7. Право спеціальних місій: основні поняття.

Спеціальна місія у міжнародному праві - це різновид тимчасових закордонних органів зовнішніх зносин, що складається з представників, які направляються однією державою до іншої для виконання конкретних завдань, обумовлених за згодою між цими державами.

Реальна потреба спеціальних місій у дипломатичній практиці зумовила необхідність подальшої кодифікації і роз¬витку норм міжнародного права. З цією метою була прийнята Конвенція про спеціальні місії і Факультативний протокол про обов'язкове розв'язання спорів.

За своєю структурою конвенція не містить розділів, од¬нак за змістом її статті можна згрупувати у три значеннєві частини:

1) основні положення і питання, пов'язані з напрямом і роботою спеціальних місій

2) визначення загальних переваг, привілеїв та імунітетів спеціальних місій

3) статті, що відтворюють деякі положення Віденських конвенцій 1961 і 1963 рр.

Напрям і робота спеціальних місій.

Держава мо¬же відрядити спеціальну місію до іншої держави за згодою останньої, попередньо отриманою через дипломатичні чи ін¬ші погоджені або взаємоприйнятні канали.

У тексті не обумовлюється форма такої згоди. Тому на практиці вона може бути у вигляді як офіційної угоди, так і мовчазної згоди. Функції спеціальної місії визна¬чаються за взаємною згодою самими заінтересованими дер¬жавами.

Питання призначення членів спеціальної місії, включаючи склад, кількість, громадянство, імена і посади передбачу¬ваних для цього осіб, погоджуються у встановленому порядку державами між собою. Держава, що приймає, може, не повідомляючи причин своєї відмови, не надати згоди на при¬значення будь-якої особи членом спеціальної місії.

Початок роботи спеціальної місії відра¬ховується з моменту встановлення офіційного контакту з міністерством закордонних справ або з іншим органом держави, що приймає. Роботою спеціальної місії керує її глава, призначуваний державою, що посилає.

Завершення діяльності спеціальної місії відбувається:

а) за згодою держав; б) після виконання нею завдань; в) по закінченні передбаченого для неї терміну; г) після повідомлення державою, що посилає, про відкликання місії.

Загальні переваги, привілеї та імунітети спеці¬альних місій.

Держава, яка приймає, повинна надавати місії можливості, необхідні для виконання покладених на неї функцій.

Якщо спеціальну місію очолює сам глава держави, що по¬силає, то він користується всіма перевагами, привілеями та імунітетами, що визнаються міжнародним правом за главами держав у ході офіційного візиту. Аналогічна норма поширю¬ється на глав урядів, міністрів закордонних справ та інших осіб високого рангу за їх участі в роботі спеціальних місій.

Приміщення, де розміщується спеціальна місія, оголошу¬ється конвенцією недоторканним і користується імунітетом від обшуку, реквізиції, арешту і виконавчих дій. Держава, що приймає, зобов'язується вживати всіх належних заходів для захисту цих помешкань від будь-якого вторгнення або заподіяння шкоди.

Усім членам спеціальних місій забезпечується свобода пересування і поїздок по території держави, що приймає. Представники спеціальної місії, як і помешкання, які во¬ни займають, папери, кореспонденція користуються недотор¬канністю.

Конвенція передбачає також привілеї та імунітети для адміністративно-технічного, обслуговуючого персоналу.

Заключні положення конвенції. Норми, які містяться в них, вимагають недопущення дискримінації між державами, поважання законів і постанов держави, що прий¬має. У них містяться також обмеження для представників спеціальних місій на заняття в державі, що приймає, своєю професійною або комерційною діяльністю.

Згаданий Факультативний протокол про обов'язкове роз¬в'язання спорів, прийнятий водночас з конвенцією, має на меті рекомендувати всім її учасникам і цього протоколу звер¬татися з усіх питань, що їх стосуються, у будь-якому спорі щодо тлумачення або застосування конвенції до обов'язкової юрисдикції Міжнародного суду.