Соціологія молоді

Почнемо з парадоксу: до становлення індустріального суспільства молоді не було. Звичайно, завжди існували особи 17 – 30 річного віку, їх частка у суспільстві навіть була вищою, ніж сьогодні, адже народжуваність колись була вищою, а тривалість життя меншою. Але чи можна було трактувати їх як певну соціальну групу? Ні. Як тільки хлопець чи дівчина досягали статевої зрілості – їх одружували і вони з дитинства “стрибали” просто в доросле життя.

До XVII ст. у західноєвропейських мовах слова, які означали молодих людей чоловічої статі (“boy” (англ.), "garson” (франц.), “knabe” (нім.) – всі три слова перекладаються як “хлопець”), служили для позначення молодого мужчини (приблизно до 30 років), який веде незалежний спосіб життя. Спеціальних слів для позначення дітей і підлітків чоловічої статі у віці від 7 до 16 років не існувало. Слово “дитина” передавало радше відносини родичання, ніж вікові особливості. Тільки з XVII ст. почала складатися нова концепція дитинства. Вона остаточно визріла вже в індустріальному суспільстві. (Волков Ю.Г., Добреньков В. И., Нечипуренко В. Н., Попов А. В. Социология. –М., 2000. –С.104).

Сучасний молодіжний вік утворився на підставі двох зустрічних процесів, які відбувалися в індустріальних суспільствах: акселерації – прискореного статевого дозрівання, що знаменує собою раніше закінчення дитинства – з одного боку, і безперервне відкладення терміну вступу в професійне життя, внаслідок збільшення періоду тривалості навчання – з другого.

Кого можемо вважати молоддю? Межі цієї суспільної групи визначити нелегко. Адже не існує об’єктивних показників, за якими можна було б відділити період молодості від дитячих років і від віку зрілості. У давнину перехід в категорію юнаків визначався ритуалом ініціацій, а дорослими ставали внаслідок таких суспільно значимих дій як одруження, народження першої дитини, вбивства хижого звіра. першого ворога або завдання ворогові удару під час збройної сутички, т. зв. coup. Сьогодні ж найчастіше межі періоду молодості визначають за формальними ознаками: нижня – закінчення школи, отримання паспорта, верхня ж є ще більш умовною; верхньою межею в Україні, наприклад, можна вважати 35 років – вік, до якого можна вступати на стаціонарне відділення ВНЗ. А загалом, можемо сказати, що людина залишається у межах молодіжної вікової групи доти, доки відчуває себе приналежною до неї і провадить відповідний стиль життя.

Отже, молодь – це суспільна група, яка перебуває у періоді життя, який починається зі статевого дозрівання, не має чітко окресленої верхньої межі і визначається як суспільними, так і індивідуальними рамками. Стан цієї суспільної групи може бути окреслений як перехідний.

Молодь в усі часи була найдинамічнішою, наймобільнішою і найбільш схильною до новизни частиною суспільства.

Американський учений І. Емері підрахував середній вік лідерів соціальних революцій. Виявилося, що середній вік протестантської реформації і американської революції становив 36 років, французької революції – 34 роки, модернізації Японії – 36 років, молодотурецької революції – 30 років, а революції в Росії – 40 років. Вчений встановив, що вік революційних лідерів на 25-35 років менший, ніж вік політичних лідерів періоду стабільності.

Український історик і політолог Іван Лисяк-Рудницький однією з головних причин поразки української революції 1917-1921 рр. називає надмірну молодість її провідників: “… Серед них багато мали тільки по двадцять кілька років! Навіть відносно старша група (покоління Петлюри й Винниченка) складалася з людей, що мали небагато понад тридцятку. Грушевський, завдяки своїй сивій бороді та силою контрасту до молодиків, що його оточували, робив у Центральній Раді враження старого “січового діда”. Але навіть цей “патріярх” мав ледве 51 рік (нар. 1866 р.), отже як на державного мужа був у середньому віці. Це засилля молоді вносило в наші визвольні змагання ентузіязм та духа жертвенности, але разом з тим недосвідченість, сткдентський догматизм, перевагу темпераменту та сантиментів над розумною волею”.

Висока соціальна активність молоді зумовлена її перехідним станом. У соціальному плані старші покоління мають стабільнішу, традиційну структуру діяльності, впорядкованіший спосіб життя. Це означає, що їх життєва програма є менш варіантною, для неї характерна обмеженість соціальних ролей, а звідси, відповідно, і жорсткіше залучення в соціальні інститути (професійні. сімейні, політичні та ін.). Доки домінантою суспільного розвитку є стабільність, проблеми поколінь, пов’язаної з підвищеною активністю молоді, не існує. Доступ до соціально значимих ролей закономірно пов’язується з процесом дорослішання.

Але роль молоді змінюється в періоди соціальних потрясінь. Перехідність, маргінальність, відсутність глибокої життєвої вкоріненості молоді спонукує її до пошукової активності, часто до внутрішніх конфліктів між життєвими цінностями і стилем життя. У підсумку – схильність до афективного, незваженого сприйняття дійсності, сприйнятливості до екстремізму, радикалізму в думках і поведінці. Дуже характерним для молоді є вибір об’єктів наслідування, які не вписуються у звичне культурне тло (молодіжна субкультура).