Літописання

З виникненням писемності почалося записування історичних фактів у хронологічному порядку. З'явилося літописання - вид історичної літератури. Традиція літописання склалася в

Києві в X ст., пізніше вона поширилась майже на всі руські землі. Найповніше збереглися чотири групи літописів: київська, галицько-волинська, новгородська і володимиро-суздальська .

Авторами літописів були ченці, ігумени придворних монастирів, представники князівської адміністрації, а також князі.

Літописи Київської Русі є досить оригінальним і важливим істо-рико-культурним явищем середньовіччя. На відміну від хронік більшості країн Європи, написаних латиною, вони викладені рідною мовою, досить близькою до народної. Літописи були надбанням як княжої еліти, так і широкого загалу освіченого населення. Вони читалися і переписувалися впродовж декількох століть, завдяки чому дійшли до нашого часу. Дякуючи кропіткій роботі кількох поколінь вітчизняних і зарубіжних дослідників давньоруського літописання, літописи постали перед нами не тільки як історична хроніка Русі IX-XIII ст., а й як одна із форм суспільної свідомості.

У середині XI ст. найбільшим центром літописання стає Києво-Печерський монастир. Основою давньоруського літописання є "Повість минулих літ" (кінець XI - початок XII ст.), укладена ченцем Печерського монастиря Нестором. Це історико-художній твір, що розповідає про виникнення держави Київська Русь. Особлива цінність літописання полягає в тому, що історія даного періоду написана сучасниками і дійовими особами. Створені ними літописні зводи і повісті різняться за стилем викладання, відбором фактів, ідейною спрямованістю, але всі вони відтворюють правдиву картину життя Київської Русі.

10. Візантійський вплив на культуру Київської Русі

З  прийняттям Київською Руссю в 988р. християнства православного (візантійського) зразка на її території почалося активне поширення візантійської культури, що була тісно пов’язана з християнською вірою і церквою.

Прийшовши на Русь з прийняттям християнства, будучи перш за все християнською і церковною, візантійська культура, змішуючись з місцевими традиціями, стала основою для розвитку культури Київської Русі у всіх її виявах (література, освіта, наука, архітектура, образотворче мистецтво, музика). Таке швидке поширення відбулося завдяки підтримці духовної та світської влади. Прийняття православного християнства мало логічним наслідком запозичення візантійської релігійної літератури. Значний вплив на розвиток культури справила поява в Київській Русі богослужебних книг ( Євангелія та Псалтиря). Їх досконала літературна форма (зміст та стиль викладу) стала зразком та основою для подальшого виникнення оригінального давньоруського письменства, Біблія стала джерелом образів та сюжетів для руських митців. 

Протягом перших століть, поки оригінальні твори ще не були написані, перекладали візантійське письменство. Ці твори формували новий світогляд читачів, давали зразки моральності, дотримання віри. За зразком візантійських житій пізніше були створені "Києво-Печерський Патерик" і княжі житія. Загалом новий християнський світогляд створювався на базі візантійських тенденцій до аскетизму і більша частина культури Київської Русі є його виявом.  

Між релігійною та світською літературою стояли апокрифи – твори на біблійну тематику, що уточнювали або доповнювали зміст Святого Письма і через часті розходження з офіційним догматичним віровчення заборонені церквою. Походження апокрифів - візантійське через Болгарію. Вони набули великої популярності на Русі, даючи митцям нові сюжети та образи, а головні герої багатьох апокрифів – Бог та апостоли Петро й Павло - стали героями народних переказів.

Через Візантію прийшли і нечисленні зразки світської літератури. Часом вони мають давніше, східне чи давньогрецьке походження. Це "Александрія" (напівфантастична повість про Александра Македонського)та інші