20. Неоліт України

Найдавніша з них (датується VII тис. до н. є.) представлена матеріалами про-тонеолітичної гребениківської культури Одещини (див. тему 5). Під впливом другої хвилі наприкінці VII тис. до н. є. постає буго-дністровська культура, з якою пов'язують найдавнішу в Україні кераміку та перші навички відтворю-вального господарства. Третя хвиля неолітичних мігрантів в Україну — людність культури лінійно-стрічкової кераміки, також балкано-дунайського походження. Однак в Україну вона прийшла не безпосередньо через Нижнє Подунав'я, а в обхід Карпат, із заходу, через Південну Польщу.

Четверта, найпотужніша хвиля ранніх мотичних землеробів культури Куку-тені-Трипілля сягнула з Трансільванії України близько 5,4 тис. років до н. є. Саме з приходом цього населення, яке протягом 1,5 тис. років заселило лісо­степи від Середнього Дністра до Південної Київщини, пов'язана перемога відтворювального господарства на Правобережній Україні.

Зазначимо, що ці хвилі ранніх землеробів із Подунав'я на Правобережну Україну були генетично пов'язані через балкано-дунайський неоліт з най­давнішими центрами неолітичної революції Близького Сходу, й насамперед із півднем Анатолії. Близькосхідним, по суті, був й увесь їхній культурно-госпо­дарський комплекс — відтворювальне господарство, що базувалося на вирощу­ванні близькосхідних культур (пшениця, ячмінь, сочевиця) і тварин (вівця, коза), посуд, з характерним орнаментом, культи, і навіть вірмено'щний антро­пологічний тип людності.

Лінійно-стрічкової кераміки культура (ЛСК). В Україні поширена на Во­линській височині, на Верхньому Дністрі. Характеризується округлотілим з плоским дном посудом, орнаментованим паралельними прокресленими лініями, на які з рівними інтервалами наносилися поодинокі ямки, що нага­дували ноти (рис. ЗО, 4). Житла представлені прямокутними каркасно-стовпо­вими конструкціями, а також землянками, оточеними господарськими ямами. Мешканці регіону займалися підсічним землеробством та скотарством, які до­повнювалися полюванням. Вирощували ячмінь, пшеницю-двозернянку, жито, просо, горох, розводили велику рогату худобу, свиней, полювали на турів, оленів, косуль, кабанів. Швидке виснаження фунтів, як наслідок екстенсив­ного підсічного землеробства, зумовило часті переселення людності ЛСК.

Культура датується кінцем VI — початком V тис. до н. є. і належить до ран-ньоземлеробських культур балкано-дунайського кола. Сформувалася на Се­редньому Дунаї, звідки її носії розселялися на захід, через південь Німеччини, до Паризького басейну і на схід, через південь Польщі, на Волинь (стоянки Луцьк, Баїв, Ольшаниця) і далі до Верхнього Подністров'я (стоянки Незвись-ке, Торське). Звідси це населення рушило на південь, у Молдову.

У Центральній Європі виявлено багато поховань культури. Вони являли собою посилані червоною вохрою, скорчені на правому боці кістяки. Носії культури належали до середземноморського антропологічного типу, мали тен­дітну статуру, невисокий зріст, вузьке обличчя з тонкими рисами.

21. Неолітичне Мистецтво