14.Галицько-Волинська земля як політичний і культурний правонаступник Київської Русі.

.

Галицько-Волинська держава продовжила культурну традицію Київської Русі, чим підтримала формування і подальший розвиток української народності.

Столітній період від погрому Києва татарами у 1240 р. до смерті Юрія II в 1340 р. державну спадщину, культурну, економічну, національну і духовну традиції Київської Русі на українських землях продовжувала Галицько-Волинська держава. Створена Романом Мстиславовичем у 1199 p., вона з приєднанням Київського князівства охопила всі південноруські землі. За часів Данила Романовича Галицько-Волинське королівство стало могутньою загальновизнаною державою середньовічної Європи. Вона загальмувала монголо-татарську навалу на захід, чим захистила здобутки європейської цивілізації від азіатських погромників. Разом з тим Галицько-Волинська держава захистила й українське населення, згуртувала його для опору поневолювачам, створила умови для дальшого прогресу господарства, ремесла, торгівлі, будівництва міст, розбудови державного апарату, формування власної національної структури населення.

Та найважливішим було створення Галицько-Волинським королівством умов для завершення формування української народності та поступовогоїї переростання в народ. Адже роздроблення Русі й утворення та розвиток на південно-західній її частині у ХІІ-ХІІІ ст. окремих князівств, таких як Київське, Чернігівське, Переяславське і особливо могутнє Галицько-Волинське, куди перенісся центр державницького життя України-Русі, спричинили прискорення процесу утвердження на всій цій великій території й окремої української народності.

Між різними частинами Русі-України посилювалися економічні зв'язки, торговий обмін. 3 Галичини продовжували везти в Київ, Острог, Чернігів сіль, зброю, хліб. Київські купці вели жваву торгівлю в Галичі, Володимирі, Луцьку. Українські князівства поступово утворювали єдиний економічний організм.

Між ними склався і політичний союз. Вони часто разом виступали у воєнні походи проти ворогів, вели спільну зовнішню політику. Князь Данило Романович у період найвищого піднесення його владититулувався то «королем Русі», то «князем всієї Малої Русі», то «королем України».

Під натиском навал половців, а потім монголо-татарських завойовників, значна частина жителів Середньої Наддніпрянщини переселилась у західні землі. Це спричинило змішування населення Київського, Переяславського, Чернігівського і Галицько-Волинського князівства, що сприяло подоланню колишньоїплемінної специфіки та згуртуванню єдиного українського етносу. Це був важливий етап найінтенсивнішої концентрації важливих рис близьких за походженням племен у згуртовану і спаяну етнічну єдність -народність - на основі спільності території, мови, звичаїв, обрядів, побуту, потреби захисту від зовнішніх ворогів. Під час роздроблення України-Руси досягала зрілості формування нова етнічна єдність Східної Європи - українська народність. Доказом її розвитку може слугувати мова. Науково доведено, що основу лексики руської літературної мови, якою написані «Київський» і «Галицько-волинський» літописи, «Слово о полку Ігоревім» та інші літературні пам'ятки, склала народна мова місцевих племен, насамперед полян-русів, що згодом дістала назву української. Вже за часів розквіту Русі українська народна мова відігравалавідчутну роль, впливала на офіційну церковнослов'янську. He тільки простолюдини Києва, а й князі, які народилися й жили тут, користувалися українською мовою, яку б ми зрозуміли й сьогодні.

Отже, Галицько-Волинська держава — важливий етап в історії України. Вона зберегла, примножила і передала наступним поколінням державницьку, культурну і духовну спадщину Русі.