58.М. Вебер „Протестантська етика і дух капіталізму"

Аналіз впливу протестантизму на формування капіталістичних відносин

розглянуто питання про співвідношення між віросповіданням і соціальним розшарува шям

проаналізовано комплекс психологічних і культурних факторів, що сприяють утверди ;нню ринкових відносин в економіці

Значну увагу приділено вивченню професійної етики протестантизму, зокрема лютеранської концепції професійного покликання як фактору, що сприяв інтенсивній раціоналізації господарського та політичного життя Заходу „Протестантська етика" і „дух капіталізму" і сам капіталізм як економічна система витупають, за Вебером, як явища вибірково-споріднепі. Кожне з цих явищ має власний смисл і власну логіку розвитку. Мета автора- пояснення механізму впливу релігійних мотивацій особистості на її екс юмічну поведінку. Вироблені ідеологами реформації нові цінності сприяли „прориву" системи традиі оналістських уявлень про сенс людського життя і роль у ньому економічних чинників. А це зі свого боку сприяло утвердженню у масовій свідомої і нових, відмінних від традиційних понять про професію, працю, дисципліну і т. д.

Людина розглядається як об'єкт особливої божої ласки, здатний зрівнятися з самим ті зрцем

59.Філософія життя.

ФЖ- суб’єктивно-ідеалістичний напрям у філософії, який розглядає все існуюче як форми прояву життя. Виникла в 70-х рр. 19 ст. як відображення в свідомості ірраціональних основ. Гол. представники: Ф. Ніцше, В. Дільтей, А. Бергсон, О. Шпенглер. ФЖ- була реакцією на механістичний характер природознавства 19 ст. Прихильники ФЖ- відстоювали погляд на світ як на цілісний організм. Вони виступали проти панування методологізму й гносеологізму в філософії 2-ї пол. 19 ст., за відновлення філософії як світогляду. В ФЖ. виділилося кілька напрямів, які різняться інтерпретацією вихідного поняття життя. Перший напрям, представник Ніцше, виходить із суто біологічного розуміння життя, пропагує примітивізм і культ сил Другий нап. (Дільтей, Зіммель, Шпенглер) розглядав світоглядні проблеми й історичні форми розвитку духу, розробляв спеціальні методи історичного пізнання. Спільним для всіх різновидів ФЖ є ірраціоналізм, заперечення ролі науки, намагання довести що вона має суто утилітарне значення. Традиційний розрив між S і О представники ФЖ намагаються подолати за допомогою ідеалістичної інтерпретації інстинкту і інтуїції.

Саме життя осмислюється як буття, становлення й пульсація. Творчість розглядається як внутрішньо притаманна життю. Ідеї ФЖ на сучасному етапі пропагують неофрейдизм, екзистенціалізм, персоналізм.

60. Філософія фрейдизму та неофрейдизму

Определяющее влияние на разработку этой проблемы оказал австрийский невропатолог, психиатр и психолог Зигмунд Фрейд (1856-1939). Он открыл целое направление в философской антропологии и медицине, согласно которому бессознательное является и важнейшим фактором человеческого существования, и глубинной причиной ряда психических заболеваний. Возникающие у человека под влиянием различных обстоятельств его жизни «комплексы» («комплекс Эдипа», «комплекс вины» и др.) вытесняются из сознания в область бессознательного и могут затем повлечь за собой душевную болезнь.

В этом методе, получившим название психоаналитического, приоритет отдавался сексуальному в сфере бессознательного, которое является, по мнению Фрейда, источником мотивационного поведения личности, неким организующим центром для всех других составляющих человеческой психики. Психосексуальная энергия («либидо») питает «инстинкт жизни» (Эрос). Между ним и «инстинктом смерти» (Танатосом) происходит борьба, в которой проявляется драматизм человеческого существования.

Рассматривая бессознательное как могучую силу, Фрейд сформулировал свое понимание человеческой психики. Последнее основывается на выделении в психической сфере человека трех структурных уровней (пластов), обладающих своей собственной спецификой и находящихся в определенном соподчинении друг с другом. Самый низший, глубинный уровень составляет «Оно» - сфера бессознательного, в которой сосредоточены различные биологические влечения (прежде всего, сексуального характера) и вытесненные из сознания идеи. В этом наиболее мощном, объемистом уровне человеческой психики, сравнимом как бы с подводной частью айсберга, главенствует принцип наслаждения (удовольствия). Над ним надстраивается сравнительно небольшой уровень сознательного («Я») – как своеобразный посредник между бессознательными влечениями человека и внешней реальностью, включающей природное и социальное окружение. Уровень «Я» стремится заменить принцип наслаждения(удовольствия), который господствует в «Оно», принципом реальности, хотя это и не всегда ему удается. Заметим, что Фрейд все время преувеличивал роль бессознательного начала, т.е. приписывал главное значение «Оно» по отношению «Я». Наконец, по Фрейду, существует еще и самый верхний уровень человеческой психики – « Сверх -Я», являющийся особой морально-критической инстанцией, которая опирается на существующие общественные идеалы, нормы, ценности. Это – сфера долженствования и моральной цензуры.

НЕОФРЕЙДИЗМ Одним из его представителей стал швейцарский психолог и психиатр Карл Густав Юнг, который несмотря на общемировоззренческую солидарность с З.Фрейдом, пересмотрел некоторые постулаты учения последнего. В сфере бессознательного Юнг выделил так называемые «архетипы». Если «комплексы» переживаний, вытесняемые из сознания в бессознательное, являются у Фрейда результатом индивидуальной жизни человека, то «архетипы» Юнга связаны с коллективной жизнью людей и закрепляются в психике человека исторически, передаваясь по наследству из поколения в поколение.

Эрих Фромм пришел к выводу о неспособности ортодоксального фрейдовского психоанализа решить проблему взаимодействия личности и общества. Отвергнув биологизм Фрейда, он попытался увязать психологические факторы с социальным процессом. Фромм вывел понятие «социального характера», подразумевая под этим нечто общее, что присуще людям в любом обществе, и что позволяет им наиболее эффективно приспособиться к требованиям этого общества. По мнению Фромма, личностный и общественный процессы идут по пути конкуренции и конфронтации двух ориентаций социального характера – рыночного и продуктивного, которые выражают два способа человеческого существования  обладания и бытия.

По мнению Фромма, альтернативой обществу «обладания», порождающего людей с «рыночным характером», должно быть общество, в котором на первое место ставится бытие самого человека.