, що давало можливість втручатися в управління армією, будівництво оборонних споруд та ін.[7, c. 351-353]

Таким чином, ландтаги, у певній мірі, обмежували владу князів, і були, по суті, більш станово-представницькими органами, ніж рейхстаг, що дає підстави вважати, що станово-представницька монархія в Німеччині розвивалась у межах окремих князівств, а не в межах усієї імперії.

Велику роль у Німеччині відігравали міста. Управління містом залежало від його правового статусу. Великою самостійністю користувались імперські міста, близько до них стояли вільні міста, менше прав було у князівських міст. У XІІІ–XІV ст. більшість міст одержали політичні вольності і були самоуправлінськими одиницями. Законодавча влада в містах здійснювалась радою, яка складалась з комісій окремих галузей міського господарства. Виконавча влада належала магістрату з одним чи декількома бургомістрами.

У другій половині XІV ст. стали виникати союзи міст, необхідні для боротьби з дрібними рицарями і князями, які намагались всіляко притісняти міста.

Суспільний лад

З розвитком феодалізму відбуваються зміни в станово- класовій структурі суспільства. Встановилась доволі значна різниця між верхніми шарами – аристократією і нижчим дворянством. Із аристократії виділилась невелика група світських і духовних феодалів – курфюрстів. Майже повністю зникло середнє дворянство. Основну масу нижчого дворянства з XІV ст. складали міністеріали. Панськими слугами вони вступали у рицарі і, таким чином, ставали вільними і входили у число дворян. Пізніше, з розвитком капіталістичних відносин, значення рицарства падає.

Німецькі міста поділялись на три види: імперські міста, які були безпосередніми васалами короля; вільні міста, які не платили податків і мали повне самоуправління; князівські міста, статус яких визначався князем, на території якого вони знаходились. Населення міст було неоднорідним. До панівного класу відносились землевласники і купці. На нижчому щаблі знаходились ремісники, підмайстри, поденщики.

У поземельних відносинах Німеччини відбулись важливі зміни, викликані проникненням у сільське господарство товарно-грошових відносин. Ці зміни виразились у послабленні кріпосної залежності селян, які одержали самостійність. Найбільш заможні вільні селяни, орендували великі земельні ділянки у феодалів, сплачуючи за оренду грошовий чинш. Великі орендатори з часом ставали дрібними поміщиками. Разом з тим залишалась велика маса залежного селянства, яке було “залежним по землі” і “особисто залежним”. Перші були прикріплені до землі, яку займали спадково, виконуючи певні визначені повинності. Особисто залежні виконували повинності, розмір яких не був чітко визначений.