Заняття 24. Бібліотеки і музеї україни

Першою відомою бібліотекою в Київській Русі була бібліотека Софіївського обору в Києві, заснована 1037 року Ярославом Мудрим. З одинадцятого століття почалося створення одного з найбільших сховищ рукописних і друкованих скарбів – бібліотеки Києво-Печерського монастиря.

У 17 столітті засновано бібліотеку Києво-Могилянської колегії. Створювалися бібліотеки при Львівському, Києвському, Чернігівському та інших братствах та при університетах: Львівському (1661), Харківському (1805), Київському (1834), Новоросійському в Одесі (1865), Чернівецькому (1875).

За допомогою прогресивної інтелігенції відкриті перші публічні бібліотеки в Одесі, Києві, Харкові, Миколаєві, Чернігові. Бібліотеки й читальні відкривалися на території України й організаціями “Просвіта”.

1918 року видані декрети “О постановке библиотечного дела” та “Об охране библиотек и книгохранилищ”. У 1930-ті рр. в умовах індустріалізації, колективізації і культурної революції швидко зростала кількість бібліотек різноманітних типів. Важливе значення для їх розвитку мала постанова ЦИК СССР “О библиотечном деле в Союзе ССР”. Таким чином, 30-ті рр. бібліоттечна справа в Україні сягнула найвищого рівня розвитку за всю її історію.

“Попередниками” сучасних музеїв вважаються колекції книг, картин, мистецьких виробів, що зберігалися у храмах іще у часи Київської Русі – Десятинній церкві, Софіївському соборі у Києві.

Власне музеї почали зявлятися у І половині 19 століття. В Україні у 19 ст. були відкриті декілька музеїв різних профілів: Миколаївський (1806), Феодосійський (1811), Одеський (1825) та інші. Основні фонди цих музеїв складали матеріали археологічних розкопок.

До 1917 року в Україні налічувалося 36 музеїв: вони належали різним відомствам, установам і приватним особам. Після Жовтневої революції музеї були оголошені власністю народу й націоналізовані (декрет Ради Народних Комісарів У.С.Р.Р. від 23 червня 1919 р.).

Музеї ставали важливими центрами культурно-освітньої роботи, ідейного та естетичного виховання.

В 20–30-ті роки мережа музейних закладів в Україні суттєво розширилася. Були відкриті нові краєзнавчі музеї – Одеський, Конотопський, Путивльський та ін. Збільшилася кількість історичних і художніх музеїв. Заповідниками оголошені руїни античного міста Ольвія на Миколаївщині, Софіївський собор у Києві. 1925 р. створений Київський музей-заповідник Т.Г. Шевченка.

При університетах (Київському, Одеському, Львівському) були створені зоологічні, ботанічні й геологічні музеї. 1919 року засновані геологічний і зоологічний музей при ВУАН.

Після возз’єднання Західної України, Північної Буковини з УРСР постановою Ради Народних комісарів УРСР від 8 травня 1940 року було вжито заходів щодо створення в західних областях України історичних, краєзнавчих та літературно-меморіальних музеїв.Наприкінці 1940 року тут налічувалося 23 музея, в УРСР в цілому – 174.

В роки Великої Вітчизняної війни німецько-фашистські загарбники зруйнували музеї, вивезли до Німеччини велику кількість коштовних експонатів, які наші не встигли евакуювати. У повоєнні роки було відновлено зруйновані музеї, частково повернуто колекції, що були вивезені німцями, зібрані нові експонати й створені нові експозиції.

Були відкриті Краснодонський музей “Молода гвардія” (1944), Музей історії Корсунь-Шевченківської битви (1945), Ізмаїльський музей О.В. Суворова (1947), музей-маєток М.І. Пирогова у Вінниці (1947) тощо.

На 1950 рік в республіці працювало 137 музеїв.

1954 року, до 300-річчя возз’єднання України з Росією відкрито Переяслав-Хмельницький історичний музей (зараз це величезний музей-місто під відкритим небом).

В дні святкування 1500-річчя Києва (1982) відкрився Музей історії міста Києва.

За радянських часів в УРСР була створена система музейних закладів, які залежно від характеру експозиції розподілялися на:

1. історичні;

2. меморіальні;

3. літературні;

4. краєзнавчі;

5. художні;

6. музичні;

7. музеї-заповідники тощо.

На 1991 рік в УРСР працювало 38 історичних музеїв, провідне місце серед яких посідав Київський філіал Центрального музею В.І. Леніна (1982 року відкрито нову експозицію у спеціально спорудженій будівлі – тепер “Український Дім”).

1974 року заснований Музей Великої Вітчизняної війни, а 1981 р. відкрито новий меморіальний комплекс цього музею.

Меморіальні музеї присвячені пам’яті видатних політичних, державних, військових діячів, вчених, письменників, композиторів, художників. Вони створювалися на базі пам’ятних комплексів, що охоронялися державою: садиб, будинків, квартир, пов’язаних з життям і діяльністю видатних осіб.

Перший меморіальний музей в Україні створений 1928 року – Будинок-музей Т.Г. Шевченка в Києві. Серед меморіальних музеїв України – музей Щорса (м. Щорс Чернігівської області), музей вчителя В.О. Сухомлинського (с. Павлиш Кіровоградської області).

Літературні музеї почали створюватися іще у перші роки Радянської влади на вшанування пам’яті українських письменників і письменників інших народів, що жили й працювали в Україні. Прослідкуємо хронологію створення літературних музеїв.

1921 р. – музей Чехова в Ялті;

1927 – М. Коцюбинського у Віниці (1934 – в Чернігові);

1928 – В. Короленка в Полтаві;

1929 – М. Гоголя в с. Великі Сорочинці Полтавської обл.;

1940 – І. Франка у Львові;

1941 – відкритий музей-квартира О.С. Пушкіна в Одесі;

1984 – відкритий Літературний музей в Одесі.

Попередниками сучасних краєзнавчих музеїв були місцеві музеї, що виникли в Україні наприкінці 19–на початку 20 століття: Миколаївський (1898), Житомирський (1865).

Велику дослідницьку й науково-просвітницьку роботу вели художні музеї в УРСР (на 1991 рік їх налічувалося 34). Провідне місце серед них займали Київський музей українського образотворчого мистецтва, Харківський художній музей, Одеський художній музей і багато інших.

Пам’ятки музичної культури збирали, зберігали й експонували музичні музеї: Київський музей театрального, музичного і кіномистецтва, будинок-музей М.В. Лисенка в Києві тощо.

Окрему групу складають музеї-заповідники, що містять окрім експозиції архітектурні, історичні, літературні й інші пам’ятники. Найголовніші з них: Києво-печерський історико-культурний заповідник, історико-культурний заповідник на острові Хортиця (Запорізька область), заповідник “Софіївський собор” в Києві та ін.

Таким чином, ми розуміємо значення бібліотечно-музейної справи для всього національного культурного процесу. Бачимо, що в різні часи державна влада по-різному ставилася до бібліотек і музеїв. В наш час це ставлення – далеко не найкраще. Поліпшити його можна, тільки враховуючи позитивний досвід новітньої історії.