40.Суспільно-політичне життя на західноукр. Територіях у 1920-ті рр.. Політика пацифікації ю.Пілсудського в Сх. Галичині.

Західноукраїнські землі протягом 20-30-х рр. перебували у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини. Вони являли собою відсталі в економічному відношенні, аграрні регіони. Уряди держав-окупантів мало піклувалися про економічний та соціальний розвиток українських регіонів, переслідували українське політичне та культурне життя. Це викликало опір місцевого українського населення. Політичне життя в регіоні було розвинутим, особливо у Польщі. Саме тут з'явилася партія, що намагалася продовжити традиції Української революції, висунувши гасло побудови самостійної соборної української держави. Приємним винятком були українські землі у складі Чехословаччини. Проте й там ситуація змінилася на гірше після невдалого проголошення самостійності Карпатської України та окупації її території Угорщиною.

1930 р. –- польські “умиротворення” (пацифікації) західноукраїнських селян, репресії проти українців у Сх. Галичині. «Пацифікація» – офіційна назва масових репресій щодо українського населення Галичини, проведених урядом Польщі (прем'єр - Ю. Пілсудський) восени 1930 р.. Приводом для пацифікації послужили численні протипольські акції, як підпали майна польську власників, пошкодження ліній зв'язку та ін., що відбувалися в краї влітку та восени 1930 р.. Метою пацифікації було умиротворення Галичини, послаблення українських політичних сил та їх неприхильного становища щодо Польщі, забезпечення максимального успіху урядовому таборові на наступних (у листопаді 1930) парламентських виборах. У червні 1934 року в Березі-Картузькій був створений спеціальний концентраційний табір для репресованих українців. Польський уряд полілив країну на «польщу-а»(етнічні польські землі) та «польщу-Б»(західноукр. Та західнобілоруські землі). Територія польщі-б залишалашась ринком збуту та джерелом сировини, а польща-а визначалась стрімким індустріальним розвиком.

41.Діяльність укр. Політичних партій і рухів на зх.Укр. Територіях у 1930-ті рр..

На західноукраїнських землях, особливо в Галичині, зростала політична активність і національна свідомість українців, чому в значній мірі сприяла діяльність українських політичних партій та організацій.

У 1925 р. на базі УНДП було утворено міжпартійне Українське національно- демократичне об’єднання на чолі з Д. Левицьким, яке у 20-ті роки було однією з найвпливовіших політичних сил в Галичині. УНДО виступало за здобуття Україною самостійності, але без терористичних методів, за демократичний розвиток української держави. До УНДО входив цвіт української інтелігенції краю. На виборах до польського сейму УНДО отримала 600 тисяч голосів. Активно діяла Українська радикальна партія, яка в Галичині налічувала 20 тисяч чоловік, переважно селян. УРП виступала за самостійність України. На початку 30-х рр. галицькі радикали об’єдналися з українськими есерами Волині в Українську соціалістичну радикальну партію.

У 1919 – 1938 рр. діяла Комуністична партія Західної України, як складова частина Комуністичної партії Польщі. КПЗУ діяла в підпіллі. Найбільший вплив на маси вона мала у 20-ті роки, але в 30-ті роки її вплив різко скоротився, до чого спричинили сталінські репресії, голод в УРСР та ін. Діячі КПЗУ самі ставали жертвами сталінських репресій. У 1938 р. рішенням Комінтерну за вказівкою Сталіна КПЗУ і КПП були розпущені.

У 1929 р. у Відні утворилася Організація українських націоналістів, яка об’єднала Українську військову організацію (УВО) і радикальні студентські націоналістичні групи. До кінця 1938 р. очолював ОУН Євген Коновалець, якого було вбито радянським агентом. Ідеологію ОУН становив „інтегральний» (вольовий, чинний, дієвий) націоналізм, засади якого розробив Д. Донцов. За цим вченням нація становила абсолютну цінність, досягнення незалежності України проголошувалося найвищою метою, для її досягнення прийнятні були будь-які методи.

На підвладних Румунії територіях діяли головні політичні сили:

Комуністична партія Буковини (заснована 1918 р), яка боролася за воз’єднання з радянською Україною. У 1926 вона обєдналася з Компартією Румунії.

Українська національна партія(заснована 1927 лідер – В.Залозецький). цій партії навіть вдалося здобути декілька місць у румунському парламенті.

Націоналістичний табір (лідери - О.Зибачинський, І.Григорович, Д. Квітковський). У 1938 в Румунії була встановлена військова диктатура, і всі укр. пол. партії і орг. Перейшли в нелегальне становище.

Пол. партії Закарпаття (Чехо-Словаччина):

Мадярофіли – прибічники ідеї повернення Закарпаття до Угорщини. Русофіли – вважали себе частиною єдиного руського народу. Комуністи Закарпаття, які були складовою частиною комуністичного руху в Ч.-С. й виступали за приєднання Закарпаття до Рад. Укр. . Український народовецький табір – розглядав населення Зак. як частину єдиного укр. Народу й боровся за автономію краю, а в перспективі – за возз’єднання з самостійною незалежною Українською державою.