19. Неолітичні культури Європи

В Європу відтворювальне господарство принесли мігранти з півдня Малої Азії. Основний потік переселенців рухався через Егейське море до Східної Греції, а звідти на північ, у Подунав'я. Частина мігрантів могла потрапити на Балкани, форсувавши Дарданелли чи Босфор. З Півночі Балкан один потік переселенців рухався вгору по Дунаю до Центральної та Західної Європи, а другий — через Трансільванію в Україну. Найдавніші неолітичні культури Європи постали на сході Греції у Фессалії у VIII тис. до н. є. (поселення Аргіса, Ніа Нікомедія, Протосескло). Ця люд­ність знала мотичне землеробство та скотарство, але не володіла технологією виготовлення кераміки. Набір доместикованих тварин (вівця, коза) та культур­них рослин (пшениця, ячмінь, сочевиця, горох), дикі предки яких і нині відомі на Близькому Сході, вказують на генетичні витоки неоліту Балкан. На близь­косхідне походження неоліту вказують матеріальна культура та близькосхідний (вірменоїдний) антропологічний тип його носіїв.

Поступово балкано-дунайський неоліт у процесі свого розвитку набуває місцевої специфіки. Розвивається місцева домобудівна традиція, що принци­пово відрізняється від близькосхідної з її круглими, а пізніше прямокутними житлами із сирцевої цегли. На Балканах з'являються прямокутні споруди з де­рев'яними стінами, обмазаними глиною, та двоскатним дахом, укритим соло­мою. Неолітичні мігранти поширили цей тип жител в середній смузі Європи. Його реліктом певною мірою є традиційна українська хата-мазанка.

У VII тис. до н. є. ранні землероби досягли півночі Балкан, де сформува­лася середньодунайська неолітична спільнота, що складалася з археологічних культур Старчево (Югославії), Кереш (Угорщини), Караново (Болгарії) та Криш (Румунії). Носії останньої просунулися далеко на схід у басейни Прута, Середнього Дністра та Південного Бугу. Під цими впливами у VII тис. до н. є. сформувалася найдавніша неолітична культура України — буго-дністровська.

У VI тис. до н. є. відбулася експансія ранніх землеробів на північ від Альп та Карпат. Неолітична людність культури лінійно-стрічкової кераміки за ко­роткий час розселилася з Середнього Дунаю на захід — до Паризького басей­ну, і на схід — до Південної Польщі, Волині, Верхнього Подністров'я. Родючі землі на північ від Альп та Карпат, що простяглися вузькою смугою від Пари­жа через Баварію, Південну Польщу до Волині, на той час були вкриті лісом і недоступні землеробам. Винайдення підсічно-вогневого землеробства створи­ло умови для освоєння цих лісових територій людністю культури лінійно-стрічкової кераміки, яка відіграла провідну роль у неолітизації середньої смуги Європи.

Таким чином, близько 5 тис. років до н. є. в Європі існували два паралельні первісні світи. Південь континенту заселили з Балкано-Дунайського регіону неолітичні землероби та скотарі. В лісах півночі мешкали мезолітичні автохто­ни—мисливці та рибалки. Внаслідок поширення кризи мисливського госпо­дарства на лісову північ автохтони-мисливці запозичили неолітичні новації у більш розвинених південних сусідів. Так у лісовій смузі Європи почав форму­ватися лісовий неоліт, який засвоїв виробництво кераміки, але ще тривалий час базувався на мисливстві та рибальстві. Кордон між південним відтворю-вальним і лісовим привласнювальним неолітом проходив і через територію Ук­раїни. Привласнювальне господарство надовго законсервувалося в лісовому Поліссі та на Сході України, тоді як наближене до Подунав'я Правобережжя рано перейшло до мотичного землеробства та скотарства.

Неолітизація України, як і Центральної Європи, відбувалася з Балкан че­рез Подунав'я. Сталося це у VII—V тис. до н. є. внаслідок чотирьох потужних хвиль мігрантів із Подунав'я — протонеолітичної гребениківської, людності неолітичних культур Криш, лінійно-стрічкової кераміки та Кукутені.