§ 8. Встановлення фактів, що мають юридичне значення

Роль судового встановлення юридичних фактів випливає з їх значення для розвитку правових відносин та необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян та організацій.

Порядок судочинства у справах про встановлення юридичних фактів врегульовано статтями 256-259 ЦПК України.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду у порядку окремого провадження за таких умов:

1) факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб і для іншої мети — ні. Наприклад, встановлення факту перебування на утриманні Для призначення пенсії у зв'язку з утратою годувальника має юридичне значення для непрацездатного члена сім'ї померлого незалежно від часу перебування на його утриманні. А для

453

вітчима і мачухи таке право настане за умови, якщо вони виховували або утримували померлого пасинка чи падчерку не менше п'яти років (статті 37 і 41 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. № 1788-ХП);

2. установлення факту не має бути пов'язане з наступним вирішенням спору про право, підвідомчого суду. Якщопри розгляді справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право, підвідомчий суду,або суд сам дійде висновку, що у даній справі встановленняфакту пов'язане з необхідністю вирішення у судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. 6 ст. 235 ЦПК України);

3. заявник не має іншої можливості одержати чи поновити документи, які посвідчують факт, що має юридичні наслідки. Для цього заявник разом із заявою про встановленняфакту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому уцьому було відмовлено, із зазначенням причин відмови(відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

4. чинним законодавством не передбачений інший позасу-довий порядок встановлення юридичних фактів. Перелікюридичних фактів, підвідомчих встановленню у судовому порядку, наводиться у ст. 256 ЦПК України і не є вичерпним.Суд може встановлювати й інші факти, які мають юридичнезначення, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення:

родинних відносин між фізичними особами (п. 1). Цей факт встановлюється у судовому порядку, якщо його підтвердження необхідне заявнику, наприклад, для одержання у нотаріальних органах свідоцтва про право на спадщину, а також для оформлення права на пенсію у разі втрати годувальника. Водночас порядком окремого провадження не може бути встановлений факт родинних відносин, якщо заявнику він необ-454

хідний для підтвердження у подальшому права на жилу площу або на її обмін, оскільки у разі відмови щодо визнання права на жилу площу чи її обмін заінтересована особа може звернутися до суду з відповідним позовом.

Серед справ про встановлення родинних відносин судам підвідомчі справи про встановлення факту батьківства, визнання батьківства, встановлення факту материнства, визнання материнства.

Справи про встановлення батьківства щодо дітей, які народилися за життя батьків, розглядаються у порядку позовного провадження. Згідно зі ст. 126 СК України походження дитини від батьків, які не перебувають між собою у шлюбі, визначається за заявою батька і матері дитини до органів реєстрації актів цивільного стану. У разі відсутності такої заяви батьківство може бути визнано судом у порядку позовного провадження за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої вона перебуває, а також самої дитини після досягнення нею повноліття (ст. 128 СК України). Суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини або спільне виховання чи утримання ними дитини або докази, що з достовірністю засвідчують батьківство. У разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, суд має право розглянути справу про встановлення факту батьківства у порядку окремого провадження і вирішити її з урахуванням обставин, передбачених ст. 130 СК України. Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана як батько дитини (запис про батька зовсім відсутній або запис про батька дитини проведено за вказівкою матері), і можуть бути подані матір'ю, опікуном чи піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, чи нею самою після досягнення повноліття. Суду підвідомчі справи про визнання материнства та про встановлення факту материнства. Особа, яка вважала себе матір'ю дитини, може подати до суду заяву про своє материнство (ст. 131 СК України), а у разі смерті жінки, яка вважала себе матір'ю дитини, факт материнства може бути встановлений

455

судом (ст. 132 СК України), якщо запис про матір дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 2 ст. 135 СК України.

У порядку окремого провадження можливе встановлення факту реєстрації батьківства, коли вона мала місце, а в органах реєстрації актів цивільного стану не збереглися відповідні записи, і вони відмовилися їх поновити;

перебування фізичної особи на утриманні (п. 2). Цей факт може бути встановлено судом за відсутності документа про його підтвердження, виданого житлово-комунальними органами, виконкомами сільських і селищних рад, іншими організаціями, чи у разі відмови у його видачі і при одержанні документа, яким не підтверджується факт перебування фізичної особи на утриманні.

Встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання свідоцтва про право на спадщину, призначення пенсії чи відшкодування шкоди за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним й основним джерелом засобів до існування, навіть якщо утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо. Водночас сам факт перебування на утриманні не завжди породжує необхідні юридичні наслідки. Відповідно до п. 2 ст. 1265 ЦК України факт перебування на утриманні непрацездатних осіб викличе право на спадкування за умови, що утриманець був непрацездатним на день смерті спадкоємця і перебував на утриманні останнього не менше як п'ять років до його смерті. Водночас право на відшкодування шкоди внаслідок втрати годувальника не пов'язане ні з наявністю родинних відносин між непрацездатним утриманцем і годувальником, ні зі строком перебування на його утриманні (ч. 1 ст. 1200 ЦК України);

каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по страхуванню (п. 3). Відповідно до Закону України «Про охорону праці» справи про встановлення зазначених фактів не розглядаються у порядку окремого провадження. Питання, пов'язані зі встановленням факту каліцтва на виробництві, у разі виникнення з даного приводу спору, а також якщо у разі каліцтва у зв'язку з виконанням 456

державних чи громадських обов'язків пенсія призначається особам, які внаслідок цього стали інвалідами, вирішуються у порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

Факт каліцтва та іншого ушкодження здоров'я на виробництві підтверджується актом про нещасний випадок, а у разі відмови власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу скласти такий акт чи незгоди потерпілого або іншої заінтересованої особи зі змістом акта, питання вирішується у порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів (Закон України «Про охорону праці»);

реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення (п. 4). Характерною рисою цих справ є встановлення у судовому порядку не фактів усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, а лише фактів їх реєстрації у актових книгах, якщо в органах реєстрації актів цивільного стану не збереглися відповідні записи, і ті відмовилися їх поновити або ж вони можуть бути відновлені тільки на підставі рішення суду про встановлення їх реєстрації. Відповідно до ст. 21 СК України правову силу мають лише зареєстровані в органах реєстрації актів цивільного стану актові записи і, як виняток, прирівняні до них оформлені релігійним обрядом шлюб, розірвання шлюбу, народження і смерть, які були здійснені до створення або поновлення діяльності органів реєстрації актів цивільного стану в Україні. На підтвердження втрати запису подається довідка відповідного архіву органу реєстрації актів цивільного стану, у якому знаходилась актова книга з реєстрацією. Відмова цього органу у поновленні запису підтверджується його письмовим висновком, наявність якого є необхідною умовою прийняття судом заяви про встановлення факту реєстрації.

Із заявою про відкриття справи можуть звернутися особи, для яких наявність факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення, може породжувати юридичні наслідки, наприклад: особа, з приводу якої встановлюється певний факт реєстрації, члени її сім'ї, законні представники, спадкоємці тощо. У заяві не треба зазначати мету, з якою необхідне встановлення певного факту реєстрації, оскільки він не породжує одиничні правові наслідки, а є загальною передумовою визначення правового статусу громадянина у сфері шлюбно-сімейних правовідносин;

проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу (п. 5), якщо цей факт викликає юридичне значення. На вимогу заявника судом водночас зі встановленням цього факту може бути встановлений факт перебування заявника на утриманні померлого або того, хто пропав безвісти;

належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені у документі, не збігається з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження, зазначеними в її свідоцтві про народження або в паспорті (п. 6). Для відкриття у судах справи про встановлення належності правовстановлюючого документа необхідно подати заяву з доказами того, що цей документ належить заявнику і що організація, яка його видала, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. У цих справах суд встановлює належність особі правовстановлюючих документів, а не тотожність прізвища, імені, по батькові, неоднаково названих у різних документах, непри-своєння чи залишення одного з них.

Не підлягає встановленню належність документів, які не мають вказівки, на чиє ім'я вони видані, не повністю зазначені імена, по батькові, а також наявні інші дефекти, що свідчать про підчистку і виправлення. Судам не підвідомче встановлення факту належності особі квитка про членство в об'єднанні громадян, військового квитка, посвідчення до ордена чи медалі, паспорта, свідоцтв, які видаються органами реєстрації актів цивільного стану, та інших документів, що посвідчують особу. Водночас суди мають право розглядати справи про встановлення фактів належності громадянам довідок про поранення, перебування у госпіталях у зв'язку з пораненням, повідомлень військових частин, військкоматів та інших органів військового управління про загибель або зникнення безвісти певних осіб у зв'язку з обставинами воєнного часу, а також заповітів, страхових свідоцтв, полісів, ощадних книжок, інших документів про трудовий стаж, оскільки вони не належать до документів, які посвідчують особу;

458

народження особи у певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження (п. 7);

смерті особи у певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (п. 8). Справи про встановлення факту смерті відрізняються від справ про оголошення громадянина померлим, процесуальний порядок розгляду яких врегульований статтями 246-250 ЦПК України, і від справ про встановлення факту реєстрації смерті. Підставою для оголошення громадянина померлим є обставини, що допускають припущення його загибелі від певного нещасного випадку. Для встановлення реєстрації смерті особи необхідні обставини, що свідчать про реєстрацію цієї події, а також про те, що заінтересована особа позбавлена можливості поновити втрачені чи знищені документи. Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, що достовірно свідчать про смерть громадянина у певний час за певних обставин.

Судам також підвідомчі справи про встановлення інших юридичних фактів, якщо чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 256 ЦПК України). Це можуть бути справи про встановлення фактів володіння будівлею на праві власності, якщо у заявника був правовста-новлюючий документ про належність будівлі, але він загублений, і зазначений факт не може бути підтверджений у позасу-довому порядку. На підтвердження цього заявником подаються докази неможливості одержання ним відповідного документа або його поновлення. Оскільки будівлі, не закінчені будівництвом або не прийняті в експлуатацію, не підлягають реєстрації в органах житлово-експлуатаційного управління, факт володіння ними не може бути встановлений судом. Судовому розгляду у порядку окремого провадження не підлягають справи про встановлення фактів володіння самовільно спорудженою будівлею, а також будівлею, яка була зареєстрована раніше на ім'я іншої особи або придбана заявником за належним чином оформленою угодою.

Суд розглядає у порядку окремого провадження справи про встановлення фактів прийняття спадщини і місця відкриття

459