- •Державний лад Стародавніх Єгипту, Вавилону, Індії та Китаю.
- •Суспільний устрій.
- •Сімейне право Єгипту, Вавилона, індії, Китаю.
- •Кримінальне право.
- •Зобов’язальне право.
- •Передумови прийняття Великої Хартії вольностей.
- •Державний лад феодальної Франції. Державний лад
- •Формування станово-представницької монархії.
- •Характеристика Кутюмів Бовезі.
- •Виникнення держави в Стародавньому Римі
- •Державний і суспільний лад Німеччини.
- •Суспільний лад росії 14-17 ст. Суспільний лад Росії в XIV - початок XVI ст
- •Кримінальне право Арабського халіфату: Поняття злочину у мусульман було невідділиме від гріха, тобто злочинні посягання були заборонені Кораном.
- •Суде́бник 1497 года — свод законов Русского государства; нормативно-правовой акт, созданный в целях систематизации существующих норм права.
- •Правове становище населення за Соборним Уложенням 1649 року
- •Поняття і види злочинів в Росії 14-17 ст.
- •Передумови Англійської буржуазної революції.
- •Суспільний лад Арабського Халіфату.
- •Історичні умови виникнення Арабського Халіфату.
- •Державний лад Арабського халіфату.
- •Право власності в Арабському Халіфаті.
- •Суспільний і державний лад Росії 19 ст.
- •Етапи великої буржуазної революції.
- •Сутність протекторату Кромвеля.
- •Характеристика Хабеас Корпус.
- •Право Англії 20 ст.
- •Передумови Великої Буржуазної революції.
- •Французька конституція 1791 року.
- •Цивільний кодекс Франції 1804 року.
- •Державний лад Франції на початку 19 ст.
- •Франція за 2 республіки і 2 монархії.
- •Державний лад за Французької Комуни
- •Організація Паризької комуни
Кримінальне право.
Єгипет. Єгипетському праву було відомо доволі широке коло діянь, що визнавались злочинами. Найбільш тяжкими вважалися посягання на державний і суспільний устрій (зрада, змова, повстання проти фараона, розголошення державної таємниці). У таких випадках, поряд із злочинцем, відповідальність несли і члени його сім’ї. Суворо карались злочини релігійного характеру (вбивство священних тварин, чаклунство).
Злочинами проти особи вважалось вбивство, особливо суворо каралось вбивство батьків, тяжким злочином вважалось відхилення від встановлених правил лікування у випадку смерті хворого.
Серед майнових злочинів джерела називають крадіжку, обмірювання, обважування.
До злочинів проти честі і гідності належала подружня невірність, зґвалтування. У випадку шлюбної зради дружині відрізали ніс, а її партнера кастрували. Така ж кара застосовувалась і до ґвалтівника. Дуже розповсюдженим покаранням була смертна кара. Крім того, застосовувались і інші покарання: відрізання носа, побиття палицями, тюремне ув’язнення, обернення в рабство, грошові штрафи. Суворі покарання мали за мету устрашіння.
Вид покарання залежав від суспільного становища злочинця і тяжкості скоєного.
За крадіжку храмового майна штраф стягувався у 100-кратному розмірі від вартості вкраденого. Звичайна крадіжка у жителів компенсувалась у 2-3-кратному розмірі. Потерпілий у місті міг звернутися до ватажка злодійської касти. У цьому випадку за повернення речі власник платив грабіжнику четверту частину її вартості.
Вавилон. Кримінальне право. Як і інші древні кодифікації, Закони Хаммурапі не дають загального поняття злочину і переліку всіх діянь, які визнаються злочинними. Нічого не згадується в законах Хаммурапі про державні і релігійні злочини, які завжди карались смертю. Із змісту кодифікації можна виділити лише три види злочинів: проти особи, майнові і проти сім’ї.
Серед злочинів проти особи називається необережне вбивство (про навмисне нічого не говориться), до таких зло-чинів, наприклад, належать дії будівельника, який побудував будинок, що завалився, і спричинив смерть хазяїна (ст. 229 – 231). Таким чином, буде відповідати і лікар, що спричинив смерть людини під час операції. Детально в Законах говориться про різні тілесні ушкодження: пошкодження ока, зубів, кісток. У цих випадках при визначенні покарання діє принцип таліона – “рівне за рівне”. Однак він діяв лише серед осіб, рівних за су-спільним становищем. У випадку нанесення побоїв із злочин-ця стягувався певний штраф (ст. 198; 199; 201 – 209; 211 – 214).
До майнових злочинів, що вказані в Законах, слід віднести крадіжку худоби, рабів. Переховування рабів, зняття рабського знаку відносяться до злочинних дій. Як окремий зло-чин Закони називають грабіж. Усі майнові злочини карались дуже суворо: смертна кара, членоушкодження, штраф. У випадку несплати штрафу наставала смерть.
Серед злочинів проти сім’ї Закони називають перелюбство (але тільки з боку дружини), кровозмішування. Названі злочинними і дії, що підривають батьківську владу (ст. 192; 195) .
Покарання – смертна кара застосовується в різних варіантах: спалення, утоплення, посаження на кілок; членоушкоджувальні покарання: відрубування руки, відрізання пальців, язика; штрафи, вигнання. Мета покарання – відплата.
Докази: свідчення свідків, клятва, ордалії.
Індія. Карна частина законів Ману вражає жорстокістю покарань: розрізали на частини лезом за підробку, здійснену золотарем; саджали на кіл або відрубували руки нічному злодієві. Злочинцям відрізували ніс, вуха, язик, статеві органи, відрубували кінцівки, осліплювали. П'яниці на лоб ставили тавро у вигляді чарки, злодію - собачої ноги. З цими людьми не можна було сідати їсти, здійснювати жертвоприношення, вступати у шлюб тощо. Членоушкодження застосовувалося тільки щодо нижчих каст, брахман і кшатрій могли відкупитися штрафами, причому брахман міг виплачувати штраф поступово, частинами. У кшатрія залишалася можливість взяти позику (під 3% в місяць). У разі несплати останньої могло настати боргове рабство. Ст. VIII, 379 передбачає, що для брахмана замість смертної кари може застосовуватися бриття голови.
За вбивство кшатрія штраф був у чотири рази менший, ніж за убивство брахмана. За вбивство шудри штраф призначався у два рази меншим, ніж за вайшью. Можна припустити, що ці суми виплачувалися лише представниками вищих каст, адже ті ж закони Ману передбачають смертну кару за набагато менш суттєві злочини: третю крадіжку, грабунок царського або храмового майна тощо.
Якщо шудра піднімав палицю на «двічі народженого», йому відрубували руку. Удар ногою брахмана коштував шудрі відрізаної ноги, звинувачення брахмана у неправді - життя. Однак було б помилкою вважати, що панівне становище в суспільстві забезпечувало цілковитий імунітет представникам вищих каст. За єресь, лінь, слабоволля, пустопорожні балачки, жебрацтво закони Ману приписували карати саме брахманів і кшатріїв; брахмани і кшатрії не повинні були виступати в ролі лихварів (X, 117). Одним словом, «що дозволене бику, те не дозволено Юпітеру». Як бачимо, правлячий клас усвідомлював необхідність принаймні зовнішнього дотримання вимог моралі задля збереження свого панування. З іншого боку, «брахман може впевнено присвоювати майно шудри, бо в нього немає ніякої власності» (VIII, 417).
Китай. Кримінальне право і процес. Перелік злочинів, що називали китайські джерела права, дуже великий. У період Чжоу нараховувалось близько 3000 різних злочинів. Серед них були відомі: державні (повстання, змова), релігійні (шаманство, викидання попелу на вулицю), проти особи (вбивство, нанесення тілесних пошкоджень), проти власності (крадіжка, грабіж), військові (неявка в установлений строк на місце збору). Як злочини розглядались відмова від сплати податків, пияцтво, яке тягло за собою смертну кару.
Довгий час існувала кровна помста. В умовах загострення класової боротьби система тілесних покарань і широке застосування смертної кари, яка здійснювалась безпосередньо органами державної влади, витісняють цей звичай.
Види покарань у різні періоди мало відрізнялись. В Уложенні Му-вана (період Чжоу) розрізняють п’ять основних покарань: “мосин” (клеймо тушшю на обличчі) – за 1000 про-винностей; “фейсин” (відрізування ніг) – за 500 провинностей; “исин” (відрізували носа) за 1000 провинностей; “чужин” (кастрація для чоловіків і перетворення у рабинь жінок) – за 300 провинностей; “данисин” (відрубування голови) – за 200 провинностей. Крім зазначених у кодексі були й інші пока-рання: биття палками, відрізування ушей. Від покарання мо-жна було відкупитись.
У період Цінь устрашіння остаточно стає основною ме-тою покарання. Широко застосовується смертна кара.
Суд не був відділений від адміністрації, судові функції виконували багаточисельні представники державного апарату. Верховним суддею був імператор. На місцях судили пред-ставники місцевої адміністрації. Були чиновники, що розшу-кували злочинців, вели боротьбу із злодіями і розбійниками; начальники тюрем; особи, що виконували судові рішення.
У періоди Інь і Західного Чжоу процес носив звинувачувально-змагальний характер. У випадку скоєння злочину рабами мали місце елементи розшукного процесу. Пізніше цей вид процесу застосовується все ширше, витісняючи змагальний.