1.2. Види оборони та бойові завдання дивізії, її підсилення.

В арміях провідних країв світу передбачається два види оборони:

- мобільна (рухома) і оборона району (позиційна).•

Крім того так звані стримуючі дії (за американськими статутами) відносяться до відступальних дій, але за цілями і способом ведення бойових дій їх можна віднести до оборони;

Основною різницею між цими видами оборони є: застосування виду зброї; завдання військ; мета оборони та інженерне обладнання місцевості.

Мобільна (рухома) оборона основується на широкому застосуванні високоточної зброї, швидкому використанні його результатів шляхом проведення контратак сильними резервами, з метою завершення розгрому головного угрупування, що наступає, а у завчасно вибраних районах і створення вигідних умов для переходу у наступ. Основою мобільної оборони є не стійке утримання місцевості, а маневр, удар по противнику, що наступає.

Для цього виду оборони є характерним стрімке перехоплення ініціативи у противника та нав'язування йому своєї волі.

Під час ведення мобільної оборони у першому ешелоні розташовуються мінімально необхідні сили і засоби, а основні сили і засоби знаходяться у другому ешелоні (резерві), куди, головним чином, виділяються танкові (бронетанкові) частини і з'єднання.

За думкою військового командування НАТО, мобільна (рухома) оборона є у найвищому ступені активно обороною яка включає елементи наступальних дій, тому цей вид оборони інколи називають наступальними діями.

Така оборона дозволяє зберігати важливу перевагу у бою, ініціативу, наступальний порив, сприяє швидкому зосередженню переважаючих сил і засобів на вирішальному напрямку; дає можливість уникнути шаблона в побудові оборони; максимально використати високу рухомість і ударну силу військ; найбільш ефективно застосовувати високоточну зброю.

До мобільної (рухомої) оборони рекомендується переходити у випадку:

• якщо поставлена задача і район бойових дій дозволяє організувати і вести бойові дії на велику глибину;

• умови місцевості дозволяють вільному пересуванню військ;

• рухомість військ, що обороняються рівно, або вища за рухомість військ противника;

• досягнута перевага в повітрі над наступаючим противником;

• свої війська переходять до оборони поспішно;

• військам поставлена задача не на утримання місцевості чи району, а на розгром противника.

Оборона району (позиційна оборона) організується і ведеться з метою утримання визначеного району місцевості і основується на максимальному використанні вогневих засобів, інженерному обладнанні місцевості і розташування основних сил і засобів у передовому районі оборони дивізії.

До такої оборони рекомендується переходити при малій глибині оборони; при необхідності щоб не сталося утримати визначену місцевість, район або об’єкт; в особливих умовах, коли місцевість не дозволяє військам, що обороняються, маневру, якщо наступальні війська володіють найбільшою рухомістю; коли противник має перевагу в повітрі; при наявності часу для укріплення оборонних позицій і створення загороджень; коли смуга оборони відносно вузька. Цей вид оборони рекомендується при проведенні бойових дій із застосуванням , як правило, звичайною зброєю.

Головна задача дивізії при обороні району (позиційній обороні) полягає в тому, щоб зупинити і відбити удар наступаючого противника. Ця задача покладається на перший ешелон. Тому в першому ешелоні розгортається більша частина сих і засобів дивізії. В резерві знаходиться менша частина, призначена для збільшення глибини оборони, блокування та знищення противника, ліквідація його можливих проривів шляхом проведення контратак, або для посилення оборони районів, які знаходяться на найбільш загрозливих напрямках.

Умови застосування різних видів оборони показують, що дивізія може вести як мобільну (рухому) оборону так і оборону району (позиційну оборону).

Дивізія в обороні може вирішувати одну з наступних задач:

• прикриття важливого напрямку (району);

• утримання важливого рубежу на підході резервів з глибини;

• відбиття контрудару противника;

• забезпечення флангу головного угрупування військ.

Для вирішення цих задач дивізії призначається смуга оборони. За досвідом навчань вона може бути для дивізії США - 20-З0 км по фронту та 25-З0 км в глибину; дивізії ФРН - 20-40км по фронту та 40-60 км в глибину, дивізії РФ - 30-40км по фронту та до 25км і більше в глибину. Для ведення оборонного бою дивізія США може бути посилена бригадою польової артилерії, дивізіоном ЗРК "Удосконалений Хок", саперним батальйоном, ротою армійської служби безпеки та іншими засобами. На виконання бойової задачі їй може бути виділено 80-100 літаків-вертольотів на добу тактичної авіації.

З'єднання армії ФРН посилення звичайно не отримують, а ресурс тактичної авіації їм надається в такій же кількості, як і з'єднанням армії США.

Дивізія РФ на підсилення може отримати до 3-4 артилерійських та одного протитанкового дивізіону, інженерно-саперний батальйон, роту піхотних вогнеметів. Їй може бути виділено до одного полковильота авіації на добу.

Характерною рисою дій дивізії в обороні є те, що одним з основних засобів ураження наступаючих військ стала високоточна зброя, а головною ударною силою – танки, ПТ засоби і ударні гелікоптери.