15. Передумови прийняття Великої Хартії вольностей.

Брат Річарда Іоанн Безземельний (1199—1216) був правителем без великого таланту й енергії, вів безуспішну боротьбу за французькі землі і, не маючи значної підтримки, скорився перед папою Інокентієм III і признав себе його васалом у 1213 р. Але папа не міг надати йому допомоги, і в бою під Бувеном 1214 р. французи погромили його військо.

Невдачі короля викликали проти нього повстання англійської знаті. Крім того, дізнавшись про ганебне рішення Іоана визнати себе васалом папи і платити йому данину в розмірі тисяча маpoк сріблом щороку, лорди Англії почали війну проти короля. Він не мав симпатій в Англії, бо тримався гордо, і все зазначав свої монархічні права, а поза тим більше дбав про свої спадщинні землі у Франції, ніж про англійську державу. Найвизначніші світські й духовні вельможі зажадали, щоб він привернув давні, «саксонські», права й вольності. Король спочатку не хотів йти на поступки, але коли лондонське міщанство пристало до повсталих, він мусив здатися. 15 червня 1215 р. недалеко від Віндзора він підписав Велику хартію вольностей, що стала основою англійської конституції.

16. За великою Хартією Вольностей проголошувалось:

1. Свобода та особиста недоторканність англ.. баронів, регулювались їх права власності та захист від абсолютної королівської влади.

2. Жодна вільна людина не могла бути заарештована чи ув’язнена чи позбавлена володіння без наявності на те законного вироку.

3. Усі купці повинні мати право вільно і безпечно виїздити з Англії і в'їздити до Англії, і перебувати, і їздити по Англії як на суші, так і на воді, для того, щоб купувати і продавати без усяких протизаконних мит, сплачуючи лише старовинні і справедливі звичаєм встановлені мита.

4. За англіканською церквою закріплено всі давні права й вольності, а передусім вільний вибір єпископів.

17. Правосуддя за Великою Хартією Вольностей.

Вільної людини не можна ув'язнити або жодним іншим способом покарати без судового присуду.

6) Накладати кару можна тільки на основі свідчень присяжних свідків; забороняється забирати в засудженого майно, потрібне для його утримання.

Вільна людина буде оштрафована за малий проступок тільки згідно з проступком, а за більший проступок буде оштрафована згідно з тяжкістю проступка, до того ж має залишатися недоторканим її основне майно; таким же чином (буде оштрафований) і купець, і його товар залишиться недоторканим; і віллан таким же чином буде оштрафований, і у нього залишиться недоторканим його інвентар, якщо вони будуть оштрафовані з нашого боку; і ніякий із названих штрафів не буде накладено інакше, як на основі клятвених свідчень чесних людей із сусідів.

18. Основні риси англосаксонського права. У англосаксонському праві немає поділу на публічне і приватне право, немає поділу на цивільне, адміністративне, право соціального забезпечення. Відсутність різко вираженого поділу права на галузі обумовлена переважно двома чинниками. По-перше, всі суди мають загальну юрисдикцію, тобто можуть розбирати різні категорії справ: публічно і приватноправові, цивільні, торгові, кримінальні. Розділена юрисдикція веде до розмежування галузей права, а уніфікована юрисдикція діє, очевидно у зворотному напрямі. По-друге, оскільки в країнах англосаксонської системи права, зокрема в Англії немає галузевих кодексів європейського типа, англійському юристу представляється однорідним.

Вкажемо ще на деякі риси прецедентного права, передусім існує правило, згодне якому суд, розглядаючи справу, з'ясовує, чи не була ід аналогічна справа розглянуто раніше, і у разі позитивної відповіді керується вже наявним рішенням.

19. У XІV ст. завершилось юридичне оформлення станів. Населення держави поділялось на три стани: перший – духовенство, другий – дворянство, усі інші вільні відносились до третього стану.

Перші два стани були звільнені від податків і повинностей, які були покладені на “третій стан”.

Суспільний лад Феодальної Франції. Васал був зобов’язаний вірно служити своєму сюзерену. При цьому васал міг розраховувати на заступництво з боку свого сеньйора.

У Франції діяло правило: “Васал мого васала – не мій васал”. Це охороняло права магнатів від посягань королівської влади. Для того, щоб примусити непокірного васала виконувати свої обов’язки, сеньйор нерідко йшов на нього війною.

Селяни займали нижчий щабель у суспільній піраміді феодального суспільства. Формально община ще зберігалась, проте була залежна від феодалів. Тривалий час основною формою експлуатації особисто залежних селян (сервів) була барщина, тривалість якої дедалі збільшувалась. Крім того, селяни обкладались грошовим податком (талією) на користь помі-щика. Особисто вільні селяни (вілани) за користування зем-лею платили поміщикові чинш. Гостра нужда змушувала ба-гатьох вільних селян віддавати себе в розпорядження церкви, монастиря. Такі люди називались облатами. Виникли баналі-тети, тобто заповідні права сеньйорів щодо селян. Вони зо-бов’язували останніх молотити хліб на млині сеньйора, пекти хліб лише в його печі та ін.

Становище сервів було трохи краще, ніж рабів. Вони мали невеликі ділянки землі, і феодали не могли безкарно вбивати їх.

З XІІІ ст. серви отримали право викуповувати волю. Виплативши своєму сеньйору в рахунок основних повинностей – подушного податку (талії), побору із спадщини (менморту), шлюбної податі, серв діставав свободу і ставав орендарем зе-млі (віланом). Надалі він платив своєму колишньому госпо-дареві тільки грошову ренту (цензиву) за ділянку землі.

До середини XV ст., після Столітньої війни з Англією, власті були змушені надати всім селянам свободу, але за викуп. Правовий статус різних категорій селян став однаковим.