Заняття 15. Культура періоду “вільної конкуренції”

Періодом “вільної конкуренції” називають в історії світової культури 19 століття. Як відомо, в кінці 18 – на початку 19 століття спочатку в Англії, а потім і в інших країнах Західної Європи відбувається промисловий переворот, сутність якого полягала в переході від мануфактурного до машинного виробництва. Цей промисловий переворот докорінно змінив і всі соціально-економічні відносини, що торкнулося й побуту, й аксіології людини. Відбулося остаточне відокремлення промисловості від сільського господарства, швидкими темпами пішов процес урбанізації. Характерною рисою освіти стає вузька спеціалізація. Величезних змін зазнає політична система суспільства: буржуазні революції руйнують абсолютизм, створюються буржуазно-демократичні республіки. Тред-юніоністський рух у Великій Британії започаткував процес формування профспілок як організацій соціального захисту виробництва. Руйнування чи розхитування (як в Росії повстанням декабристів) абсолютних монархій і перемога буржуазних відносин в цілому сприяли прискореному культурному прогресу в цей час.

Парадокс: законом відносин між людьми стає жорстока конкуренція. Хоча з іншого боку конкуренція, утверджуючи принцип змагальності, сприяла вдосконаленню творчих здібностей людини у всіх сферах життєдіяльності.

Початок 19 століття характеризується розвитком класичного природознавства. Формується цілісна наукова картина світу. Створення теорії клітинної будови всього живого, згодом – теорії Ч. Дарвіна про природний добір, відкриття закону збереження і перетворення енергії, розробка неевклідової геометрії – змінюють метафізичну картину світу і відсувають її у минуле. Утверджується діалектичний метод в науці.

В своїх дослідженнях Г. Гегель (1770–1831) застосовує конкретно-історичний підхід – рекомендує розглядати кожну подію у зв’язку із закономірностями тієї епохи, в якій вона відбувалася. Історія, за Гегелем, розвивається по спіралі. На основі об’єктивного ідеалізму Гегель створює теорію діалектики. Для культурології є особливо цінними погляди Гегеля на прекрасне. Краса, за Гегелем, “завжди людяна”; краса – це чуттєва форма ідеї; сфера краси знаходиться “між безпосередньою чуттєвістю й ідеалізованою думкою”. Історичну схему розвитку мистецтва (символічне мистецтво – домінує на стародавньому Сході, класичне – є характерним для античності, романтичне – переважає на християнському Заході (в Європі) – Гегель доповнює класифікацію видів мистецтва, в основу якої покладено суб’ктивний принцип відчуття. До соціально значимих відчуттів – зору і слуху – Гегель додав іще внутрішнє відчуття – здатність породжувати образи предметів, не вдаючися до безпосереднього контакту з ними за рахунок спогадів і уяви, пов’язавши це почуття з членороздільною мовою. Виходячи з цього, Гегель виділяє основні види мистецтв – пластичні, музичні, словесні. Початок мистецтва – архітектура, вона відповідає символічній стадії творчості. Класичне мистецтво – скульптура. Романтичні мистецтва, що покликані оформляти внутрішні переживання суб’єкта – живопис, музика, поезія. Скрізь Гегель намагається вловити принцип розвитку. Так прогрес живопису він вбачає в тому, щоби “допрацюватися до портрета”, в літературі визначає роль нової форми – роману, який він називає “громадянською епопеєю”. Головні праці Гегеля: “Феноменологія духу” (1807), “Енциклопедія філософських наук” (1817), “Наука логіки” (1821–16), “Лекції з історії філософії” (1833–36, посмертно), “Лекції з естетики” (1835–38, посмертно), “Лекції з філософії історії (1837, посмертно) та інші.

Значний вплив на розвиток художньої культури справили ідеї Ф. Шеллінга (1775–1854), зокрема про мистецтво як засіб досягнення рівноваги між свідомою і підсвідомою діяльністю. Шеллінг вважав, що лише в мистецтві реалізується ідеал, чого не можна досягти ні в сфері теоретичного пізнання, ні в сфері моральних вчинків. Шеллінг вважав художника – генієм, котрий знімає наявні протиріччя життя через художню інтелектуальну інтуїцію.

Не можна не сказати також про роль позитивізму і засновника цієї філософії О. Конта (1798–1857). Позитивізм – філософський напрям, що оголошує єдиним джерелом істинного, дійсного пізнання конкретні (емпіричні) науки. Позитивізм заперечує пізнавльну цінність філософського дослідження. За своєю сутністю позитивізм є емпіризмом, доведеним до крайніх логічних висновків. Конт шість років був секретарем Сан-Симона; Конт вимагав, щоби наука обмежилася описом зовнішнього вигляду явищ. Саме Конт запровадив термін “соціологія”. Конт заклав теоретичні основи лібералізму в економіці й політиці та натуралізму в мистецтві.

Лібералізм об’єднував прихильників парламентської демократії і демократичних свобод в різних сферах життя; просвітницька ідея рівності поступається місцем ідеї рівних можливостей – єдиним регулятором суспільних відносин повинен стати “вільний ринок”. Економічні засади лібералізму викладені в працях І. Бентама (1748–1832) і Д. Мілля (1806–1873). Мілль розвиває утилітаристичну етику Бентама.

Великим культурним надбанням 19 століття стало виникнення теорії наукового соціалізму (яка протистояла лібералізмові), започаткованого “Маніфестом Комуністичної партії” К. Маркса і Ф. Енгельса (1848). В.В. Маяковський пізніше, уже в 20-ті роки 20-го століття писав:

Книги

Маркса

не набора гранки,

Не сухие

цифр столбцы –

Маркс рабочего

поставил на ноги

И повёл

колоннами

стройнее цифр.

Ідеї наукового соціалізму зробилися дуже популярними в Російській імперії. В.Г. Бєлінський в 1840-ві роки, виступаючи проти самодержавства і кріпацтва, говорив, що ідея соціалізму стє для нього «идеею идей, бытием бытия, вопросом вопросов, альфою и омегою веры и знания». Іван Франко відзначав: «Соціалізм – це змагання усунути всяку суспільну нерівність, усякий визиск і всяке вбожество, запровадити справедливіший, щасливіший від теперішнього лад». Леся Українка міркувала так: «Пам’ять Маркса та Енгельса у великій шані серед всіх робітників, свідомих свого стану… бо у всіх у них один ворог – стан багачів, капіталістів, що користає з робітницької праці… Вже й українці починають ворушитись – воно ж таки й час! Робітники всіх країн, єднайтесь!» Самі творці наукового соціалізму Маркс і Енгельс писали: «На место старого буржуазного общества с его классами и классовыми противоположностями приходит ассоциация, в которой свободное развитие каждого является условием свободного развития всех» – що і дозволило пізніше знову-таки В.В. Маяковському запропонувати наступну формулу соціалістичного суспільства: «…социализм – свободный труд свободно собравшихся людей».

Виникнення наукового соціалізму було обумовлене реальними потребами суспільного розвитку. Ці потреби спричинили позитивні висновки Маркса і Енгельса про: 1) необхідність знищення експлуатації; 2) перетворення держави в просте управління виробництвом і розвиток останнього за розумним планом; 3) гармонізацію суспільних відносин і формування гармонійної особистості; 4) знищення соціальних протилежностей між містом і селом, між розумовою і фізичною працею; 5) емансипація жіноцтва; 6) нова система виховання підростаючого покоління. На сьогоднішній день теорія наукового соціалізму успішно продовжує втілюватися в практику, назважаючи на руйнацію СРСР в 1991 році та соціалістичного ладу в Європі, – в країнах Латинської Америки і в першу чергу Кубі; в країнах Південно-Східної Азії. Найуспішніше практичне втілення ідей наукового соціалізму ми бачимо в Китайській Народній Республіці, В’єтнамі, Північній Кореї.

Найцікавішими напрямами розвитку художньої культури епохи “вільної конкуренції” є романтизм, критичний реалізм і натуралізм.

Найвиразнішим преставниками романтизму в європейському мистецтві були Байрон, Шеллі, Шіллер, Гейне, Міцкевич, Жуковський; Пушкін, Лєрмонтов, Гоголь, Шевченко (на перших етапах своєї творчості). Світоглядною основою романтизму була німецька ідеалістична філософія – системи Гегеля, Шеллінга, Фіхте, Шопенгауера – з їхнім вченням про духовну основу Всесвіту, з поглядами на світ речей як на щось напівреальне, що є тільки відблиском світової душі. Невизнання світу в деяких романтиків набирало характеру протесту проти політичних форм, невдоволення проти режиму (Байрон, Гюго). Взагалі характерними ознаками романтизму були:

1. тяжіння до вільних форм, до вільної будови творів;

2. нахил до змальовування бурхливих подій далекого минулого;

3. нахил до таємничих, надприродних явищ;

4. герої творчості митців-романтиків – люди з бурхливою вдачею, з великими пристрастями, що зневажають буденщину і живуть в гордій самотині; протиставлення “героя” і “натовпу”.

Критичний реалізм у мистецтві базується на принципі, згідно з яким характери й обставини в художніх творах пояснюються конкретно-історичними закономірностями через типізацію фактів реальної дійсності. Найкраща формула критичного реалізму – “типические характеры в типических обстоятельствах”. Ця культурна школа розвинулася саме в 19-му столітті і представлена в першу чергу іменами великих митців російської культури – Пушкіна, Гоголя, Лєрмонтова, Толстого, Достоєвського, Чехова. Критичними реалістами були також француз Бальзак і англієць Діккенс.

Натуралізмом називають сукупність творів з тенденцією відтворення “темних завулків” людського животіння: світу кримінального, гіпертрофованих виявів фізіологічних інстинктів – тобто неприкрашеної людської природи. Українським митцям І.Я. Франкові та В.К. Винниченкові вдавалося поєднувати у своїх творах реалізм і натуралізм (“Бориславські оповідання”, “Вoa constrictor”, “Борислав сміється” Франка; “Чесність з собою”, “Записки кирпатого Мефістофеля” “Чорна Пантера і Білий Медвідь” Винниченка). Метод натуралізму послідовно втілений у прозі Еміля Золя (1840–1902) – романи “Розгром”, “Жерміналь”.

19 століття було “золотим віком” європейської культури. Однак закінчилося це золоте століття кризою культури Нового часу.

Таким чином: період “вільної конкуренції” – 19 століття, коли відбувся промисловий перворот і зазнала змін політична система суспільства – збагатило світову культуру, передусім європейську, нечуваними і небаченими до того досягненнями. Наукова діяльність Г. Гегеля, боротьба лібералізму і наукового соціалізму, найцікавіші напрями розвитку художньої культури епохи “вільної конкуренції” : романтизм, критичний реалізм і натуралізм – все це увійшло в 19 столітті до скарбниці европейської культури. В авангард культури не тільки Європи, а й світу вийшло російське мистецтво.