50.Розвиток музичного і театрального мистецтва в Україні

Основи класичної музики почали формуватися і розвиватися в Україні починаючи з другої половини XVIII ст. і в XIX ст., тобто у період розкладу феодально-кріпосницьких відносин і визрівання капіталістичних. У XIX ст. на цій базі розгортається національно-визвольний рух, який зумовив піднесення громадсько-політичного життя, розвиток національної демократичної культури та мистецтва, що зміцнювалися і гартувалися Україні в боротьбі проти антинародної політики царського уряду. Демократична інтелігенція завжди відстоювала культурні і національні інтереси українського народу, стверджуючи його права на рідну мову, літературу і мистецтво.

Опера

C.C.Гулак-Артемовський. Одним із перших видатних майстрів оперного жанру в українській музиці єСемен Степанович Гулак-Артемовський. Найвідоміший твір цього митця - опера „Запорожець за Дунаєм”. Опера заснована на українській народній пісенності. „Запорожець за Дунаєм” належить до поширеного у XVIII і на початку XIX ст. жанру лірико-комічної опери.

П.І.Ніщинський. У 1875р. Петро Іванович Ніщинський написав „Вечорниці” - музику до другого акту п’єси Т.Шевченка „Назар Стодоля”. Цей твір (зокрема хор „Закувала та сива зозуля”) набув широкої популярності в народі і став основоположним у жанрі української класичної театральної музики.

Симфонічна музика

М.М.Калачевський. У 1876 р. композитор Михайло Миколайович Калачевський створив „Українську симфонію”. В основі її тематичного матеріалу - мелодії популярних пісень. Форма цього твору чітка, відповідна до класичних зразків. Розвиток тем, гармонія, поліфонічна фактура і оркестровка позначені високим професіональним рівнем.

З 40-х рр. ХІХ ст. театральна справа в Україні набуває більшої систематичності. Активізується створення національних труп та оригінального драматургічного репертуару. Якщо в першій половині ХІХ ст. Україна висувала лише окремих талановитих митців, які в складі російських труп, театрів зрідка виступали й українською мовою (М.Щепкін, К.Соленик, С.Гулак-Артемовський та ін.), то з кінця 50-х років почали складатися спочатку аматорські, а потім професійні театральні гуртки й трупи, засновниками яких були П. Ніщинський, М.Кропивницький, М.Старицький, І.Карпенко-Карий, М.Садовський, П.Саксаганський, П.Маркович, а в Галичині – О.Бочинський, А.Моленицький та ін. Обмежений лише кількома класичними п’єсами І.Котляревського та Г.Квітки-Основ’яненка, український репертуар збагачується різножанровими творами Т.Шевченка, Я.Кухаренка, С.Писаревського, Л. Глібова, О. Стороженка, М. Стеценка, С. Гулака-Артемовського, Р.Моха, І.Гушака, П.Свєнціцького, К.Устиновича, О.Огоновського, Ф.Царевича та ін.

Спираючись на кращі традиції своїх попередників, насамперед І.Котляревського, Т.Шевченка,українська драматургія другої половини ХІХ ст. уславилася цілою низкою імен як драматургів, так і акторів, чий талант підніс українську культуру, сприяв розвитку національної свідомості та національно-духовному відродженню українського народу. Серед них Іван Нечуй-Левицький („Маруся Богуславка”), Марко Кропивницький (1841-1910, „Дай серцю волю, заведе в неволю”), Михайло Старицький („За двома зайцями”, „Сорочинський ярмарок”, „Різдв’яна ніч”), Іван Карпенкo-Kaрий, „Наймичка”, „Безталанна”, „Сто тисяч”, „Мартин Боруля”). Значним був драматургійний доробок П.Мирного („Лимерівна”, „Повія”), І.Франка („Украдене щастя”, „Учитель”, „Кам’яна душа”), Б.Грінченка („Степовий гість”, „Ясні зорі”), Л.Українки („Лісова пісня”, „Бояриня”).

Починаючи з першої аматорської трупи у 60-х рр. в Єлисаветграді, українські актори створили високо професійні театральні колективи, яких на початок ХХ ст. в Україні було близько 20, а разом з аматорськими - майже 300. Біля витоків українського професійного театру стояли видатні українські актори М.Кропивницький, М.Садовський, І.Тобілевич, Л.Квітка, М.3аньковецька, М.Старицький, П.Саксаганський. Завданнями українського театру були: боротьба проти русифікаторства; формування шанобливого ставлення до українського народу та його культури; порушення соціально значущих питань тощо.

У 1864 р. у Львові було засновано український театр „Руська бесіда”, який очолив О.Бачинський.

Український театр кінця ХІХ - початку ХХ ст. за своєю тематикою залишався переважно побутовим. Але тісний зв’язок з народною культурою робили його дуже популярним. Академік М.Грушевський так оцінив значення українського театру на межі століть: „Для широкої публіки при нестачі книжок український театр мав велике значення. Українські трупи почалися з одної, але з часом множилися, ставали все розповсюдженим явищем і, не вважаючи на убогість репертуару і на високі прикмети більшості п’єс (цензура театральна була надзвичайно сувора), вони підтримували пам’ять народного слова і любов до нього винародовленої міської людності”.