![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •Поняття, функції та принципи права зовнішніх зносин.
- •Система органів зовнішніх зносин.
- •3. Дипломатичне право: основні поняття.
- •4. Дипломатичні привілеї та імунітети.
- •5. Консульське право: основні поняття.
- •6. Консульські привілеї та імунітети.
- •7. Право спеціальних місій: основні поняття.
- •8. Дипломатичне право міжнародних організацій: основні поняття.
- •9. Поняття та юридична природа міжнародно-правової відповідальності.
- •10. Підстави для виникнення міжнародно-правової відповідальності.
- •11. Види і форми міжнародно-правової відповідальності.
- •12. Поняття, типи, види й форми міжнародно-правових санкцій.
- •13. Міжнародно-протиправне діяння та його ознаки.
- •14. Класифікація міжнародно-протиправних діянь.
- •15. Особливості міжнародних спорів у сучасному світі.
- •16. Система мирних засобів вирішення міжнародних спорів.
- •17. Універсальні та регіональні механізми врегулювання міжнародних спорів.
- •18. Міжнародний судовий і арбітражний розгляд.
- •19. Міжнародні спори за участю приватних осіб.
- •20. Особливості розв’язання міжнародних економічних спорів.
- •21. Розгляд спорів Міжнародним Судом оон.
- •22. Принцип заборони застосування сили та загрози силою.
- •23. Історія і сучасна система правових гарантій міжнародної безпеки.
- •Глава VII Статуту оон – примусові заходи військового та невійськового характеру для врегулювання спорів; використання регіональних організацій безпеки.
- •24. Види законного застосування сили в сучасному міжнародному праві.
- •25. Проблеми реалізації принципу незастосування сили чи загрози силою.
- •26. Право держав на самооборону.
- •27. Концепція «гуманітарної інтервенції».
- •28. Універсальна система колективної безпеки за Статутом оон. Рада Безпеки оон.
- •Глава VII Статуту оон – примусові заходи військового та невійськового характеру для врегулювання спорів; використання регіональних організацій безпеки.
- •29. Міжнародні організації з проблем європейської безпеки.
- •Глава VII Статуту оон – примусові заходи військового та невійськового характеру для врегулювання спорів; використання регіональних організацій безпеки.
- •30. Основні міжнародні угоди в сфері роззброєння.
- •31. Юридичний статус і правовий режим Арктики.
- •32. Міжнародно-правовий статус Антарктики.
- •33. Поняття та джерела міжнародного морського права.
- •34. Міжнародно-правові статус і режим внутрішніх вод.
- •35. Міжнародно-правові статус і режим територіального моря.
- •36. Міжнародно-правові статус і режим прилеглої зони.
- •37. Міжнародно-правові статус і режим виключної економічної зони.
- •38. Міжнародно-правові статус і режим відкритого моря.
- •39. Делімітація, міжнародно-правові статус та режим континентального шельфу.
- •40. Дослідження і охорона морського середовища. Безпека на морі.
- •41. Статус морських суден та екіпажів.
- •42. Правове регулювання міжнародних морських торгових перевезень.
- •43. Поняття і джерела міжнародного повітряного права.
- •44. Правовий статус повітряного простору.
- •45. Правовий статус повітряного судна і його екіпажу.
- •46. Правова регламентація та юридична класифікація міжнародних повітряних сполучень.
- •47. Міжнародний аеропорт. Правове регулювання діяльності авіапідприємств.
- •48. Правове регулювання комерційної діяльності в міжнародних повітряних сполученнях. „Свободи повітря”.
- •49. Боротьба з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації.
- •50. Міжнародні організації в галузі цивільної авіації.
- •51. Поняття і головні особливості міжнародного космічного права.
- •52. Джерела міжнародного космічного права.
- •53. Міжнародно-правовий режим космічного простору та небесних тіл.
- •54. Правовий статус космічних апаратів і екіпажів.
- •55. Міжнародно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами.
- •56. Проблеми делімітації космічного простору і варіанти її вирішення.
- •57. Правові аспекти дистанційного зондування Землі.
- •58. Критерії правомірності міжнародного безпосереднього телевізійного віщання.
- •59. Міжнародно-правові форми мирного дослідження і використання космічного простору.
- •60. Співробітництво держав у рамках міжурядових космічних організацій.
- •61. Міжнародне гуманітарне право як галузь міжнародного права.
- •62. Система міжнародного гуманітарного права. Зміст „права Гааги”.
- •63. Система міжнародного гуманітарного права. Зміст „права Женеви”.
- •64. Сфера дії міжнародного гуманітарного права.
- •65. Заборонені засоби і методи ведення воєнних дій.
- •66. Особи, що знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права.
- •67. Роль Міжнародного комітету Червоного Хреста у збройних конфліктах.
- •68. Реалізація та імплементація норм міжнародного гуманітарного права.
- •69. Поняття та джерела міжнародного кримінального права.
- •70. Міжнародні злочини. Відповідальність за злочини проти миру та людства.
- •71. Поняття та види злочинів міжнародного характеру. Зобов’язання держав згідно з міжнародними конвенціями.
- •72. Міжнародні кримінальні трибунали ad hoc. Міжнародний кримінальний суд.
- •73. Правова допомога у кримінальних справах.
- •74. Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол).
- •75. Поняття та джерела міжнародного економічного права.
- •76. Принципи міжнародного економічного права.
- •77. Договірно-правовий та інституційний механізми міжнародних економічних відносин.
- •78. Суб’єкти міжнародного економічного права.
- •79. Примусові заходи в міжнародних економічних відносинах.
- •80. Проблема встановлення нового міжнародного економічного порядку і створення системи міжнародної економічної безпеки.
- •81. Світова організація торгівлі: створення, членство, функції, структура.
- •82. Міжнародні торговельні договори системи вто (сот).
- •83. Зміст і особливості гатт 1994 р. Договори, суміжні з гатт.
- •84. Генеральна угода з торгівлі послугами (гатс).
- •85. Угода з торгових аспектів прав інтелектуальної власності (тріпс).
- •86. Врегулювання спорів в рамках вто (сот).
- •87. Принципи та джерела міжнародного екологічного права.
- •88. Охорона навколишнього середовища та сталий розвиток.
- •89. Міжнародні організації та охорона довкілля.
- •90. Світовий океан як об’єкт міжнародно-правової охорони.
- •91. Захист довкілля від радіоактивного зараження.
- •92. Охорона тваринного світу. Охорона рослинного світу.
- •93. Охорона атмосферного повітря.
- •94. Охорона біологічного розмаїття.
- •95. Охорона довкілля під час збройних конфліктів.
- •96. Міжнародно-правові питання оцінки шкідливого транскордонного впливу на довкілля.
68. Реалізація та імплементація норм міжнародного гуманітарного права.
Основным способом выполнения норм международного гуманитарного права является непосредственное выполнение определенных правил поведения теми, для кого они предназначены. Не преуменьшая роль государства в правореализационной деятельности, тем не менее, следует отметить, что в конечном счете "адресатом" абсолютного большинства норм международного гуманитарного права являются государственные органы и физические лица государства — участника международного договора. Однако нормы международного права порождают правоотношения только между субъектами международного права и не порождают одновременно таковых между субъектами внутреннего права. В связи с этим непосредственная имплементация норм международного права на национальном уровне не может быть достигнута только одними усилиями государства как субъекта международного права. В проекте Статей об ответственности государств, рассматривая недозволенное действие, которое может быть приписано государству, Комиссия по международному праву ООН очень верно обратила внимание на эту ситуацию:
"Государство — реальная организованная целостность, однако признание этой "реальности" не означает отрицания элементарной истины, что государство как таковое не способно действовать физически. Следовательно, в конечном счете поведение, рассматриваемое как "акт государства", не может быть ничем иным, кроме как действием или отсутствием действия, физически реализованным человеком или сообществом людей."
Под механизмом имплементации норм международного гуманитарного права на внутригосударственном уровне понимается совокупность национальных правовых и организационных средств, применяемых государством — участником Женевских конвенций 1949 г., и других международных договоров в области защиты жертв войны и ограничения средств и методов ведения вооруженной борьбы в целях всестороннего, своевременного и полного осуществления принятых в соответствии с международным гуманитарным правом обязательств.
Национальный механизм имплементации норм международного права каждого конкретного государства обладает присущими только ему чертами, зависящими от особенностей внутренней правовой системы. Однако ряд признаков, прежде всего характеризующих его структуру, являются общими для любого государства.
Структура национального механизма имплементации включает в себя следующие элементы:
* закрепленные в национальном правопорядке правовые средства обеспечения выполнения международных обязательств на внутригосударственном уровне;
* система государственных органов, уполномоченных на реализацию международных обязательств;
* национальная правоприменительная практика;
* организационные средства, применяемые на внутригосударственном уровне для обеспечения имплементации международного гуманитарного права.
Механизм имплементации на внутригосударственном уровне включает в себя и государственные органы, уполномоченные на реализацию обязательств, вытекающих из международного права. Государства, как правило, в законодательном порядке определяют систему специальных органов имплементации и в общих чертах регламентируют обязанности по имплементации всех государственных органов, в чью компетенцию входят вопросы, регулируемые международными договорами. Обычно это органы государств, которые в пределах своей компетенции осуществляют внешние сношения, — главы государств, парламенты, правительства. Система органов имплементации нормативно определяется Конституцией государства, а также иными актами законодательства, регулирующими отношения по заключению, исполнению и денонсации международных договоров, по осуществлению правотворческой деятельности.
Наличие внутригосударственного механизма имплементации норм международного права, в том числе и гуманитарного, позволяет обеспечить полную, всестороннюю и своевременную реализацию принимаемых государствами международных обязательств. От действенности национального механизма имплементации во многом зависит имидж государства, эффективность его правовой системы, возможности по обеспечению защиты человека, в том числе и в условиях вооруженных конфликтов. Если не принимать никаких шагов по реализации норм международного гуманитарного права в мирное время, то нельзя ожидать, что в случае возникновения вооруженного конфликта, как международного, так и немеждународного характера, его участники будут придерживаться вышеназванных норм. Именно поэтому в мирное время следует принимать всевозможные меры по имплементации норм международного гуманитарного права в каждом государстве, которое является участником Женевских конвенций 1949 г. и Дополнительных протоколов к ним 1977 г. Обеспечить решение этой задачи призван национальный механизм имплементации международного гуманитарного права.