Заняття 9. Культура риму

В основі найдавніших римських вірувань лежав анімізм. Для римлянина світ був сповнений добрими і злими духами, богами і богинями, які опікувалися кожною дією, кожним кроком людини.

Поступово утворився пантеон 12 головних божеств:

1. Юпітер – бог неба, грому, блискавки;

2. Юнона – богиня неба і шлюбу;

3. Нептун – бог морів;

4. Мінерва – богиня мудрості;

5. Марс – бог війни;

6. Венера – богиня кохання і плодів;

7. Аполлон – бог сонця і мистецтв;

8. Діана – богиня місяцю і полювання;

9. Вулкан – бог ремесла;

10. Веста – богиня домашнього вогнища;

11. Меркурій – бог шляхів і торгівлі;

12. Церера – богиня землеробства.

Наприкінці УІ ст. до н.е. в Римі була знищена царська влада і встановлена аристократична республіка, яка, на відміну від грецьких полісів, мала виразно військовий характер, що з часом дало змогу їй захопити усі держави Середземномор’я. (Взагалі треба зазначити, що для усіх часів і народів військова демократична республіка – найбільш потужна форма державної організації).

Серед культурно-наукових течій, що існували в елліністичному світі, найбільшого поширення в Римі набули епікуреїзм та стоїцизм. Видатним послідовником Епікура був римський поет Тіт Лукрецій Кар (96–55 до н.е.). У поемі «Про природу речей» він розвинув учення Епікура, дав систематичний виклад античного атомістичного матеріалізму.

Провідними жанрами римського мистецтва у третьому столітті до н.е. були епос і драма. З епічних творів до наших часів збереглися лише уривки, краще збереглися твори видатних римських комедіографів Плавта і Теренція.

Тіт Макцій Плавт (250–184 до н.е) є автором 120 комедій, з яких до нас дійшли лише 17. Серед них «Хвальковитий воїн», «Осли» та ін. Він прославляв старовинні римські звичаї, бідних і чесних трудівників, висміював скнарість, хвальковитість, легковажність тощо. Музика і спів супроводжували комедії Плавта, робили їх схожими на сучасну оперету.

Публій Теренцій Афр (195–159 рр.), автор 6 збережених комедій, прагнув перш за все показати благородні риси людини, її роздуми над вибором життєвого шляху. На відміну від Плавта, який зображав кохання як затьмарення, Теренцій перший в історії римської культури виступив продовжувачем грецької традиції, зображуючи кохання як високе почуття. У Теренція практично немає негативних персонажів, а комізм виникає внаслідок непорозуміння, що в кінці твору розв’язується. Серед сучасників Теренцій прославився не тільки як драматург, а і як витончений стиліст, котрий писав бездоганною літературною мовою.

Гостра політична боротьба, яка розгорнулася в Римі з другого століття до н.е., сприяла розвиткові прозаїчних жанрів мистецтва: публіцистики, памфлетів, промов, мемуарів, історичних коментарів. Серед них треба згадати трактати державного діяча Марка Порція Катона Старшого (234–148), видатного публіциста свого часу. (Це саме він наполегливо вимагав руйнації Карфагену: «Карфаген має бути зруйнований!» Був іще Марк Порцій Катон Молодший – його потомок і політичний супротивник Гая Юлія Цезаря; після перемоги Цезаря в громадянській війні заколов себе).

Квінт Енній у другому столітті до н.е. склав перший національний римський епос, назвавши його «Аннали» («Роки»).

Особливо багато творів культури дійшло до нас із першого століття до н.е. Публіцистична література представлена такими славетними іменами, як Цезар, Саллюстій, Цицерон.

Марк Туллій Цицерон (106–43 до н.е.) увійшов до історії культури як видатний оратор, науковець, письменник і діяч державного управління. Він залишив багато творів про ораторське мистецтво (і зразки його). Найбільшу славу принесли йому промови проти Катиліни та Марка Антонія. Цицерон є засновником європейського ораторського мистецтва.

Лірична поезія була представлена в Римі творами Гая Валерія Катулла (84–54рр.). Він складав невеликі поеми на міфологічні сюжети, писав ліричні вірші.

Мистецтво Риму періоду республіки формувалось під значним впливом етруського та грецького мистецтва доби еллінізму. Особливо яскраво цей вплив виявився у портретній скульптурі та живописі. У цей період римляни будують головним чином спроруди практичного призначення – міські мури, дороги, мости, акведуки, базиліки, складські приміщення, цирки. До нашого часу функціонує Аппієва дорога, побудована у 312 р. до н.е, водопровід Аква аппіа завдовшки 16 км – критий канал, місцями прорубаний у скелі або складений з кам’яних плит і піднятий на підпорки, де цього вимагав рельєф місцевості.

Звернемо увагу на одну цікаву деталь. «…Як потієте?» – замість «як поживаєте?» запитували своїх співгромадян при зустрічі стародавні римляни. Перші римські лазні – терми – у другому столітті до н.е. були простими приміщеннями для миття і призначалися виключно для чоловіків (припускалися, що дами повинні митися виключно вдома або у природних водоймах). У І ст. н.е. римляни створили свою систему опалення, за допомогою якої опалювалися багаті приватні будинки, але найчастіше ця система використовувалася у лазнях. Тепле повітря циркулювало під підлогою і в трубах, прокладених у стінах. Відвідання лазні коштувало недорого – 1 квадрант (найдрібніша монетка) і відчинені вони були від сходу до заходу сонця. В ту далеку епоху римляни не знали мила. Щоб змити бруд, вони натирали тіло спеціальною олією, яку потім зішкрібали спеціальними ж скребками, зробленими з дерева, кістки чи металу. Після миття відвідувачі могли скористатися послугами масажиста і перукаря. У великих лазнях були бібліотеки, читальні зали, там можна було також зіграти і шашки тощо. При лазнях майже завжди був спеціальний дворик для боротьби й інших спортивних занять. Відвідувачам пропонували різні страви, напої, були в лазнях і магазинчики.

Досить поширеною в Римі була портретна скульптура. Відповідно до культу предків, римляни замовляли зображення померлих. Для них характерні точність передачі рис обличчя, непорушний спокій. Поряд з погрудними зображеннями мали поширення статуї, що зображали видатних полководців та політичних діячів на повний зріст.

Живописом римляни прикрашали й стіни храмів. Триумфальні процесії римських полководців супроводжували картини із зображенням битв, які потім виставлялися в базиліках і храмах. Після завоювання Греції поширився декоративний розпис будинків. Видатною пам’яткою живопису І ст. до н.е. є розпис вілл, які знаходилися поблизу міста Помпеї і пізніше були засипані попелом під час виверження Везувію.

Серед освічених верств Римської імперії особливо популярним був світогляд стоїцизму, засновник якого – Люцій Анней Сенека (4 р до н.е. – 65 р. н.е.). Мудрець, на думку Сенеки, повинен мужньо приймати волю божества, гартувати душу у випробуваннях, вбачати етичну цінність життя у виконанні морального обов’язку. Свої погляди Сенека виклав у трактатах «Про скороминучість життя», «Про блаженне життя» та ін.

Видатним представником стоїцизму вважається Марк Аврелій (121–180 н.е.) – імператор і вчений, який першоосновою всього вважав бога як світовий розум. Головна книга Марка Аврелія, сповнена мотивом «очищення через пізнання фатальної необхідності» – «До самого себе».

У ІІІ ст. н.е. виникає остання наукова концепція античного світу – неоплатонізм, творцем якої був Плотін (204–270). Світовий процес, за Плотіном, починається із незбагненого і незбагненного божественного першоєдиного начала. Сходження до першоєдиного досягається людиною через стримування тілесних бажань, а також розвиток духовних сил. На вищому, екстатичному ступені сходження душа возз’єднується з богом.

Завоювання періоду імперії, а також пожвавлення торгівлі сприяли розвиткові наук, зокрема географії. У І ст. географ Страбон (63 до н.е. – 19 н.е.) створив велику працю, де описав ряд країн, звернувши особливу увагу на Європу, Азію та Північну Африку.

Досягнення античної медицини звів у єдину систему Клавдій Гален (131 – 201) – лікар і природознавець, автор близько 400 праць з анатомії та фізіології людини, а також інших медичних знань.

Для римської науки часів Імперії загалом характерне прагнення до енциклопедичності, узагальнення та систематизації набутих знань. Прикладом цього може служити «Природнича історія» державного діячаі письменника Плінія Старшого (62–113 рр.), у якій ідеться про астрономію, фізику, географію, антропологію, зоологію, ботаніку, фармакологію, мінералогію, мистецтво тощо.

Золотим віком римської культури називають І ст. до н.е. – початок І ст. н.е. Він представлений насамперед іменами таких титанів культури, як Вергілій, Горацій, Овідій. Найвизначнішим твором видатного поета Публія Вергілія Марона (70–19 рр. до н.е.) вважається поема «Енеїда» – класичний зразок римської епопеї. Поема присвячена мандрам і діянням троянського героя Енея – засновника в Італії нового царства, яке поклало початок Риму. «Енеїда» створена під великим впливом гомерівських поем, але є оригінальним, суто римським твором з відмінним поглядом на світ. Вона насичена драматизмом: Вергілій вперше в античній літературі розкриває драматичну долю людини, яка змушена підкорятися обов’язку, нехтуючи власними почуттями. Твори Вергілія були надзвичайно популярні в Україні 16–18 століть, вивчалися в Києво-Могилянській академії, братських школах. Вони вплинули на розвиток української літератури. В бурлескному, гумористичному стилі, надавши обстановці та героям суто українського характеру, використав фабулу "Енеїди" І. Котляревський у своїй широковідомій поемі. «Енеїда» Котляревського відіграла в історії української культури не менш важливу роль, ніж «Енеїда» Вергілія» в історії римської культури.

Квінт Горацій Флакк (65– 8 рр. до н.е.) відомий як автор збірника віршів на злободенні й побутові теми, сатир, ліричних віршів. Він створив дві книжки «Послань», у яких виклав свої погляди на мистецтво і культуру.

Славетним представником жанрів любовної поезії, що виникла в «золотий вік», був Публій Овідій Назон (43 р. до н.е – 18 р н.е.). Його твори вирізняє легкість, дотепність і досконалість. Найвідоміші твори Овідія – книги «Метаморфози» і «Наука кохання». Цікаві роздуми про Овідія наводить І.Я. Франко у своїй розвідці «Публій Овідій Назон в Томіді»: Франко вважає, що Овідій, живучи на території майбутньої України, зійшовшися з тубільцями, досконало вивчивши їх мову і навіть пишучи вірші тією мовою – познайомився з явищем, близьким до давньоукраїнської мови.

В «золотий вік» розвивається історична наука. Видатним істориком був Тіт Лівій (59 до н.е – 17 н.е.), автор монументальної 142-томної «Римської історії». Не менш видатний історик – Публій Корнелій Тацит (58 – 117 рр.). Головним об’єктом його досліджень були відносини громадянського суспільства з імператорською владою, характери та діяння імператорів.

Гаю Петронію (р.н. невідомий – помер 66 р. н.е.) належить перший у європейській літературі роман «Сатирикон» (у 20 томах). Головний герой роману – бродяга Енколпій – проводить своє життя у мандрах по Італії. Розповідаючи про його пригоди, автор подає сатиричну картину побуту римських рабовласників, висміює грубість, невігластво багатіїв. Розважальний характер має роман «Золотий осел» Люція Апулея (бл. 125–180 рр.), у якому з гумором, у казковому стилі розповідається про пригоди юнака, якого кохана помилково перетворює на осла.

Антична культура була колискою європейської культури. Європейські філософи, митці, науковці постійно потім зверталися до античної духовної спадщини як творчого джерела.

Великий вплив справила античність на генезу і ровиток української культури. Своєрідний і неповторний синтез, сплав давньої язичницької та античної культур став ґрунтом, на якому розвинулася українська культура з її гуманістичністю, зверненістю до людини, її розуму, загостреною увагою до етичних проблем, осмисленням світу через естетичне його сприйняття.

Таким чином, можна переконатися, що римська культура – вершина культури рабовласницького, ранньокласового періоду в історії людства. Цьому сприяв ряд чинників, одним з яких є оптимальний спосіб організації життя держави і державного управління – військова республіка. Достоїнства такого державного устрою привели до розквіту римської культури, втіленому в період «золотого віку» – золотим віком римської культури називають І ст. до н.е. – початок І ст. н.е. Він представлений насамперед іменами таких титанів культури, як Цицерон, Лукрецій, Вергілій, Горацій, Овідій.