10. Верхній палеоліт

Верхній або пізній палеоліт — доба людини розумної (Ното заріепз) у прильодовиковій Європі. Почалася 35 тис. років тому з появою на Євро­пейському континенті людей сучасного типу і закінчилася 10 тис. років то­му з кінцем зледеніння. Основними соціально-економічними ознаками верхнього палеоліту були ранньородова екзогамна община, поява етнічного поділу, ранні форми мистецтва, зародження релігійних уявлень.

Для пізньопалеолітичної техніки обробки кременю властиві призматичні нуклеуси для пластин (рис. 11), що стають основним типом заготовок різно­манітних знарядь. Тому скребачки, різці, ножі, наконечники та інші знаряддя пізнього палеоліту набувають характерних видовжених пропорцій.

Розрізняють чотири фази верхнього палеоліту: ранню (35—23 тис. років тому), середню (23—17 тис. років тому), пізню (17—13,5 тис. років тому) та фінальну (13,5—10 тис. років тому).

11. Палеоліт України

Фінальний палеоліт (13,5—10 тис. років тому) — заключна фаза палеоліту, коли південний край льодовика, що відступав, зафіксувався на північному бе­резі Балтійського басейну. Внаслідок різкої зміни холодних періодів (Дріас І, II, III) потепліннями (Рауніс, Белінг, Алеред) вимерли мамонти й основним видом великих травоїдних в Європі став північний олень. Тому фінальний палеоліт нерідко називають добою північного оленя.

Територія України у фінальному палеоліті була складовою двох великих культурних провінцій первісної Європи — північної балтійської та південної середземноморської.

Північ України (Полісся) у культурно-історичному плані тяжіла до Півден­ної Балтії і входила до області культур мисливців на північного оленя, які по­ширилися в останні тисячоліття льодовикової доби на низовинах від Темзи до Десни та витоків Волги. Маються на увазі культури Гамбург, Лінгбі, Аренс-бург, Свідер, Красносілля, яким властиві наконечники стріл різноманітної форми, виготовлені з пластин.

У степовому Надчорномор'ї та Надазов'ї були поширені стоянки похідних від Епігравету шан-кобинської та осокорівської культур з архаїчними мікро­літами — сегментами й трапеціями. їх носії полювали на степових стадних копитних (кінь, бізон), а шан-кобинська людність ще й на лісових травоїдних Кримських гір.

Осокорівська культура — група споріднених пам'яток фінального палеоліту з однотипним крем'яним інвентарем, для якого характерні трапеції осоко-рівського типу з ретушшю по верхній основі , вістря з притупленим краєм, пізньопалеолітична пластинчаста техніка розколювання кременю, скре­бачки та різці на пластинах. На стоянці Рогалик (Луганщина) знайдені слан­цеві плитки зі схематичними зображеннями жінок та геометричним орнамен­том .

Стоянки поширені на межі лісостепової і степової зон України: Осокорівка (шар 3 в), Рогалик Акимівський, Прогон, Леонтіївка, Царинка. Датуються 13—12 тис. років тому. Осокорівська людність полювала в умовах лісостепу та степу на стадних травоїдних (коней, бізонів) . Культура постала з місцевих епіграветських традицій пізньопалеолітичних мисливців лісостепу.

В Україні численні свідерські пам'ятки відомі в Поліссі (Нобель, Перево-локи, Лютка, Люб'язь, Сенчиці, Тутовичі, Березно, Прибір, Кричельськ). Окремі стоянки відомі в Карпатах (Делятин) та Криму (Сюрень II, Буран-Кая III). Датується IX тис. до н. є.