2. Предмет цивільно-правового регулювання.

Цивільне право – це фундаментальна галузь права, яка регулює майнові і особисті немайнові відносини. Ст.1 ЦК зазначає спочатку особисті немайнові відносини і майнові. Ці відносини засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні і майновій самостійності. Характерною ознакою майнових відносин є те, що вони складаються із 2 видів: відносини власності або статичні відносини і товарно-грошові відносини або відносини динаміки.

За характером майнові відносини можуть класифікуватися як фактичні, економічні відносини, що підлягають правовому регулюванню і мають вартісний характер. Економічні відносини вважаються виробничими відносинами, які не залежать від конкретної вольової діяльності окремих людей, вони складаються в процесі суспільної діяльності. Ринкова економіка передбачає активний обмін матеріальних благ і їх присвоєння. Майнові відносини мають своїм предметом майно, або речі. В цих відносинах беруть участь фізичні особи, юридичні особи, держава і територіальні громади.

Особисті немайнові відносини, щодо їх наявності їх в цивільному праві велися довгі дискусії. Існувало три дискусії:

• негативна концепція – цивільне право регулює тільки особисті немайнові відносини, пов’язані з майновими, решту – лише охороняє;

• радикальна концепція – відносини, що стосуються особистих немайнових благ створюють самостійний предмет правового регулювання;

• позитивна концепція – цивільне право не лише охороняє особисті немайнові відносини, але й регулює їх.

Види цивільно-правових відносин:

1. залежно від економічного змісту цивільні правовідносини поділяються на:

• майнові – мають економічний зміст, об’єктом їх є матеріальні блага або майно і ми їх розглядаємо у варіанті статики і динаміки;

• немайнові – не мають екномічного змісту, вони поділяються на такі, що пов’язані з майновими (відносини права інтелектуальної власності) і особисті немайнові відносини, які не пов’язані з майновими (життя, здоров’я тощо).

2. в залежності від юридичного змісту:

• абсолютні – носію абсолютного права протистоїть невизначена кількість зобов’язаних осіб (відносини права власності);

• відносні – уповноваженому суб’єкту протистоїть одна чи декілька конкретно визначених осіб (договір позики).

3. за характером здійснення права:

• речові – це такі, в яких уповноважений суб’єкт може здійснювати своє суб’єктивне право самостійно, без сприяння зобов’язаної особи (право власності, сервітутні відносини);

• зобов’язальні – уповноважений суб’єкт має потребу у сприянні зобов’язаної особи (догвір купівлі-продажу).

4. залежно від спрямованосіт і цілей встановлення цивільних правовідносин:

• регулятивні – призначені регулювати зв’язки нормального цивільного торгового обороту, вони є типовими для цивільного права;

• охоронні – виникають в разі потреби захисту інтересів учасників цивільного обороту цивільно-правовими засобами, підставою виникнення є цивільне правопорушення.

5. з урахуванням структури змісту:

• прості – має своїм змістом одне цивільне право і один цивільний обов’язок;

• складні – характеризуються наявністю декілька цивільних прав і обов’язків.

6. поділяються також на:

• термінові;

• безстрокові

7. – активні;

• пасивні;

8. :

• загальнорегулятивні;

• організаційі.

Метод цивільно-правового регулювання – це сукупність правових засобів і прийомів впливу на майнові і особисті немайнові відносини, які дістали відображення в цивільно-правових нормах. Основною ознакою методу є юридична рівність сторін. Інша ознака – диспозитивність сторін – означає, що учасники можуть діяти на свій розсуд, вирішуючи питання щодо прав і обов’язків у даному правовідношенні. Є ще одна ознака – ініціатива сторін в суді.

Функції можуть бути загальноправові і специфічні цивілістичні функції. Це є перш за все:

• регулятивна;

• захисна;

• виховна;

• інформаційно-орієнтуюча та інші.

Специфічні функції:

• уповноважуюча;

• компенсаційна, яка працює для відновлення прав.

Основні принципи цивільного права:

1. неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

2. неприпустимість свавільного позбавлення власності;

3. свобода договору;

4. свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

5. судовий захист права та інтересу;

6. справедливість, добросовісність, розумність.

7. принцип свебічної охорони і судового захисту цивільних прав (включаючи самозахист).

Цивільне право як галузь приватного права – це сукупність цивільно-правових норм, закріплених у цивільному кодексі України, інших законодавчих та нормативно-правових нормах, які регулюють на засадах юридичної рівності, диспозитивності майнові відносини товарно-грошового характеру, а також особисті немайнові відносини, за участю суб’єктів (фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, які мають самостійний організаційно-майновий статус, діють вільно і на власний розсуд здійснюють свої права, вступають у правовідносини і несуть цивільно-правову відповідальність за винну протиправну поведінку перед потерпілим (боржником) за допущене порушення).

7. Відмежування цивільного права від суміжних галузей права.Галузі права відрізняються самостійним предметом і методом пр.регулювання. Онсовними галузями права, які порівнюються з цивільним п. є наступні:

1) адмін. – від адмін.п. цивільне відрізняється тим, що АП належить до сфери зобов’язувального правового регулювання, а ЦП засноване на дозвільно-диспозитивному характері відносин. Організаційним відносинам, які регулюються АП властивий характер влади і підкорення. В ЦП сторони не мають змоги і не повинні діяти на засадах примусу.

2) трудове – предметом трудового права є трудові відносини, а саме відносини, пов’язані з використанням праці людини. Майнові відносини, які регулюють трудове право, позбавлені застосування методу юридичної рівності сторін.

3) фінансове – майнові відносини, які належать до фінансового права виникають в процесі діяльності органів державної влади, це організаційно-майнові відносини, які зумовлені владною діяльністю держави в особі уповоноважених органів з приводу створення, розподілу і використання фондів і коштів. Тут присутнє адміністративне владне підкорення однієї сторони іншій, застосовуються вони у податкових, фінансових та інших адміністративних відносинах.

4) природоресурсне – відрізняється тим, що регулює відносини, які виникають з приводу особливих об’єктів. Глава 27 ЦКУ, Земельний Кодекс України.

5) цивільне процесуальне – регламентує відносини, що стосуються порядку і процедури вирішення цивільно-правових спорів, а ЦП є матеріальним правом, яке регулює сутність відносин, що належать до його предмету.

6) кримінальне – КП властива чітко визначена правоохоронна функція, ним встановлюються заборони, в тому числі і в тих сферах відносин, які належать до предмету цивільних правоівдносин. Порушення цих заборон тягне за собою кримінальне покарання.

В ч.2, ст. 1 ЦКУ вказує на неможливість застосування.

7) цивільно-правові відносини близькі до сімейно-правових. У майнових сімейно-правових відносинах відсутня вартісна ознака і в значній мірі присутній сімейно-правовий характер їх учасників.

8) цивільне і господарське право – Господарський Кодекс України (ст.4 заначає що не є предметом регулювання кодексу – майнові, трудові, фінансові, адміністративні відносини; ст.3), ЦК У (пункт 2, ст.9) Господарські віносини – це такі, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання.

8. Система ЦП.

ЦП має свою організаційно-технічну структурну побудову. Вона пов’язує усі правові норми у певному порядку і розташуванні за відповідними юридичними ознаками. Таке структурне об’єднання правових норм утворює формалізовану систему ЦП. Нині в нормотворчості дуже широко практикується прийняття комплексних законодавчих актів, в яких містяться норми різних галузей права. За таких обставин важливо встановити галузеву належність тієї чи іншої норми і виявити її місце в системі відповідної галузі права. Найважливішим складовим елементом структурної системи ЦП є правова норма. Окремі норми об’єднуються у цивільно-правові інститути (це певна сукупність цивільно-правових норм, які регулюють певну споріднену зовнішню і внутрішню категорію цивільно-правових відносин) : інститут позовної давності, права власності, купівлі-продажу. Загальноцивілістичні інститути утворюють Загальну частину ЦП. Ті інститути, норми яких вхаємодіють з нормами Загальної частини і регулюють конкретні майнові і особисті немайнові відносини утворюють особливу, або спеціальну частину ЦП. Загальна частина складається із норм, які регулюють питання відносин, що регулюються; функцій, які виконує ЦП; принципи ЦП; основні риси методу цивільно-правовго регулювання; норми про акти цивільно-правовго законодавства; підстави виникнення та припинення цивільних прав та обов’язків; здійснення та захист цивільних прав та інтересів, відшкодування збитків і моральної шкоди. Особливу частину складає: положення про особисті немайнові права фізичної особи, право власності та інші речові права, право інтелектуальної власності, зобов’язальне право і спадкове право.

ТЕМА: Цивільне законодавство.

1. Поняття цивільного законодавства та його структура.

2. Система цивільного законодавства.

3. Порядок і значення офіційного опублікування нормативних актів.

4. Роль звичаїв ділового обороту в регулюванні цивільних правовідносин.

5. Юридичне значення рішень і висновків КСУ, постанов Пленуму ВСУ і Вищого господарського суду.

6. Дія цивільного законодавства в часі. Зворотня сила цивільного закону.

7. Дія цивільного законодавства у просторі та по колу осіб.

8. Застосування цивільного законодавства за аналогією.

9. Значення судової практики.

1. Цивільне законодавство – це система нормативних актів, в яких дістали своє втілення цивільно-правові норми. Це форма вираження ЦП як галузі права.

Цивільне законодавство має структуру:

1. закони:

• КУ – передбачає цивільно-правові засади регулювання відносин власності, засади регулювання особистих немайнових відносин.

• цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року, набув чинності 1 січня 2004 року. ЦК є єдиним кодифікованим актом цивільного законодавства, складається із 6 книг, побудований за пандектною системою – норми, які можуть бути застосовані при регулюванні будь-яких суспільних відносин, що становлять її предмет. ЦП подано окремою книгою: „Загальні положення”. Особлива частина – 5 книг:

2 книга – особисті немайнові права фізичної особи;

3 книга – право власності та інші речові права;

4 книга – зобов’язальне право;

5 книга – право інтелектуальної власності;

6 книга – спадкове право.

В книзі „Загальні положення” дається характеристика щодо осіб, об’єктів цивільних прав, правочинів, представництва, строків і термінів позовної давності.

2 книга складається із окремих глав, які регулюють загальні положення про особисті немайнові права і поділяються особисті немайнові права і ті, які надаються як соціальній особі.

3 книга містить положення про право власності і врегульовує речові права: право володіння, сервітутні права, емфітевзіс, суперфіцій.

4 книга регулює відносини майнового обігу, договірні відносини, пов’язані з переданням майна у власність, тимчасовим користуванням, виконанням робіт та наданням послуг, регулює питання із правомірних односторонніх дій, із заподіяння шкоди і безпідставного забагачення.

5 книга містить загальні положення про зобов’язальне право, інститути авторського права, суміжні права, право промислової власності, права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг.

6 книга регулює питання спадкування, черговості спадкування, усунення від спадкування за заповітом і за законом.

Норми цивільного права містить сімейний кодекс України, земельний кодекс України, трудовий.

Відповідно до ст.10 ЦКУ міжнародний договір, що регулює цивільні відносини є частиною національного цивільного законодавства України, якщо ВРУ дала згоду на його обов’язковість.

• інші кодифіковані акти цивільного законодавства

• спеціальні цивільні закони

• підзаконні нормативно-правові акти (Укази і Розпорядження Кабінету Міністрів, нормативно-правові акти міністерств та інших органів виконавчої влади (ч.3, ст.106 КУ, ст. 117 КУ)).

2. підзаконні нормативно-правові акти – підзаконними є нормативно-правові акти АРК, Рішення Ради Міністрів АРК (ст.135 КУ)

8 квітня 2007 року Постановою ВРУ „Про деякі питання нормативно-правового забезпечення порядку роботи ВРУ”.

Указ Президента Україна „Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів на набрання ними чинності” від 10 червня 1997 року.

Указ Президента України „Про державну реєстрацію…” від 3жовтня 1992 року.

Під діловим звичаєвим розуміються уставлені в цивільному обороті правила поведінки. Самі по собі вони не є джерелом ЦП. Коли держава правовим актом санкціонує діловий звичай, він набуває юридичну силу правової норми.

Ст. 7 ЦК – цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм ділового обороту.

Звичай – це правило поведінки, яке не встановлено актами цивільного законодавства, але є усталеними в сфері цивільних відносин. Може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай, який суперечить актам цивільного законодавства у цивільних відносинах не застосовується у банківських, страхових, транспортних та ряді інших відносин. Види звичаїв:

1. міжнародні порядки;

2. внутрішньодержавні закони.

В залежності від джерела формування правового звичаю:

1) звичаї, які грунтуються на моралі суспільства;

2) звичаї, що грунтуються на загальних положеннях природного права;

3) судові звичаї і звичаї ділового обороту.

Залежно від ступеня обов’язковості:

1. звичаї, закріплені в актах цивільного законодавства;

2. звичаї, не закріплені, але існують у моралі, етичних поглядах.

Ч.2 ст.7 ЦК

Рішення КСУ є обов’язковими для виконання, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Постанови Пленуму ВСУ містять керівні роз’яснення судам з питань застосування цивільного законодавства. Надає роз’яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства. В разі необхідності визнає нечинними відповідні роз’яснення вищих спеціалізованих судів. Роз’яснення мають рекомендаційний характер – вони розглядаються як форма тлумачення чинного цивільного законодавства, що застосовується судами. Те ж можна сказати про Постанови Вищого Господарського Суду.

При укладанні договору учасники звертаються до Постанов Пленуму.

6. Вирішення питання про дію ЦЗ в часі – це встановлення моменту набуття ним чинності і момент припинення його дії. За загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти діють на майбутнє і не мають звортньої дії в часі. З цього правила є винятки – ст.58 КУ…якщо ці норматовно-правові акти пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом ЦЗ, який втратив чинність – чинний акт ЦЗ застосовуться до прав і обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Припинення дії законів і інших нормативно-правових актів настає у таких випадках:

1) коли спливає строк, на який вони приймалися;

2) при прямому скасуванні їх дії;

3) у випадку прийняття новго закону чи нормативно-правового акту, який по-іншому регулює ті самі відносини.

7. Закони та інші нормативно-правові акти діють на всій території України і поширюються на всіх осіб. Залежно від виду і характеру зазначених актів вони можуть поширюватися не на всю територію, а на певну її частину і на певне коло осіб. Дія законодавства цивільного у просторі ч.6 ст.4 ЦК.

Іноземний елемент може мати місце в таких випадках:

1. щодо суб’єктного складу цивільного правовідношення (один із учасників іноземець);

2. щодо об’єкта цивільного правовідношення (спільна будівля, розташована за кордоном);

3. щодо місця виникнення цивільних правовідносин (договір, укладений за кордоном).

Для вирішення питань з іноземним елементом застосовуються спеціальні колізійні норми.

8. Характерною рисою ЦП є його диспозитивність і можливість вирішення проблем так званих прогалин в праві. Є два варіанти аналогії:

1) аналогія закону – якщо цивільні відносини не врегульовані ЦК, іншими законами або договором, вони регулюються такими правовими нормами кодексу чи інших актів законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (ч.1 ст.8 ЦК). Для застосування аналогії закону необхідно:

- впевнитися в тому, що існує прогалина в чинному законодавстві, немає норми, немає закону;

- необхідно відшукати норму чинного законодавства, яка б регулювала аналогічні схожі відносини.

При застосуванні аналогії закону правозастосовчий орган у відповідному документі (наприклад в судовому рішенні) зобов’язаний вказати що він застосовує аналогію закону і зробити посилання на конкретну норму чинного закону, який використовується.

2) аналогія права – застосовується у разі неможливості використати аналогію закону і вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законгодавства. Застосовуюються загальні принципи і зміст законодавства України і звертаємося до вимог справедливості, добросовісності і розумності. Умови застосування аналогії права:

- відносини сторін повинні перебувати у сфері дії цивільного права, тобто бути цивільними правовідносинами;

- зазанчені цивільні відносини не врегульовані ЦК України, іншими актами цивільного законодавства чи договором;

- відсутні норми, які регулюють схожі за змістом цивільні відносини.

Аналогію права може застосовувати будь-який орган чи особа, які мають цивільну юрисдикцію.

9. Значення судової практики.

Роль судової практики залежить від системи приватного права. В англо-американській системі вона належить до джерел і норм цивільного права. В інших правових системах відіграє допоміжну роль. В Україні судовий прецедент офіційно не є джерелом ЦП. Поняття судова практика має такі розуміння:

1. ним позначається роз’яснення вищих судів щодо застосування цивільного законодавства, тобто судове тлумачення, яке є обов’язковим для вирішення даної категорії справ.

2. використовується для позначення багаторазового уніфікованого вирішення судами однієї і тої ж категорії справ.

Судова практика як сукупність судових рішень не є в Україні джерелом ЦП. Судова практика відображає тенденцію тлумачення тих чи інших справ, в тому чи іншому випадку.