42. Сучасний комунітаризм (загальний огляд)

Комунітаризм (від англ. – спільнота, громада, община) – Напрям соціальної філософії і політичної ідеології: виникла як реакція на занепад реального соціалізму, системи “світового соціалізму” та дійсними та уявними небезпеками з боку різних течій лібералізму, лібертаризму...Критик. лібертарис. за недооцінку притаманні людським потребам ідентифікацію себе із прихильним соціальним оточенням, спілкуванням , взаємності. Реалізація лібертаристичних установок може призвести до фрагментації суспільства. Комунітаристи критикують індивідуалістичну ліберальну антропологію, яка не враховує того, що соц. спільнота умовою і запорукою реалізації соціальної свободи. Критикують соціалістів за те, що вони вірять у спроможність держави захистити комунітарну соціальність від розпаду. Ідеал комунітаристів – асоціативна мікро спільнота общинного типу, яку держава не повинна ні опікувати ні контролювати, яка існує як самодостатня спільнота індивідів.(не просто сума індивідів), комунітарна солідарність як добровільний колективізм. Комунітаристів критикують за їхню “утопічну антропологію”:

43. Політична філософія лібералізму

Лібералізм ( лат. Вільний ) – 1)Світогляд орієнтований спосіб мислення, який характеризується зосередженням на проблемах емансипації, розширення меж та форм свободи (особистості); 2) Сукупність ідейно-політичних течій, доктрин, концепцій, які ставили собі за мету ліквідація (пом`якшення) різних форм гноблення, примусу та ін.; 3) Політична ідеологія. Становлення її припадає на 17-18 ст. Локк, Сміт, Вольтер, Монтеск`є (вчення про суспільний договір, про природні права людини). Далі Токвіль, Бентам, Міль – набув поширення в 19 ст. – головна риса : невтручання держави в економіку. Світоглядний осередок лібералізму – індивідуалізм, гуманізм, толерантність, соц. оптимізм, самоцінність особистості, лібералізм як протиставлення звичаям, традиціям, він виступає за соціальний розвиток. Лібералізм – 1) сучасна течія політичної ідеології, прихильники якої стверджують, що держава повинна обмежуватися захистом прав індивідів; радикальний лібералізм – людина не повинна підкорятися інститутам і владі, яким вона не довіряє. Піклування про суспільну мораль не є обов`язковим для держави, тобто це сфера де людина визначає як їй реалізувати свої права. Критичне сприйняття будь-яких інституцій( Рятбард, Рейд). Лібералізм виступає запереченням детермінізму. Це стосується природної людської діяльності (розглядання її як неупереджену активність моральну відповідальність агентів, які можуть вчинити будь-що під свою відповідальність або ж відмовитися від неї.

44. Контрактова традиція в політичній філософії.

Акт надання обіцянки є достатнім для того щоб вимагати дотримання її. Не потрібно відшукувати додаткових залежних від змісту підстав. Угоди контрактових традицій не є ані самодостатніми ані незалежними, такі угоди є чинними, якщо вони вписані в певні моральні рамки. Ці моральні рамки (умови) угоди стосуються того, чи можуть існувати моральні заперечення проти угоди, т.б. того як угоди можуть бути виправдані: 1) 1-ша моральна умова добровільності (стосується систематизації укладання угоди); 2) 2-га достатньої симеричності партнерів, тобто в якому статусі і стані знаходяться партнери. В сучасній теорії це називається умовою чесності (про правильність процедур 1особа – 1голос). Елемент моральності передує елементу нормативності і забезпечує нормативність. Угоди потребують зовнішньої підтримки, тобто умов, які від самої угоди не залежать, але впливають на неї. Угода є соціальним та історичним проявом соціальної позиції учасників. Наскільки таке покращення відбувається настільки угоди є раціональними. Гобс – бажання самозбереження. При відсутності громадянського стану завжди існує війна всіх проти всіх. Умовою такої війни є постійний страх та небезпека. Лок – заради того щоб уникнути затяжних зіткнень, люди уклали між собою суспільний договір. Руссо – від природи люди не є ворогами. Головна задача договору : знайти таку форму асоціації , яка захищає і обмежує всією загальною силою особу і майно кожного із членів асоціації, і , дякуючи якій, з`єднуючись зі всіма отримує більше сили для збереження того, що має.

№45 практична філософія: основні течії і напрямки.

Кант ввів в науковий вжиток поняття практичної філософії. За ним практичне є все те, що можливе завдяки свободі. Свобода в її ставленні до закону обертається необхідністю поважати чужу та власну гідність. У Гегеля практика перетворюється в явище функціональне для певної системи духу, сусп. розвитку та ін. Марксизм наголошуючи на першочерговості ролі практики як практично-матеріального і суспільно-революційного перетворення світу, був схильним вбачати у всеохоплюючій і мінливій практиці, здійснення історичної необхідності, де свобода має з’явитися в системі майбутнього. Залишається поза увагою внутрішня сторона ставлення суб’єктів практики до тонкої матерії цінностей, які пов’язані із свободою, вірою, святістю тощо.

Проблема розробки етичних норм та цінностей у їх взаємозв’язку із соціальним світом людини є особливо нагальною сьогодні, коли розвиток науково-технічної цивілізації, загрожуючи існуванню самого життя на землі, потребує внесення коректив у сферу ціннісних орієнтацій суспільства, в мотиваційну сферу особистості, у способи регулювання соціальних конфліктів. Необхідність пошуків нових морально-ціннісних орієнтацій та форм соціальної інтеграції зумовлена також руйнацією усталених етичних систем, які грунтуються на релігійних світоглядах, звичаях та традиціях, кризою раціоналістичних світоглядних систем.

Вже на початку 70-х років виразно активізуються пошуки інших можливостей і підходів до ціннісної проблематики, що позначилося на зміні парадигм або повороті тенденцій у розвитку суспільних наук.

Етапним було видання у 1972 року збірника в двох томах за редакцією Ріделя „Реабілітація практичної філософії”. Автори висували завдання відновлення тієї єдності економіки, політики та етики, яку було закладено ще в практичній філософії Арістотеля і втрачено за доби модерну. Усвідомлення необхідності моральнісно-ціннісної переорієнтації суспільства.

У 80-90-ті роки особливо посилюється тенденція до аксіологізації, етизації і рекультивації економічної теорії, соціології і філософії. Етика переважає у мислителів Німеччини (Е.Голенштайн), у працях більшості представників постмодерну (Ліотара, Дерріди, Козловського), ціннісного консерватизму (Кальтенбруннер, Клюксен, люббе), американського комунітаризму (Барбер Белл), теологічної філософії Кюнга та Шпаєманна, в теорії науки Швеммера. Прблематика практичної філософії перебуває на межі багатьох дисциплін – теорії дії і теорії рішень, лінгвістики і філософії мовлення, економічної теорії і філософії права, політології і соціології, культурології та екології. Проте практична філософія об’єднує їх усіх саме морально-етичною проблематикою. Напрямком практичної філософії є комунікативна філософія, представлена працями Апеля, Габермаса, Кульмана, Ульріха, Гьосле. Кумунікативна чи дискурсивна етика репрезентує собою метологічний поворот від класичної парадигми філософії свідомості до посткласичної прадигми філософії комунікації, відкриваючи шлях подолання „методичного соліпсизму” в обґрунтуванні етичних норм на основі принципу справедливості та досягнення взаєморозуміння.

У філософських дослідженнях останнього десятиліття особливе місце посідає розкриття ролі практичної філософії як прикладної етики, тематичне поле дослідження якої спрямоване вже не так на розв’язання проблеми обгрунтування моральних принципів, як на її функціонування в конкретних формах людського буття – політики, економіки, техніки, екології і т.д. Необхідність переорієнтації суспільного розвитку потребує пошуків нових підходів до прикладної етики, норми якої могли б впливати на діяльність політика, підприємця, вченого, сприяти усуненню соціальних конфліктів, врегульовувати людські взаємини в різноманітних соціальних сферах.