22. Енеоліт

Енеолітична доба України. Загальна характеристика

Навколо понять "енеоліт", "халколіт", "мідний вік", що є за змістом си­нонімами, впродовж останніх 50-ти років точаться жваві дискусії. Йдеться про те, чи був енеоліт окремою добою в археології, чи лише перехідним періодом між базовими в системі трьох епох кам'яною і бронзовою добами. Вирішуєть­ся ця проблема з огляду на якість пам'яток того чи іншого регіону. Так, ене­оліт відсутній в археології наших північних сусідів — Білорусі та Польщі, як і в лісовій зоні Євразії загалом. В Україні ж цю добу репрезентують блискуча спільнота Кукутені-Трипілля, її сусіди на заході та своєрідні культури Степу, дослідження яких ще триває.

Якщо поняття "мідний вік" є цілком однозначним, то терміни "енеоліт" і "халколіт" перекладаються як мідно-кам 'яна доба. Ознакою її, на тлі розвиненої кременевої індустрії, була поява серій мідних виробів (знаряддя праці, зброя, прикраси), навичок ковальської справи та металургії. Просування енеоліту в Ук­раїну відбулося внаслідок міграції населення Кукутені-Трипілля на Правобереж­ний Лісостеп із регіону Румунської Молдови. Мігранти частково асимілювали, частково відтіснили місцеве неолітичне населення на Північ та Схід. Зауважимо, що впродовж усієї доби енеоліту мало місце співіснування прибульців з неолітич­ними племенами. Частина з них (насамперед степовики) сприйняла технологічні досягнення доби й перейшла на енеолітичний ступінь розвитку. Мисливці та ри­балки Полісся лишалися в добі неоліту практично до настання бронзового віку. Енеоліт, таким чином, синхронізується в Україні з середньою та пізньою фазами неоліту. Він став також важливою історичною добою, пов'язаною з розпадом пізньоіндоєвропейської мовної спільноти. У цьому епохальному процесі брали участь також племена, що населяли в V—IV тис. до н. є. терени України. Такої думки дійшли лінгвісти, а нині її активно підтримують археологи.

Хронологія енеоліту базується на серії радіовуглецевих дат із пам'яток Кукутені-Трипілля. Процедура їх калібрування дала підстави розширити часові рамки енеоліту України принаймні на 1000 років. Цей момент слід ураховува­ти, звертаючись до праць, що вийшли друком у XX ст., коли автори ще не ко­ристувалися каліброваними датами. Отже, доба енеоліту датується нині сере­диною VI—IV тис. до н. є. Зазначимо також, що найпізнішу фазу Кукутені-Трипілля (С-ІІ) сьогодні відносять до раннього бронзового віку. Слід також брати до уваги, що в узагальнювальних працях минулого століття локальні варіанти пізнього Трипілля та ямну культурно-історичну спільноту Степу відносили до енеоліту. Пам'ятки III тис. до н. є. вважали енеолітичними, а нині їх датують раннім і середнім періодами доби бронзи.

23.

24.

25.

26. Загальна характеристика епохи Бронзи.

Бронзова доба — важливий культурно-історичний період в історії людства. Саме в цей час набувають поширення вироби з бронзи (штучний сплав міді з оловом, миш'яком, свинцем чи іншими металами). Вироби з бронзи викорис­товували поряд із кам'яними, поступово витісняючи їх. Бронза плавиться лег­ше від міді, а вироби з неї твердіші й гостріші від мідних. Найдавніші вироби з бронзи знайдені в Месопотамії та Південному Ірані (IV тис. до н. є.). Пізніше вони поширюються на терени Малої Азії, Єгипту (кінець IV тис. до н. є.). У III тис. до н. є. бронзові речі вже виготовлялися в Індії та на Півдні Європи, в тому числі на теренах України, а в II тис. до н. є. — у Китаї та решті регіонів Європи. Ще пізніше бронзова доба фіксується в Африці (І тис. до н. є.) та Південній Америці (І тис. н. є.). З металургією бронзи пов'язані про­фесійна спеціалізація майстрів, утворення нових осередків металообробки, гірничо-металургійних центрів та металургійних провінцій. Терени України в періоди ранньої та середньої бронзи входили до складу Циркумпонтійської металургійної провінції, а на етапі пізньої бронзи — Євразійської та Європей­ської металургійних провінцій.

Нерівномірність розвитку окремих регіонів за доби бронзи стає ще відчутнішою. У Месопотамії та Єгипті бронзова доба практично збігається з утворенням первинних держав (цивілізацій). В інших регіонах триває розвиток доцивілізаційних процесів. У II тис. до н. є. держави формуються на островах Егейського моря та на півдні Балканського півострова (Кріто-Мікенська цивілізація).

Бронзова доба на теренах України поділяється на три періоди: ранній (ХХХІІ/ХХХ-ХХІІІ ст. до н. є.), середній (ХХІІІ-ХУІІІ ст. до н. є.) та пізній (XVII—Х/ІХ ст. до н. є.). Полісся дещо відставало у своєму розвитку порівня­но з іншими регіонами. Сировина для виплавлення бронзи надходила з Бал-кано-Карпатського, Північнокавказького та Приуральського регіонів. Дефіцит її частково компенсували за рахунок розробки родовищ міді Донбасу та Во­лині. Найактивніше процеси поширення бронзи відбувалися у Степу (ямна спільнота, кемі-обинська культура, катакомбна область, бабинська культура, зрубна спільнота, сабатинівська та білозерська культури), Прикарпатті (культу­ри шнурової кераміки, комарівська, Ноуа) та Закарпатті (культури Отомань, Фельшесевч-Станове, Ґава). Населення Північної України (середньодніпровська, тшинецька, сосницька, мар'янівська, бондарихінська, білогрудівська, лебедівська культури) відчувало хронічну нестачу бронзи.

Специфікою доби ранньої бронзи можна вважати етнокультурну кон­солідацію населення, коли племена ямної спільноти та культури кулястих ам­фор контролювали практично всю територію нашої держави. Це був час, коли культурні імпульси з України переважали зовнішні чинники. їхні масштаби чітко фіксуються поширенням традицій будівництва могил.