38.Центри укр. Еміграції в Польщі, Чехословаччини й Румунії.

Новий історичний перерозподіл Європи, який склався після Першої світової війни, більшовицького перевороту в Росії, поразки визвольних змагань українців 1917-1930 рр. призвели до масової політичної еміграції українців. Поза національними теренами України діяли тоді аж три українські легальні уряди – УНР з центром у Тарнові, ЗУНР з осідком у Відні, КНР (Кубанська Народна Республіка) у Празі. У 20-і роки ХХ ст. ідеолог національно-визвольного руху Степан Бандера наголошував на виконанні еміграцією “одповідальної частини загальнонаціональної і загальнодержавної програми української нації, націленої на справу будівництва Української Держави

У цей період Прага стала найпотужнішим осередком культурно-національного життя українських емігрантів за кордоном значною мірою завдяки Українському Громадському Комітетові, заснованому у Празі у 1921 році.

Основні наукові та навчальні інституції, що успішно діяли на цих теренах: Український Вільний Університет, Український вищий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, Українська Господарська Академія в місті Подєбради, Українська Студія пластичного мистецтва, Український Академічний Комітет, Українське Історико-Філологічне Товариство, Заснований 28 травня 1925 р. Музей Визвольної Боротьби України. У 1922 р. було засновано Центральний Союз Українського Студентства у Празі. У Празі творила ціла плеяда знаменитих поетів, серед яких: Олександр Олесь, Євген Маланюк, Юрій Дараган, Оксана Лятуринська, Олекса Стефанович, Леонід Мосендз, Олена Теліга. Польща: Варшава, Краків. Суспільно-культурне життя українців у Польщі міжвоєнного періоду було досить розвинене. Особливою потугою став Український Науковий Інститут у Варшаві, заснований заходами екзильного уряду УНР 1928 р. при польському Міністерстві віровизнань та освіти.

Міжвоєнна еміграція стала фактично національно-політичним і духовно-культурним феноменом, який творив Українську Державу поза її географічними межами та став духовним мечем, що спричинився до руйнації стіни тюрми народів і повернув втрачену національну пам’ять українцям.

Діаспора виконувала щонайменше два рівновеликі завдання: творила передумови для незалежності України і формувала інтелектуальний та духовно-культурний продукт національної та світової цивілізації.

Життя української діаспори ділиться на два кардинально відмінні періоди: бездержавної України та України незалежної. Відповідно різняться їхні історичні функції і завдання. Діаспора, що творила в умовах бездержавності, готувала підвалини відродження Української Держави, а сучасна українська діаспора – утверджує її добре ім’я у світі. Стратегічна мета обох діаспор одна: незалежна демократична соборна Україна у центрі Європи.

39.Діяльність укр. Політичної й військової еміграції. Її вплив на міждержавні відносини в 1910 – 1930-ті рр..

Дослідники визначають чотири хвилі переселенського руху в історії української еміграції.

У середині 30-х рр. почала формуватися консервативна радикальна націоналістична організація на принципах, подібних до оунівських.. У 20 – 30-х рр. Чехословаччина залишалася єдиною послідовно демократичною державою Центральної Європи. Тому ставлення до українського населення тут було кращим, ніж у Польщі та Румунії. У Празі проживало чимало представників української політичної еміграції, у чеських вишах за підтримки уряду навчалися молоді українські емігранти. Закарпаття було окремим адміністративним краєм.

Перша світова війна та поразка української революції 1917–1921 спричинили масову військову та політичну міжвоєнну еміграцію. Емігрантами стали колишні військові, урядовці й чиновники адміністрації Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, які репрезентували найрізноманітніші прошарки й верстви укр. суспільства. Зокрема, на території Чехословаччини були інтерновані вояки Української Галицької армії, а в Польщі та Румунії – військ. частини Армії Української Народної Республіки. Міжвоєнні емігранти розселилися в країнах Центральної та Південної, а пізніше – й Зх. Європи. Концентрація великої кількості укр. емігрантів у країнах Центр. Європи в міжвоєнний період (1919–39) привела до активізації там укр. політ., громад., наук. та культ.-освіт. життя, розбудови низки академічних осередків, громад. і просвітницьких організацій. У цей час істотно зростає й заробітчанська (трудова) еміграція з Галичини, Волині, Полісся та ін. земель, що перебували в складі Польщі, Румунії, Чехословаччини. Найвагоміші досягнення європейського українства цього періоду – збереження культурної та політичної ідентичності української нації, забезпечення тяглості її присутності у просторі та часі на європейському континенті і тим самим підтвердження європейської ідентичності українців.

. Поза національними теренами України діяли тоді аж три українські легальні уряди – УНР з центром у Тарнові, ЗУНР з осідком у Відні, КНР (Кубанська Народна Республіка) у Празі. У 20-і роки ХХ ст. ідеолог національно-визвольного руху Степан Бандера наголошував на виконанні еміграцією “одповідальної частини загальнонаціональної і загальнодержавної програми української нації, націленої на справу будівництва Української Держави

Основні наукові та навчальні інституції, що успішно діяли у Празі: Український Вільний Університет, Український вищий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, Українська Господарська Академія в місті Подєбради, Українська Студія пластичного мистецтва, Український Академічний Комітет, Українське Історико-Філологічне Товариство, Заснований 28 травня 1925 р. Музей Визвольної Боротьби України. У 1922 р. було засновано Центральний Союз Українського Студентства у Празі. У Празі творила ціла плеяда знаменитих поетів, серед яких: Олександр Олесь, Євген Маланюк, Юрій Дараган, Оксана Лятуринська, Олекса Стефанович, Леонід Мосендз, Олена Теліга. Польща: Варшава, Краків. Суспільно-культурне життя українців у Польщі міжвоєнного періоду було досить розвинене. Особливою потугою став Український Науковий Інститут у Варшаві, заснований заходами екзильного уряду УНР 1928 р. при польському Міністерстві віровизнань та освіти.У 1929 р. у Відні виникла Організація українських націоналістів.Помітну роль на шляху духовного й політичного виховання відіграло Українське Академічне Товариство “Січ” (засноване 9 січня 1868 р., втратило історичне існування у 1947 р.)