21.Теорія гендерніх конструктів с. Бем.

Теорія гендерної схеми, розроблена С. Бем, містить риси як теорії соціального навчання, так і теорії когнітивного розвитку. З позицій цієї теорії, засвоєння і прийняття установок, пов'язаних з виконанням певної гендерної ролі, здійснюється в процесі первинної соціалізації. Передбачається, що статева диференціація і типізація є результатом гендерно-схематизованій переробки інформації, пов'язаної з поняттями "чоловіче" і "жіноче". Орієнтуючись на дорослих, дитина навчається вибирати з усіх можливих визначень "Я" тільки ті, які застосовні до його підлозі. Сприймаючи нову інформацію (включаючи і нове знання про себе), дитина кодує і організовує її відповідно до заданими ззовні гендерними схемами, тобто домінуючими культурними уявленнями про мужність і жіночності і ролях чоловіки і жінки в суспільстві. Таким чином, і самооцінка дитини, і його поведінка в істотній мірі визначаються змістовним компонентом гендерної схеми.

22.Психологічні прояви та культурні виміри маскулінності-фемінності. Наукові дослідження на тему інверсії статі та сексуальности поділилися на дві незалежні галузі: перша стосувалася гомосексуалізму як сексуальної орієнтації, а друга – маскулінности і фемінности психіки особистости. Теорія, що займається гомосексуалізмом як сексуальною орієнтацією, успішно затаврувала всякі сексуальні відхилення від обов’язкового сценарію маскулінности й фемінности, а теорія про чоловічі й жіночі аспекти психіки особистости, хоч і не мала так добре розвиненої наукової бази ні з боку психоаналізу, ані з боку будь-якої іншої галузі, спромоглася знеславити різні позасексуальні відхилення від цих сценаріїв.

У ХХ столітті у психології й психіатрії виникли принаймні три окремі напрями, що займаються витворенням полярно протилежних ґатунків теорії про зв’язок між статтю тіла й різновидом психіки. Один із них займався оцінкою ступеня маскулінности й фемінности певного індивіда, другий – лікуванням порушень, пов’язаних із самоідентифікацією з протилежною статтю, та їх профілактикою, зокрема “транссексуалізмом”, а третій – розвитком маскулінности й фемінности у “нормальних” дітей.

ОЦІНЮВАННЯ МАСКУЛІННОСТИ Й ФЕМІННОСТИ

У Х1Х столітті були дуже популярними теорії, що мали обґрунтувати нижчевартісність жінки, котру як науковці, так і дилетанти вважали цілком очевидним фактом. У відповідь на ці теорії – мізогінічні й біологічні – дві з-посеред перших жінок, що отримали докторати з нової галузі, якою була на той час експериментальна психологія, Хелен Томпсон Вуллі (Helen Thompson Woolley) i Лета Стеттер Холінґворс (Leta Stetter Hollingworth) зрештою використали силу цієї емпіричної науки для прозорого й об’єктивного розгляду проблеми диференціації жінок і чоловіків.

1903 року вони представили попередні результати своїх надзвичайно старанно проведених лабораторних досліджень проблеми диференціації чоловіків і жінок з точки зору інтелектуальних, чуттєвих, моторичних та емоціональних здібностей і опублікували першу з багатьох оглядових статей, у яких накопичували й систематизували результати усіх проведених у психології досліджень цієї проблеми. Представлені ними результати були так добре підтверджені документально, а їх виклад такий логічний, що навіть через 33 роки психолог Левіс Терман (Lewis Terman), творець Стенфордської шкали Бінета, мусив визнати, що в них була показана “принципова рівноправність статей (...) стосовно до загальнозрозумілої інтеліґенції й більшости специфічних здібностей”, таких, як “музичні, артистичні, математичні і навіть механічні здібности”.

Визнаючи принципову рівноправність статей, Терман однак зовсім не мав на увазі того, що представники кожної цілком тотожні з точки зору “типу особистости” чи “темпераменту”. Якраз навпаки. Навіть прочитавши всі праці Вуллі і Холінґворс, Терман був настільки переконаний, що статі ділить основоположна різниця, котра стосується засобів вираження інстинктів та емоцій, а також відчуттів, зацікавлень, основних позицій і моделей поведінки, похідних від цих засобів”, що взявся раз і назавжди документально підтвердити цю різницю шляхом опрацювання першого тесту “маскулінної й фемінної свідомості”.

Герман Терман вважав, що існує ще один привід для розробки такого тестування, яке допоможе йому локалізувати популяцію “виродків”, з-посеред яких переважно й “рекрутуються гомосексуалісти”. Прагнення Термана дефініювати “ступінь інверсії сексуального темпераменту” явно випливало з описаної мною традиції досліджень природи родових девіацій.

З метою створення першого тесту маскулінности й фемінности (“M-F тест”) Терман і його співробітниця Кетрін Кокс Майлз (Catharine Cox Miles) дослідили сотні рис, котрі могли відрізняти мужчин від жінок. У самому лише тесті їх виявилося 455, причому таких, на які чоловіки й жінки відповіли по-різному. Це вказує на те, якою була специфіка тесту.

У частині, що стосувалася зацікавлень, можна було отримати “жіночі” бали за любов і “чоловічі” за нелюбов до: опіки над іншими, книжки “Ребека з ферми Саннібрук” (“Rebecca of Sunnybrooc Farm”), дітей і шарад. “Чоловічі” бали можна було отримати за любов, а “жіночі” за нелюбов: до військової служби, “Робінзона Крузо”, людей, котрі голосно розмовляють і ходять на полювання. У частині, що стосувалася інтровертности й екстравертности, тестовані отримували “жіночі” бали за підтвердження й “чоловічі” за заперечення, що “майже завжди воліють, аби хтось інший брав на себе ініціативу”, що вони “звертають особливу увагу” на те, як одягаються, а також, що “часто бояться темряви”. Отримувалися “чоловічі” бали за підтвердження й “жіночі” за заперечення, що тестовані “радше не пропадають” за купіллю, що в дитячому віці були “винятково неслухняними”, що “можуть стерпіти такий самий біль, як і інші”, а також, що “школа не була приємним місцем”.

Принцип підбору цих питань був такий, що було заздалегідь відомо, які з відповідей і в яких частинах тесту будуть більш характерними для мужчин, а які – для жінок. Таке розрізнення між типово чоловічими й типово жіночими відповідями і стало підставою для підрахунку балів у тесті Термана i Майлз. Тестовані отримували “жіночі” бали за відповіді, на думку авторів, типово жіночі, а “чоловічі” бали – за типово чоловічі. З метою отримання результату від “чоловічих” балів віднімали “жіночі”. Така методика підрахунку балів ставила маскулінність і фемінність на двох протилежних кінцях однієї осі. Це означало, що люди стосовно окремої риси, переліченої в тесті, а також стосовно тесту в цілому мусять бути або маскулінними, або фемінними (а точніше – типово чоловічими або типово жіночими) і не можуть бути одночасно чоловічими й жіночими.

Використана Терманом та Майлз методика вступного тестування багатьох рис, а потім урахування в тесті лише тих, котрі емпірично відрізняли чоловіків від жінок, дала їм можливість ствердити, що статі розрізняються з точки зору “чоловічої й жіночої свідомости”. Питання тесту настільки відрізнялися, що лише близько 10 з 1000 протестованих осіб отримали результати, близькі до середньостатистичних, отриманих представниками протилежної статі.

Розробляючи тест на маскулінну й фемінну свідомість, Терман і Майлз вважали, що впорядковують поняття маскулінности й фемінности з такою ясністю і точністю, з якою дещо раніше тести IQ впорядковували питання інтелекту. Насправді ж їх тест зробив значно більше. Можливо, й cамі того не усвідомлюючи, своїм тестом Терман і Майлз надали наукового статусу трьом проблемним принципам, що стосуються маскулінности й фемінности.

Вони утвердили матеріальне побутування інтелектуальної маскулінности й фемінности. Твердили, що це глибоко вкорінені і споконвіків наявні аспекти людської особистости. Хоча таке переконання панувало в західній культурі століттями, однак лише тепер, уперше в історії, був створений науковий тест, що вимірював ці аспекти, а також віддзеркалював їх результат. Маскулінність і фемінність стали “справжніми” ознаками, існування яких у всіх людей було науково підтверджене.

В останні роки критики тесту M-F доводили, що він не вимірює ніяких глибоко вкорінених і споконвічних аспектів людської особистости, а лише прагнення індивіда до обов’язкових на початку століття культурних норм, що стосувалися маскулінности й фемінности. Близькі стосунки між змістом тесту і культурними нормами тих часів були однак так мало істотні для Термана і Мейлз, що навіть не згладили їх переконання в безсумнівній реальности маскулінности й фемінности. Вони твердили, що

(...) Маскулінність і фемінність – це важливі аспекти людської особистости. Не можна вважати, що вони надають особистоти лише зовнішнього колориту та специфіки. Вони ж бо радше є одним із небагатьох ядер, довкола котрих поступово витворюється структура особистости. Контраст між маскулінністю й фемінністю, очевидно, так само глибоко вкорінений чи то природою, чи вихованням, як і кожний інший елемент людського темпераменту.

Окрім надання матеріального побутування поняттям маскулінности й фемінности, Терман і Мейлз здійснили поляризацію цих понять, стверджуючи, що вони є взаємовиключними двовекторними кінцями однієї й тієї самої осі. Ця поляризація вплинула на встановлення результатів тесту і – що найважливіше – дала наукове й психологічне обґрунтування традиції поглядів, що існують два і лише два взаємовиключних сценарії чоловічої й жіночої поведінки. Це, своєю чергою, означало, що вона забезпечила психологічне й наукове обґрунтування існуючому в культурі твердому переконанню, що особа може бути виключно чоловічої або жіночої статі, але ніколи не може бути сумішшю цих обох статей.

Терман і Мейлз бачили також безпосередній зв’язок між маскулінністю–фемінністю, гомосексуалізмом і психологічною нормою. Прийняття за основу принципу, що такий зв’язок існує, а відтак визнання, що особи зі “шкідливими” індивідуальними особливостями були саме тими, з середовища яких виходили гомосексуалісти, науково леґітимували не лише цькування гомосексуалістів культурою, але й більш загальне переконання, що будь-яке відхилення від того, що вважається чоловічим чи жіночим, – це психопатологія. Терман і Мейлз описували цей зв’язок так:

За тридцять п’ять років, що минули від часу публікації Терманом і Мейлз тесту M-F, психологи започаткували багато емпіричних досліджень так званих особистісних рис маскулінности й фемінности. Запропоновано принаймні п’ять чи шість нових способів оцінки цих рис. Чи не найвідомішим є Міннесотський Багатовимірний Ідентифікатор Індивідуальности. Проведено також серію емпіричних досліджень споріднених проблем у дітей та дорослих.

Емпіричні дослідження опиралися на три принципи, використані Терманом і Мейлз у їх тесті M-F: на принципі, що маскулінність–фемінність є основним виміром людської індивідуальности; на принципі, що маскулінність і фемінність є протилежними кінцями однієї й тієї ж осі, то ж ця особа може бути лише чоловічої або жіночої статі, але аж ніяк не поєднанням цих статей; а також на принципі, що будь-який відступ від традиційної маскулінности й фемінности є патолоґією.