- •3.Морально-етичний кодекс фахівця в галузі реклами та зв’язків з громадськістю
- •10.Соціальна орієнтованість фахових критеріїв етики і моралі.
- •11.Вчинок як критерій моральних якостей фахівця в умовах свободи вибору.
- •12.Основні етичні принципи діяльності рекламіста.
- •13.Специфіка професійної моралі та професійної етики фахівця зв’язків з громадськістю
- •16. Пропагандистські функції рекламіста і пр- фахівця в колі етико-правових засад і принципів.
- •17.Моральні засади рекламіста в умовах конфлікту інтересів у сфері економіки та політики.
- •18.Фрілансинг як етична проблема. Кодекс праці фрілансера.
- •25.Етичні принципи збереження конфіденційності інформації в пр-діяльності? Якими є режими домовленостей про оприлюднення інформації
- •26.Етичні норми втручання фахівця із зв’язків з громадськістю у приватне життя громадян при роботі з інформацією?
- •27. Робота з чутками як один із методів інформаційно-аналітичної діяльності в сфері зв’язків з громадськістю: етичний аспект.
- •29.Конфлікт інтересів у фаховій практиці рекламіста та фахівця із зв’язків з громадськістю.
- •30.Основні критерії і правила поведінки рекламіста й фахівця із зв’язків з громадськістю при збиранні інформації в умовах екстремальних ситуацій.
- •31.Моральні установки особистості як етико-психологічний фактор рекламної діяльності.
- •32. Оманлива реклама: світова практика контролю
- •34.Концепція соціально-етичного маркетингу і проблеми психології особистості
- •35.Законодавчий та Конституційний захист громадян України щодо морально-етичних порушень в галузі реклами.
- •36.Поняття психологічної безпеки реклами в аспекті морально-етичних проблем.
- •37.Основні принципи психологічної безпеки реклами: морально-етичних агальні вимоги.
- •39.Морально-етичні загрози в сфері психологічної безпеки реклами.
- •40.Актуальність і організація психологічного моніторингу реклами як методу убезпечення загроз в інформаційно-психологічній сфері
- •41.Професійне (кадрове) забезпечення психологічної експертизи реклами.
- •42.Сутність і природа спілкування. В чому його специфіка як типу людських стосунків?
- •43.Моральна культура спілкування: етнонаціональних контекст.
- •44.Суть моральних передумов спілкування: повага, співчуття, гуманність, альтруїзм, милосердя і їх роль в професійній діяльності.
- •45.Моральний аспект культури спілкування і її форми морально-етичного характеру: цінності, норми, звичаї, традиції.
- •46.Ввічливість як характерологічна складова особистості, її роль в службових стосунках.
44.Суть моральних передумов спілкування: повага, співчуття, гуманність, альтруїзм, милосердя і їх роль в професійній діяльності.
45.Моральний аспект культури спілкування і її форми морально-етичного характеру: цінності, норми, звичаї, традиції.
Під культурою спілкування розуміють наявні в суспільстві форми плекання спілкування як такого, форми його структурування й ціннісна-смислової організації, а також їхню реалізацію безпосередньо в стосунках між людьми. Із справжнім феноменом культури ми маємо справу тільки там, де вказані загальні принципи втілюються у відповідну реальність — укорінюються в традиціях, звичаях, побуті, впливають на конкретну поведінку людей, стають надбанням їх повсякденного досвіду. Істотним елементом зростання моралі в культурній реальності є процес вербалізації, висловлювання основних моральних проблем. Надзвичайно важливим елементом культури спілкування є етика стосунків. Головним показником і водночас основною сферою реалізації моральної культури спілкування є актуальні стосунки між людьми. Зараз у суспільстві спостерігається відкидання будь-яких норм етикету через їх умовний характер. Але інколи за ними стоїть досить глибокий зміст (наприклад рукостискання з'явилися як знак неозброєності, взаємної довіри). Органічне засвоєння приписів етикету та цінностей культури спілкування становить необхідне вираження ввічливості — важливого показника морального стану людської особистості в цілому. Моральний аспект культури спілкування охоплює такі форми цінносно-смислової організації, як цінності, норми, звичаї, традиції. Вони визначають моральну структуру міжсуб'єктних відносин і забезпечують їхню реалізацію.
Моральні цінності — моральні зразки, поняття, вимоги, що дають можливість людині оцінювати дійсність та орієнтуватися в ній. Їх можна розглядати в ширшому контексті ціннісних орієнтацій як елемент соціально-психологічної структури особистості. Моральні цінності є складовою психологічної атмосфери колективу, спільноти.
Моральна норма - елементарна форма моральної вимоги, певний взірець поведінки, що відбиває усталені потреби людського співжиття і відносин та має обов’язковий характер; певний середній випадок або показник, певна усталена риса того чи іншого об’єктивного масового явища або процесу. Будь-які моральні норми мають певні спільні риси, які й визначають їхню належність до сфери моралі. Це імперативність (обов’язковість втіленого в них веління (має категоричний характер: людина має виконувати їх незалежно від будь-яких сторонніх міркувань)) та здатність до універсалізації (характеру морального нормативу можуть набувати як позитивні вимоги, так і заборони).
Звичаї - це історично обумовлені, не писані правила поведінки людей, які увійшли в звичку через їх багаторазове застосування протягом життя суспільства; це основна форма регулювання поводження, правила поведінки, які склалися внаслідок їх практичного застосування протягом тривалого часу серед людей і уособлювали собою підсумок історичного досвіду та зародки майбутнього.
Традииції — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки і т. ін., що склалися історично і передаються з покоління в покоління; звичайна, прийнята норма, манера поведінки, усталені погляди, переконання когось; узвичаєння, узвичаєність, неписаний закон.
Традиція — це елементи культури, що передаються від покоління до покоління і зберігаються протягом тривалого часу. Традиції тією чи іншою мірою і в тих чи інших формах присутні в будь-якому суспільстві і практично в усіх сферах культури. Традицію можуть утілювати певні суспільні інституції, норми поведінки, цінності, ідеї, звичаї, обряди і т.д. Поняття стилю і традиції іноді вживаються щодо формально (зовнішньо) схожих феноменів.