53. Особливості розвитку і розміщення галузей хімії органічного синтезу.

Хімія орган синтезу включає в себе вир-во полімерів (пластмаса, лакофарбова пром, фото-хіммічна, парфуми, хім волокна) та хімію переробки полімерів (гумотехнічні вироби, шини)

Хімія орг синтезу має дуже широку сировинні базу, але в основному використовує нафту та газ, ця галузь є дуже електро- тепло- та водомістка. Синтетичні смоли виробляються в районі сировини – Донбас, Придніпров’я. вир-во хім волокон дуже трудомісткий процес, тому ця галусь тяжіє до кваліфікованих кадрів (як правило це ще й райони текстильної промисловості – споживача) – Кий, Черн, Черк, Жит. Гумова та шинова промисловість в Ук є досить розвинена, проте каучук ми завозимо з Росії. Основні центри – Дніпропетровськ, Білоцерківськ. Україна є значним виробником лаків і фарб, основна частка продукції виробляється в Донбасі та Придніпров’ї. Головний центр анілінової пром-ті – Рубіжне (Луг обл). Велика фотохімічна фабрика працює у м Шостка - Сумська обл)

Хімічна промисловість є одним з найбільших забруднювачів природи, але водночас це єдина галузь, яка утилізує виробничі відходи. Впровадження прогресивних хімічних технологій, що дають змогу звести до мінімуму промислові відходи, забезпечення максимального очищення стічних вод і викидів в атмосферу, уможливлять насамперед оздоровлення місць надмірної концентрації хімічних підприємств, а також лімітний вплив природних факторів на розміщення об'єктів хімічної промисловості в регіонах з порівняно високим рівнем заселення.

Україна цілком залежить від імпорту каучуку, на 50—60% — синтетичних волокон, пластмас, гірничо-хімічної сировини, фарб, на ЗО—40% — продуктів основної хімії та мінеральних добрив.

54. Особливості розвитку і розміщення галузей основної хімії України.

Хімічна промисловість є одним з найбільших забруднювачів природи, але водночас це єдина галузь, яка утилізує виробничі відходи. Впровадження прогресивних хімічних технологій, що дають змогу звести до мінімуму промислові відходи, забезпечення максимального очищення стічних вод і викидів в атмосферу, уможливлять насамперед оздоровлення місць надмірної концентрації хімічних підприємств, а також лімітний вплив природних факторів на розміщення об'єктів хімічної промисловості в регіонах з порівняно високим рівнем заселення.

Основна хімія включає в себе вир-во мін добрив, сірчаної кислоти, соди...

Основними центрами вир-ва азотних добрив є Дніпродзержинськ, зап, лисичанськ. Вони розміщуються в районах коксохімічного вир-ва або орієнтуються на споживача і розміщені в районах видобутку газу та трас газоппроводів.

Калійні добрива виробляють у Калуші, стебнику

Заводи, що виробляють фосфатні добрива зосереджені в районах високого с.г освоєння і знаходяться в таких містах, як Вінниця, Одеса, Суми... у маріуполі викор відходи „Азовсталі”

Основні центри розміщення вир-в сірчаної кислоти – Костянтинівка, Рівне, Суми. Це вир-во орієнтується на споживача через погану транспортабельність продукції

Вир-во соди рогзміщується біля родовищ кухонної солі, ропи солоних озер, бо це дуже матеріаломістка галузь. Основні центри – Слов’янськ, Лисичанськ (схід) та Красноперекопську (крим)

Наявність сировини дозволила Україні створити розвинену технологічну базу для виробництва мінеральних добрив на експорт. Більше 90% експорту мінеральних добрив становлять азотні добрива, а їх головними покупцями є Китай, Індія, Бразилія, Туреччина, Молдова, Туркменистан. Недостатньо використовуються експортні можливості виробництва калійних добрив. Значну кількість цих добрив Україна імпортує. В той же час в Україні є калійна галузь, потужності якої можуть задовольнити багатьох зарубіжних споживачів.

60. АПК України: суть, галузева структура, проблеми та особливості розвитку в ринку. АПК - багатогалузевий комплекс, який включає в себе всі галузі і вир-ва, які інтегруючись спільно приймають участь у вир-ві с\г продукції, її транспор­тування, переробці, зберіганні, реалізації.

До складу АПК вхлдять с.г і галузі харчової промисловості, які переробляють його продукцію (цукрова, м’ясна, маслопереродна) До АПК належать також пудприємства та організації, що забезпечують зберігання, перевезення та реалізацію продукції, і ті, що виробляють машини та обладнання, виконують дослідницьку роботу, готують кадри.

Ланцюжки, якими поєднується поле, переробкам й конкретна готова продукція називаються спеціалі-зованими АПК

У перспективі АПК суттєво зросте, і Ук стане одним з основних постачальників харчових продуктів на світовий ринок

Зараз Ук є одним з найбільших виробників зерна в Європі. Багато хто вважеє, що в майбутньомуУк буде не стільки індустріальною, скільки аграрною країною (темпаче зважаючи на природні умови розвитку АПК!).

Проте існують і порблеми, серед яких: проблеми грунтів (ерозія), проблеми застарілого устаткування і техніки, неналежне фінансування галузі, нестача кадрових ресурсів...

61. Територіальна організація та функціональні особливостіАПК: спеціалізовані та інтегральні АПК, їх суть Інтегральний АПК – комплекс, який включає сукупність усіх с.г та промислових підприємств, а також підприємств інших галузей гос-ва, які беруть участь у вир-ві, переробці та реалізації продукції

Спеціалізований АПК – сукупність вир-в різних галузей гос-ва, діяльність яких пов’язана з вир-вом і переробкою конкретного виду с.г сировини. С.г сировина поділяється на два види: рослинницьку й тваринницьку.

Ланцюжки, якими поєднується поле, переробкам й конкретна готова продукція називаються спеціалі-зованими АПК.

62. Зернове гос-во України; суть, н/г зна­чення, галузева структура, проблеми та перспек­тиви розвитку. Посівні площі на території України в 1995 р. ста­новили 30,1 млн га, в тому числі під зерновими куль­турами — 14,1, технічними — 3,7, картоплею і овоче-баштанними — 2,1 і кормовими культурами — 10,9 млн га. Площа чистих парів становила 2,0 млн га.

Зернові культури займали останніми роками 42—47 % посівних площ. Основними зонами вироб­ництва зерна є Степ і Лісостеп, де виробляють від­повідно по 45 і 40 % його загального обсягу. В У. ви­рощ майже всі зернові культури, але структура їх посівів має певні відмінності у зонах, що пов'язано з неоднаковими прир-екон умовами.

Осн хлібними зерновими культурами України є озимі пшениця і жито, круп'яними – просо, гречка і рис, зернофуражними – ячмінь, кукурудза і овес. зе­рнобобовими – горох.

Озима пшениця — основна продовольча зер­нова культура, по-сіви якої займають до половини зернового клину. Наивища кон-центрація їх у степо­вій (понад половина посівів) і лісостеповій зонах (понад третина). Значно менше посівних площ ігід озимою пшеницею на Поліссі.

Озиме жито — цінна продовольча культура. Ос­новні його посіви зосереджені на Поліссі (понад 60 % усіх його посівів), в районах Карпат і деяких лісо­степових районах.

Ярий ячмінь — Друга зернова культура за пло­щею посівів після пшениці і валовими зборами зе­рна. Посівифозміщені переважно в північному Степу і Лісостепу, а також в їіередіірських та гірських райо­нах Карпат. Озимий ячмінь вирощують у південному Степу та у передгірських і гірських районах Криму.

Кукурудза — цінна продовольча і фуражна культура. її основні посіви зосереджені у Степу і пів­денній частині Лісостепу,

Овес — допоміжна фуражна культура. Най­більшу част^ вструк-турі посівних площ овес займає на Поліссі і районах Карпат.

Просо, гречка, рис — цінні круп'яні культури. Просо завдяки його посухостійкості вирощують пе­реважно в степових областях, хоча найбільші врожаї отримують у лісостепових (Хмельницькій, Вінниць­кій, Черкаській).

Гречку вирощують у лісостепових і поліських об­ластях, менше – у степових.

Рис в Україні почали сіяти у ЗО-х роках. У 1933 р. посіви рису займали 24 тис. га і знаходилися в Херсонській, Миколаївській, Одеській областях та Автономній Республіці Крим.

Серед зернобобових культур в Україні найбільш поширені горох. люпин, вика, менше – соя, соче­виця. квасоля, боби. чина та ін. Середня урожай­ність зернових становить 32,1 ц з одного га.

63. Технічні культури України: сучасний стан і вплив на формування спеціалізованих АПК. Проблеми та перспективи розвитку. Частка технічних культур – 11,1% посівних площ. Осн. техн культурами в У. є цукрові буряки, соняш­ник, льон-довгунець. Вирощують також коноплі, льон-кудряш, тютюн, хміль, ефіроолійні та лікарські рослини.

Цукровий буряк — основна технічна культура України. Під ним зайнято 12 % посівних площ техні­чних культур. У Лісостеповій зоні зосереджено 3/4 посівів цукрових буряків. Найбільшою концен-тра­цією посівів характеризуються Вінницька, Хмельни­цька, Терно-пільська. Черкаська та Чернівецька об­ласті. Решта посівів знах. в північному Степу, пів­денному Поліссі та Передкарпатті. Україна — най­більший бурякосіючий ареал у світі. Валовий збір цукрових буряків у 1995 р. становив 29,6 млн т.

Посівні площі соняшнику, основної олійної культури країни, розміщені в північному і централь­ному Степу.

Льон-довгунець вирощують на Поліссі і в пе­редгір’ях Карпаті Найбільші посівні площі під льо­ном-довгунцем знаходяться в Жи-томирській, Черні­гівській, Київській, Рівненській, Львівській, Во-линсь­кій та Івано-Франківській областях. Льон-кудряш вирощують у степових областях.

Посіви тютюну зосереджені в Криму, Закарпатгі та Придністров'ї.

Найбільше хмелю вирощують на Житомирщині, Рівненщині, Сумщині.

3 ефіроолійних культур вирощують троянду, м'яту, коріандр, лаванду, кмин. 3 лікарських най­більш поширені шавлія, валеріана, звіробій, бела­донна, ромашка та багато інших.

Останніми роками стабілізувалися на рівні 1,4—1,7 млн га площі під картоплею, яку вирощують скрізь, але найбільше в поліській зоні.

64. Тваринництво України: сучасний стан, роль у формуванні спеціалізованих АПК. Проблеми та перспективи розвитку. Тваринництво не тільки постачає населенню ви­сокоякісні продукти харчування, цінну сировину для легкої, харчової та фармацевтичної промисловості, а й є цінним джерелом органічних добрив.

На розміщ тваринництва впливають природні умови, ресурси кормовиробництва і природні кор­мові угіддя. Здебільшого розміщення і спеціалізація тваринництва зумовлені потребами населення, а та­кож транспортабельністю продуктів. Водночас окремі галузі тваринництва прив'язані до м'ясної, м'ясо-молочної, цукрової, спиртової, крохмале-пато­кової промисловості.

У галузевій структурі тваринництва основну роль відіграють скотарство, свинарство, птахівництво та вівчарство. Менше зна-чення робочого конярства, хутрового звірівництва, бджільництва, ставкового рибництва, шовківництва тощо.

Скотарство в усіх природно-кліматичних зонах України є про-відною галуззю і має молочно-м'ясну спеціалізацію. Поголів'я ве-ликої рогатої худоби на початку 1996 р. становило 17,7 млн голів.

Свинарство набуло переважного розвитку в ра­йонах інтенсив-ного землеробства, зокрема картоп­лярства. промислової переро-бки сільськогосподар­ської сировини, фуражного зернового госпо-дарства. Поголів'я свиней в Україні становить 13,1 млн голів. У гос-подарствах Полісся і Лісостепу свинарство має м'ясо-сальну, а у Степу — сальну спеціалізацію.

Птахівництво — одна з найвисокопродуктивні­ших галузей тва-ринництва, що постачає населенню м'ясо і яйця, а легкій проми-словості — пух та пір'я. Це найбільш механізована та автоматизо-вана га­лузь тваринництва, що дає змогу впроваджувати промисло-ву технологію, яка істотно впливає на те­риторіальну організацію цієї галузі. У розміщенні птахівництва чітко простежується тенден-ція до на­ближення його до споживача будівництвом птахо­фабрик навколо великих міст. Виробництво яєць у 1995 р. становило понад 9,4 млрд шт. за рік.

Вівчарство — найменш інтенсивна галузь тва­ринництва, що грунтується переважно на дешевих пасовищах і грубих кормах з незначним витрачан­ням концентрованих кормів. В Україні виро-щується майже 4,1 млн голів овець і кіз (у 1995 р.). У степо­вих областях вівчарство має тонкорунну і напівтон­корунну спеціаліза-цію, в лісостепових, поліських та гірських — м'ясо-вовняну.

Не втратила свого значення і така галузь, як ко­нярство. Пого-лів'я коней становить в Україні ме­нше, ніж 1 млн.

інтенсивне кліткове звірівництво найбільш поширене в лісос-тепових областях, зокрема в захі­дних.

Бджільництво сконцентроване в Степу, Лісо­степу і Карпатах.

Ставкове рибництво має найвищу продуктив­ність у лісостепо-вих та карпатських областях.

Певного розвитку набуло шовківництво (розве­дення тутових і дубових шовкопрядів) в основному у степових і частково в лісосте-пових областях.

66. Сучасні проблеми і персп-ви розвитку АПК. АПК - багатогалузевий комплекс, який включає в себе всі галузі і вир-ва, які інтегруючись спільно приймають участь у вир-ві с\г продукції, її транспор­тування, переробці, зберіганні, реалізації.

До складу АПК вхлдять с.г і галузі харчової промисловості, які переробляють його продукцію (цукрова, м’ясна, маслопереродна) До АПК належать також пудприємства та організації, що забезпечують зберігання, перевезення та реалізацію продукції, і ті, що виробляють машини та обладнання, виконують дослідницьку роботу, готують кадри.

Ланцюжки, якими поєднується поле, переробкам й конкретна готова продукція називаються спеціалі-зованими АПК

У перспективі АПК суттєво зросте, і Ук стане одним з основних постачальників харчових продуктів на світовий ринок

Зараз Ук є одним з найбільших виробників зерна в Європі. Багато хто вважеє, що в майбутньомуУк буде не стільки індустріальною, скільки аграрною країною (темпаче зважаючи на природні умови розвитку АПК!).

Проте існують і порблеми, серед яких: проблеми грунтів (ерозія), проблеми застарілого устаткування і техніки, неналежне фінансування галузі, нестача кадрових ресурсів...

69. Транспортний комплекс України: значення, структура і місце в н/г комплексі. Транспорт – одна за найважливіших інфраструктурних галузей матеріального вир-ва, яка забезпечує виробничі й невиробничі потреби н/г і насел в усіх видах перевезень. Велике значення має транспорт для зв’язку між галузями н/г, між містом і селом, між окремими районами країни.

Транспорт сприяє суспільному ТПП, є активним фактором формування економінчої спеціалізації гос-в окремих районів, неможливої без обміну продукцією.

За призначенням виділяють танспорт: згального користування (для перевезення готової продукції, задоволення потреб насел. у просторовому переміщ), відомчий (внутрішньовиробничий, внутрішньобудівельний, внутрішньогосподарський, внутрішньозаводський і внутрішньопортовий) і трансорт особистого призначення.

Виділяють такі види транспорту: наземний (залізничний, автомобільний, в’ючний), водний (морсьий, річковий, озерний), повітряний та трубопровідний.

70. Залізничний транспорт України: значення, структура, сучасний стан, проблеми та перспек­тиви розвитку. У. належить до регіонів з значним розвитком за­лізничного транспорту, нанього припадає основна частина вантажооброту і перевезень пасажирів. За­лізничний трансорт У. має 6 залізниць, об’єднаних департаментом “Укразалізниця”, у тому числі 900 лі­нійних підпр-в для перевезення на магістралі за­вдовжки 22,8 тис.км, з них електрифіковано 8,3 тис км. Залізниці не спроможні повністю задовольнити потреби в пасажирських перевезеннях через відсут­ність поставок нових пасажирських вагонів, які ім­портувалися б з ближнього та далекого зарубіжжя.

Для забезпечення неперервних вантажних та пасажирських перевезень необхідно збудувати швидкісні залізничні лінії; ровантажити переванта­жені ділянки й лінії , збільшити середню масу поїздів за рахунок підвищення статичного навантаження, реконструювати великі станції, мости, тунелі.

71. Трубопровідний транспорт України: зна­чення, сучасний стан, особливості розміщення, проблеми та перспективи розвитку. Трубопровідний транспорт є найекономічн засо­бом транспортування рідкого палива, пального і технологічного газу, різних хім. продуктів. В У. виник у 20-ті в Прикарпатті – газопровід Дашава-Стрий-Дрогобич.

В Україні діють нафтопроводи Долина-Дрогобич, Битків-Надвірна, Качанівка-Охтирка, Гнідинці-При­луки-Кременчук-Херсон, Кременчук-Черкаси, Са­мара-Лисичанськ-Кременчук-Херсон, який через під­ведено до Одеси. Через нього надходить в Україну сибірська нафта. Через територію зах. обл. (Волин­ської, Львівської, Закарпатської) в 1963 р. прокла­дено європейський нафтопровід "Дружба". У 1975 р. став до ладу нафтопродуктопровід Кременчук-Лу­бни-Київ.

Нафтопровідним транспортом нині поставляє­ться 93,6 % усієї нафти, яку споживає Україна. Наф­топровідний транспорт України має 12 основних на­фтопроводів 2,6 тис. км завдовжки. Діаметр труб — 720 мм. Система нафтопроводів забезпечувала до­ставку нафти в основному з Росії. Однак у зв'язку з різким зменшенням видобутку нафти в Росії виникла потреба в закупівлі її на світовому ринку.

72. Автомобільний транспорт України: значення, суч. стан, особливості розміщення, проблеми та перспективи розвитку. Автомобільний транспорт зручний при пере­везенні вантажів на короткі відстані, при доставці їх до залізничних станцій, пристаней і портів, в обслу­говуванні місцевого і сільськогосподарського ванта­жообігу. За обсягом вантажообігу автотранспорт не поступається залізничному й морському.

Найважливіші автомагістралі — Київ — Брест, Москва — Харків, Дніпропетровськ — Запоріжжя — Сімферополь, Дніпропетровськ — Нікополь, Львів — Київ. Харків — Ростов-на-Дону.

Автотранспортом перевозять продукцію с/г, хар­чової і легкої пром-ті, будматеріали. В Донбасі і Придніпров'ї велике знач. має також транспорту­вання продукції вугільної пром-ті.

Сфера викор. автотранспорту — перевез. все­редині підпр-ва (технологічні), в межах міста і обла­сті. Частково автотранспорт використ в міжреспублі­канських і міжнар перевез.

Треба організувати вітчизняне автомобілебуд для забезпеч потреби У. в автомобілях на 65—70 % (нині — 10-15 %).

Щоб досягти автошляхами єврорівня, необх по­буд 200 тис. км шляхів, у томучислі 60 % у сільській місцевості.

Слід також створити швидкісні автомагістралі, що з'єднають Західну Європу з країнами СНД.

Доцільно забезпеч участь заруб фірм в реконстр та буд-ві автомагістралей.

73. Повітряний транспорт Укр., особливості розвитку і розміщення. До переваг належать наявність прир середовища, яке відіграє роль „трансп коридору”, висока швидкість доставки вантажів та пасажирів у любіц найвіддаленіші точки суші та Світового океану. Середня швидк перевезень на повітряному транспорті = близьк4о 800-900 км/ггод. Недоліками є висока енергомісткість, залежність від погодних умов, обмеженість габаритних розмірів та маси вантажів, що перевозяться. Собівартість перевезень вантажів дуже висока, в 60-70 разів вища, ніж на залізничному. У вантажних перевезеннях літаки викор для досавки на далекі відстані овочів, фруктів та ін. Продуктів, які швидко псуються, а також пошти, цнних та дефіцитних вантажів (коштовності, запасні частини та ін). Проблеми розвитку: - виведення зі складу авіапідприємств аеропортів і авіакомпаній як самостійних господ суб”єктів; - подальше реформування авіакомпаній та авіапідприємств - проведення акціонування, корпоратизації – передача окремих аеропортів у комунальну власність; - ств лізингового фонду для закупівлі нової авіаційної техніки.