37.Методи розрахунку ввп.

В економічній науці та в статистиці використовуються різні методи визначення величини ВВП.

Показник ВВП можна розрахувати трьома методами:

1) за виробленою продукцією (виробничий метод);

2) за витратами (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільчий метод).

За методом доданих вартостей сумується додана вартість всіх галузей народного господарства. Метод доданих вартостей дозволяє виявити відношення і роль окремих галузей у створенні ВНП (структуру), виявити динаміку зміни структури, провести порівняльний аналіз ВВП (ВНП) країни з аналогічним показником інших країн.

ВВП можна розрахувати також шляхом виміру або сукупного доходу всіх економічних агентів, або загального обсягу витрат на виробництво товарів та послуг, тому що в масштабах економіки всі витрати на придбання продуктів є доходом для виробників цих продуктів. Метод «за доходами» базується на рівності ВВП і валового внутрішнього доходу. Сукупний доход визначається як сума доходів, що являють собою у тій чи іншій формі плату за використання факторів виробництва, за допомогою яких вироблено кінцевий продукт.

Сумування складових дозволяє визначити ВВП за методом «за доходами».

ВВП за доходами = W + Рг + і + R + A + IT,

де W – заробітна плата; Рг – прибуток; і – відсоток; R – рента; A – амортизація; IT – непрямі чисті податки.

Простіше виглядає розрахунок ВВП методом «за витратами». Цей підхід спирається на вихідне положення, згідно з яким вартість виробленого продукту дорівнює сумі всіх витрат на його створення, а самі витрати в рамках даного методу вдається розділити на витрати макроекономічних суб'єктів: домашніх господарств, фірм держави та зарубіжжя.

ВВП за витратами = С + І + G + NE,

де С – споживчі витрати; I – приватні валові інвестиції; G – державні витрати; NE – чистий експорт.

Часто наведений метод називають методом кінцевого використання.

Макроекономічна тотожність, що характеризує два методи обчислення ВВП – «за доходами» і «за витратами», має вигляд:

C + I + G + NE = W + Pr + i + R + Am + IT

Слід зазначити, що ВВП (ВНП) не враховує:

– роботу домогосподарок у своєму домашньому господарстві;

– роботу вчених «на себе», не втілену в книги;

– бартерний обмін;

– доходи тіньового бізнесу;

– оплату у вигляді чайових і т. п.

46.Економічні функції держави.

Економічна діяльність держави реалізується в сукупності конкретних видів діяльності, тобто функцій. Функції класифікують за певними ознаками, видами і цілями діяльності, за джерелами фінансування, за характером заходів (економічні, адміністративні, стимулюючі, обмежені, національні тощо), за обсягом і розподілом діяльності (уся економіка чи певна сфера, довгострокові і короткострокові) і т. ін.

Функцій держави щодо впливу на економіку багато, однак їх можна звести до:

• забезпечення правової бази, розробка правил функціонування ринкової економіки;

Держава надає правовий статус приватним підприємствам, визначає права приватної власності і гарантування дотримання угод, контрактів; встановлює "правила гри".

• захист конкуренції, підтримка її та обмеження монополізму;

Монополізм в економіці обмежує обсяг продукції, дозволяє монополіям встановлювати монопольно високі ціни заради своїх прибутків на шкоду суспільству; ціни і прибутки монополій, які перевищують конкурентні, прямо суперечать інтересам споживачів; ресурси монополіями розподіляються таким чином, що вони задовольняють потреби не суспільства в цілому, а окремих монополістичних об'єднань. Тому держава своїми методами добивається обмеження монополізму та не допущення недобросовісної конкуренції.

• визначення мети й пріоритетів макроекономічного розвитку;

• перерозподіл доходу і багатства з ціллю реалізації соціальної справедливості, усунення надмірних відмінностей у рівні доходів;

Держава бере на себе завдання зменшити нерівність доходів суспільства. Це вона намагається зробити шляхом податкової політики; виплати так званих трансфертних платежів.

• корегування розподілу ресурсів з метою змін в структурі виробництва та національного продукту;

• виробництво, фінансування суспільних благ та послуг;

Суспільні блага є неподільними тому, що вони складаються з таких крупних одиниць, які не можуть бути продані індивідуальним покупцям. На них не розповсюджується принцип виключення, тобто не існує ефективних способів відсторонення індивідуумів від користування вигодами цих благ.

• регулювання зовнішньоекономічних відносин та валютного ринку;

• стабілізація економіки з ціллю забезпечення повної зайнятості, стабільності економічного зростання та ін.

Стабілізуюча функція держави зводиться до її впливу на такі явища, притаманні ринковій економіці, як економічна криза (циклічність розвитку), безробіття та інфляція. Антициклічна діяльність уряду зводиться до її інвестиційної та структурної політики, діяльність щодо забезпечення повної зайнятості трудових ресурсів передбачає збільшення власних видатків держави на суспільні блага та послуги, а також скорочення тарифів з ціллю стимулювання видатків приватного сектору. Антиінфляційні заходи зводяться до скорочення власних витрат держави, підвищення податків з ціллю скорочення витрат приватного сектору, а також відповідною монетарною політикою.