36.Соціальні наслідки політики індустріалізації та колективізації в усрр.

У 1920-ті рр. за темпами промислового розвит­ку СРСР суттєво відставав від передових країн Єв­ропи. ВКП(б) узяла курс, на «побудову соціалізму в окремо взятій країні», перетворення СРСР на мі­літаризоване індустріальне суспільство. У грудні 1925 р. на XIV з'їзді ВКП(б) було оголошено курс на проведення індустріалізації. XV з'їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.) ухвалив генеральну лінію на при­скорення індустріалізації народного господарства.

Індустріалізація — це система заходів, спря­мованих на створення великого машинного ви­робництва і прискорений розвиток промисловості з метою технічного переозброєння і зміцнення обо­роноздатності країни.

Причини проведення індустріалізації:

• Необхідність створення матеріально-технічної бази для економічної самостійності країни за умов ворожого оточення і можливої економіч­ної ізоляції.

• Прагнення влади до зміни соціально-класової структури населення в бік збільшення кількіс­ного складу робітничого класу.

Проведення індустріалізації мало низку трудно­щів і особливостей. Країна могла розраховувати тільки на внутрішні джерела фінансування; сут­тєво бракувало кваліфікованих кадрів. Головними вадами проведення індустріалізації було те, що во­на почалася не з легкої, а з важкої промисловості, а також мала надзвичайно прискорені темпи.

Складові індустріалізації:

• Інвестиції у важку промисловість за рахунок легкої та харчової.

• Примус населення до придбання облігацій дер­жавної позики.

• Збільшення випуску й продажу горілчаних ви­робів.

• Продаж за кордон нафти, газу, деревини, хутра за низькими цінами.

• Використання позаекономічних примусів до праці (соціалістичні змагання, стаханівський рух, неоплачувана праця на суботниках, неділь­никах).

• Широке використання праці в'язнів. Жорсткий режим економії бюджетних коштів.

Індустріалізація здійснювалася відповідно до п'ятирічних планів розвитку народного господарс­тва. У роки першої п'ятирічки (1928—1932 рр.) бу­ло збудовано заводи «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Криворіжсталь», Харківський тракторний завод, у наступні п'ятирічки — Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машино­будування та інші підприємства.

Підсумки індустріалізації:

• Республіка з аграрної перетворилася на індуст­ріально-аграрну.

• Зміцнилась обороноздатність країни.

• Відбулися структурні зміни в промисловості: перевага була віддана не легкій, а важкій про­мисловості.

• Було ліквідовано безробіття, але знизився жит­тєвий рівень населення (інфляція, карткова система, нестача товарів широкого вжитку).

• Монополізм державної власності, відсутність кон­куренції та матеріальної зацікавленості призве­ли до сповільнення темпів розвитку економіки.

• Створено нову модель керівництва економі­кою — адміністративно-командну.

37.Сталінські репресивні заходи та їх наслідки для укр. Суспільства.

Сталінські репресії — масові репресії, що здійснювалися в СРСР в 1930-ті — 1950-ті роки і звичайно пов'язані з іменем Й.В. Сталіна, фактичного лідера Радянського Союзу в цей період. До цього явища можна віднести чистки в рядах правлячої ВКП (б) (після 1952 р. КПРС), розкуркулення, депортації цілих етнічних груп і гоніння за підозрілими особами, всюдисущий контроль за «саботажниками», масові ув'язнення і розстріли «ворогів народу».

Серед злочинів сталінського режиму масові репресії проти наукової інтелігенції України – один з найаморальніших та найважчих. Знищення, переслідування наукової інтелігенції деформувало майбутній розвиток українського суспільства, знизило культурний, освітній та етичний рівень національної інтелігенції всіх категорій, зумовило втрату багатьох напрямів наукової діяльності, зруйнувало наукові школи, завдало безповоротних втрат творчих особистостей .

Переслідування української наукової та освітянської інтелігенції комуністичний сталінський режим розпочав значно раніше розв’язування в країні масового терору – з кінця 20-х-початку 30-х років.

Трагічною сторінкою історії України стало знищення радянською владою цілого покоління української інтелігенції, що увійшло в історію під назвою розстріляне відродження. Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року, коли «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки були розстріляні понад 100 представників української інтелігенції.

Хвилі сталінського терору в Україні:

І хвиля (1928 – 1931 рр.) – розкуркулення, депортації, викриття шкідницьких організацій, боротьба проти відомих укр. громадських діячів та інтелігенції: «шахтинська справа» (1928 р.) над 53 спеціалістами вугільної промисловості Донбасу, які нібито займалися шкідницькою діяльністю; сфабрикований процес над «Спілкою визволення України» (СВУ) 1930 р. – справа, спрямована проти «старої» національної еліти. Звинувачення 45 чоловік у підготовці збройного повстання, що мало на меті відновлення самостійної «буржуазної» України; сфальсифікована справа «Укр. національного центру» (УНЦ) 1931 р. – процес над колишніми провідними діячами УНР; боротьба з УАПЦ.

ІІ хвиля (1932 – 1935 рр.) – голодомор, репресивний спалах після вбивства С.Кірова, боротьба з «націоналістичним ухильництвом»: голодомор 1932 – 1933 р.; самогубство М. Хвильового та наркома освіти М.Скрипника; арешт укр. кобзарів і лірників та розправа над ними (грудень 1934 р.); справа «Укр. військової організації» (УВО), «Блоку укр. націоналістичних партій» тощо;

ІІІ хвиля (1936 – 1938 рр.) – доба «великого терору»: боротьба з укр. націоналізмом; боротьба з ухилами в партії; чистка парт верхівки, репресії проти членів КП(б)У; репресії в армії; репресивні заходи проти укр. діячів культури – «розстріляне відродження».