Вимір стратифікації

П.Сорокін виділяє чотири БАЗОВИХ КРИТЕРІЇ СОЦІАЛЬНОЇ НЕРІВНОСТІ: дохід; влада; освіта; престиж.

Дохід – вимірюється в грошових одиницях, які отримує індивід чи сім`я за одиницю часу.

Освіта – кількістю років навчання і його якістю.

Влада – кількістю людей, на яких поширюється рішення певної особи. (влада – можливість диктувати свою волю іншим людям, незалежно від їх бажання).

Отже, зазначені три критерії стратифікації мають цілком обєктивні одиниці виміру – гроші, роки, люди. Інакше з престижем.

Престиж – це повага до статусу, яка склалася в суспільстві. Вчені складають спеціальні рейтинги соціального престижу різних статусів на підставі опитувань ( напр. колись дуже престижними вважалися професії вчителя, лікаря і т. ін.).

Є ще багато небазових критеріїв соціальної стратифікації, напр. культурно-мовний, віковий та ін. Приналежність до певної страти вимірюється і об`єктивними показниками (доход, влада, освіта, престиж), і суб`єктивними (Суб`єктивний показник – відчуття приналежності до даної групи). Кожна страта складається з однорідних елементів.

Відповідно до обраних вченим критеріїв соціальної стратифікації, ВИДІЛЯЮТЬ ТАКОЖ ІНШІ ТЕОРІЇ. Напр. німецький соціолог Ральф Дарендорф вважає, що вертикальну структуру соціальних груп найточніше визначають відносини влади і боротьби між соціальними групами за владу. Вчений поділяє все сучасне суспільство на дві підгрупи: ті, хто править і ті, ким правлять. В свою чергу правителів він поділяє на управляючих власників і управляючих менеджерів. В групі тих, ким правлять також можна виділити дві підгрупи: вищу – “робітничу аристократію” і нижчу – низькокваліфікованих працівників. Між цими двома соціальними групами знаходиться проміжний “новий середній клас” – продукт асиміляції робітничої аристократії і бюрократів-менеджерів.

Близькою за критеріями до Дарендорфа є теорія соціальної стратифікації запропонована американським соціологом Ллойдом Уорнером. Він, досліджуючи самооцінку американців за 4 параметрами: дохід, професійний престиж, освіта, етнічна приналежність – виділив у правлячих групах наступні: вищу, вищу проміжну, середньовищу, середньопроміжну, проміжновищу і проміжно-проміжну.

Американський соціолог Бруно Барбер провів стратифікацію за шістьма показниками:

1) престиж, професія і влада;

2) дохід;

3) освіта;

4) релігійна приналежність;

5) становище родичів;

6) етнічна приналежність.

Французький соціолог Анрі Турен вважав, що у сучасному суспільстві соціальна диференціація відбувається не за доступом до власності, освіти і т. ін., а за доступом до інформації. Панівне становище займають ті люди, які мають доступ до найбільшої кількості інформації.

В соціології відомі чотири головні типи стратифікації – рабство, касти, стани і класи.

Рабство – форма при якій одна людина виступає власністю іншої, нижчий прошарок позбавлений усіх прав і свобод.

Каста – соціальна страта, членством у якій людина зобовязана винятково своїм народженням (в Індії 4 основні касти і 5000 неосновних).

Стан – соціальна група, яка володіє певними правами і обовязками, закріпленими звичаєм або законом і які передаються у спадок.

Клас (в широкому сенсі) – соціальна страта в сучасному суспільстві, котра відрізняється від інших доходом, освітою, владою і престижем.

Теорії соціальної нерівності поділяються на два принципових напрямки: функціоналістський і конфліктологічний (марксистський).

Функціоналісти, в традиціях Е. Дюркгейма, виводить соціальну нерівність із розподілу праці: механічного (природного, статевовікового) і органічного (який виникає внаслідок навчання і професійної спеціалізації).

Конфліктологи підкреслюють домінуючу роль в системі соціального відтворення диференціюючих (таких, які розподіляють суспільство на прошарки) відносин власності і влади. Від того, кому дістається контроль над значимими суспільними ресурсами, і на яких умовах, залежить характе формування еліт і характер розподілу соціального капіталу.

СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ.

Буває індивідуальна соціальна мобільність і групова (внаслідок революції чи економічних перетворень,іноземних інтервенцій, зміни політичних режимів та ін.).

Вертикальна соціальна мобільність – переміщення з однієї страти в іншу (є висхідна і низхідна).

Горизонтальна соціальна мобільність – перехід із однієї соціальної групи в іншу в рамках однієї страти ( напр.: перехід з однієї сімї в іншу, географічна мобільність та ін.).

Канали вертикальної мобільності найповніше описані П. Сорокіним. Він вважав, що навіть у найбільш традиційному суспільстві не існує непереборних бар`єрів між стратами. Між ними існують «ліфти» якими індивіди переміщаються вверх – вниз.

Армія ( із 92 римських імператорів 36 досягли цього, починаючи із нижчих чинів, їз 65 візантійських імператорів – 12 Кромвель, Вашингтон, Будьонний).

Церква П. Сорокін вивчив біографії 144 римських пап і виявив, що 28 вийшли із низів, а 27 – із середніх прошарків. Разом з тим, церква була серйозним каналом низхідної мобільності: єретики, язичники, вороги церкви, серед яких були і володарі, і знать – були розорені і знищені.

Школа, освіта напр. Т. Шевченко чи М. Ломоносов.

Власність П. Сорокін установив, що не всі, а тільки деякі професії сприяють нагромадженню багатств. У 29% випадків це дозволяє зробити заняття фабриканта, в 21% -- банкіра і біржовика, в 12% -- торговця.

Сім`я і шлюб Завдяки міжгруповим шлюбам. (М. Вовчок «Козачка» ).

Соціальна стратифікація сучасного укр. суспільства сьогодні ускладнена у зв’язку з високою динамікою соціальних процесів. У сер. 80-х рр. різниця між бідними і багатими у нашій країні була приблизно 5 – 7 кратною. За останні роки ця диференціація стала набагато вищою. Протягом цього часу сформувався вищий клас власників (близько 3%) і низи суспільства (приблизно 70% населення). Проблемою для України є відсутність сильного середнього класу. Наявність сильного середнього класу в соціальній ієрархії розвинутих країн дозволяє їм зберігати стійкість і стабільність. Адже соціальне напруження гаситься не стільки силою репресивного апарату, скільки нейтральною позицією більшості. Середній клас демонструє нижчому взірці діяльності і життєвого укладу, які цілком досяжні для них за певних умов.

У США середній клас становить 70% населення, в Німеччині – 65%, у Чехії – 37%, в Польщі – 33%, а в Україні – менше 10%. За дослідженнями Київського міжнародного інституту соціології в 1998 році близько 90% населення України перебувало у досить скрутному матеріальному становищі: їм складно купувати одяг і взуття, оплачувати комунальні послуги, а приблизно 50% -- ледве вистачає грошей на їжу.

Але правильніше буде сказати, що у сучасній Україні середній клас у традиційному для Заходу розумінні ще не склався взагалі. Адже на Заході один із найголовніших критеріїв при виділенні середнього класу – дохід – тісно пов’язаний з іншими характеристиками: рівнем освіти, професійної підготовки, місцем праці. В Україні сьогодні рівень доходів і стиль життя дуже мало пов’язані з вищепоіменованими факторами. Єдиним критерієм, який можна використовувати для виділення категорії населення України, котра претендує на приналежність до середнього класу, сьогодні є тільки рівень доходів.

Література:

1. Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологическая проблематика. - М., 1990.

2. Антонов Н.А. Понятия „социальная структура” в современной социологии //Социологические исследования. - 1996. - № 7.

3. Гайдаенко П.П., Давыдов Ю.Н. Проблема бюрократии у Макса Вебера // Вопросы философии. - 1991. - № 3.

4. Московичи С. Век толп. - М.,1996.

5. Общая социология / Под общей редакцией проф. А.Г.Эфендиева. - М., 2000.

6. Пригожин А.И. Социология организаций. - М., 1980.

7. Смелзер Н. Социология. - М., 1994.

8. Смирнов Э. Основы теории организации. - М., 1998.

9. Смольков В. Бюрократизм // Социологические иcсследования. - 1999. - № 2.

10. Сорокин П. Человек, цивилизация, общество. - М., 1992.

11. Тощенко Ж. Социология. - М., 2000.

12. Фролов С. Социология. - М., 1999.

13. Хевеши М.А. Массовое общество в ХХ веке // Социологические исследования. - 2001. - № 7.

14. Щепаньский Я. Элементарные понятия социологии. - М.,1969.