17. Ефект «випромінення».

Ефект «випромінювання» - особлива телевізійна харизма (ведучий заряджає всіх оточуючих).

Базується:

• На особистісних якостях ведучого – природна чарівність, усміхненість, емпатія, зацікавленість, уважність до людей, вміння привертати до себе увагу.

• На набутих професійних якостях – впевненість у собі, харизматичність, компетентність.

• На зовнішніх якостях.

Визначається:

• Нестандартність, яскравість особистості та поведінки, пережите почуття свободи.

• Комунікативними навичками, які обумовлені здібностями і спеціальною освітою (уміння створювати враження, що ведучий бачить аудиторію і вловлює її настрої).

• Свобода формулювання висловлювань – гострота розуму.

• Висока зацікавленість в тому, що робить (задоволеність роботою), енергетика комунікацій.

• Усвідомлення ключової ідеї, яку ведучий несе до глядачів.

18. Емоційне вигорання .

Синдром емоційного вигорання — поняття, введене в психологію американським психіатром Фрейденбергом в 1974 році, яке виявляється наростаючим емоційним виснаженням.

Емоційне вигорання - це симптом нашого часу. Це стан виснаження, який призводить до паралічу наших сил, почуттів і супроводжується втратою радості та задоволеності життям. У наш час випадки синдрому вигорання частішають. Це стосується не тільки соціальних професій, для яких цей синдром був характерний і раніше, але й загалом професійного та особистого життя людини.

Фройденбергер створив шкалу, що складається з 12 ступенів вигорання. Перший виглядає дуже безневинно: спочатку у пацієнтів присутнє нав'язливе бажання самоствердження ("я можу щось зробити"), можливо, навіть у суперництві з іншими. Потім починається недбале ставлення до власних потреб. Людина більше не приділяє собі увагу, менше займається спортом, у неї залишається менше часу для людей, для себе, вона менше розмовляє з іншими. На наступній стадії у людини немає часу для врегулювання конфліктів, тому вона їх витісняє, а пізніше навіть перестає їх сприймати. Вона не бачить, що на роботі, вдома, з друзями є якісь проблеми. Вона відступає. Ми бачимо щось схоже на квітку, яка поступово в'яне. Надалі втрачаються будь-які почуття до себе. Люди більше вже не відчувають себе. Вони всього лише машини, верстати і вже не можуть зупинитися. Через деякий час вони відчувають внутрішню порожнечу і, якщо це триває й надалі, то стають депресивними. На останній, дванадцятій стадії людина повністю зламана. Вона хворіє - тілесно і психічно, відчуває відчай, часто присутні думки про суїцид.

19. Самооцінка, види самооцінки. Роль самооцінки у роботі ведучого.

Самооцінка особистості – оцінка людиною своїх якостей, себе, рівня успішності власної діяльності, оцінки своєї особи іншими людьми, виходячи з системи цінностей людини.

Самооцінка пов’язана з однією із центральних потреб людини – потребою в самоствердженні, із прагненням людини знайти своє місце в житті, cтвердити себе як члена суспільства в очах навколишніх і у своїх власних.

Самооцінка може бути адекватною і неадекватною. За адекватної самооцінки суб’єкт правильно співвідносить свої можливості і досягнення, досить критично ставиться до себе, прагне реально дивитися на свої невдачі та успіхи, намагається ставити перед собою досяжні цілі, які можна здійснити насправді

Іншими словами, адекватна самооцінка є підсумком постійного пошуку реального бачення себе, тобто без занадто великої переоцінки, але і без зайвої критичності щодо свого спілкування, поведінки, діяльності, переживань. Така самооцінка є найкращою для конкретних умов і ситуацій.

Але самооцінка може бути неадекватною – надмірно завищеною або занадто заниженою.

На основі неадекватно завищеної самооцінки у людини виникає неправильне уявлення про себе, ідеалізований образ власної особистості і можливостей, своєї цінності для навколишніх, для загальної справи. В таких випадках людина ігнорує невдачі заради збереження звичної високої оцінки самого себе, своїх вчинків і справ. Відбувається гостре емоційне “відштовхування” усього, що порушує уявлення про себе.

Людина з завищеною неадекватною самооцінкою не бажає визнавати, що все це – наслідок власних помилок, ліні, недостатності знань, здібностей або неправильної поведінки. Виникає важкий емоційний стан – ефект неадекватності, головною причиною якого є стійкість сформованого стереотипу завищеної оцінки своєї особистості. 

Самооцінка може бути і заниженою, тобто нижче реальних можливостей особистості. Зазвичай це призводить до невпевненості в собі, боязкості і відсутності дерзань, неможливості реалізувати свої здібності. Такі люди не ставлять перед собою мети, яку важко досягти, обмежуються вирішенням повсякденних завдань, занадто критичні до себе. Низька самооцінка може призвести до виникнення комплексу меншовартості.

Роль самооцінки у ролі ведучого повинна бути адекватною. Ведучий повинен сприймати критику нормально і постійно вдосконалюватися.