21. Трудове виховання як актуальна проблема виховання. Завдання і зміст трудового виховання. Педагогічні умови здійснення функцій праці.

Трудове виховання в Україні завжди ґрунтувалось на трудовому характері сім'ї та виробництві, на образі життя ідеальної працелюбної людини. Народ України був завжди впевнений у тому, що тільки праця є основою добробуту і благочестя. Ще за часів Володимира Мономаха фізична і розумова праця не протистояли, а перша розглядалась як необхідна передумова для успіху другої. Розумова праця була ніби облагородженням фізичної, робила людину сильною і впевненою в собі.

Тому, виходячи з Державних документів освіти України, трудове й економічне виховання школярів мають особливе значення в сучасній національній школі. Ще на початку 60-х років минулого століття в сучасній педагогіці з'явився термін "трудова підготовка", тобто підготовка до певного виду праці, до набуття певної професії. У процесі трудової підготовки у школярів розвиваються, збагачуються інтелектуальні сили, формуються моральні риси, пізнається радість творчості, краса зробленого своїми руками. Праця сприяє розумовому та фізичному розвитку дитини. Передові представники філософської та педагогічної думки бачили в праці велику силу, що забезпечує прогресивний розвиток як суспільства в цілому, так і кожної окремої людини.

Трудове виховання - одна із сторін виховання. Воно націлене на осмислення дітьми цінностей трудового життя. Учні повинні усвідомити, що без праці людина неодмінно деградує, що праця - як фізична, так і розумова має велику цінність у житті, що лише праця дає можливість реалізувати себе як особистість, формує власну гідність людини і повагу до неї оточуючих.

Трудове виховання (укр.пед.словник) - система виховних впливів, яка передбачає залучення дітей і юнацтва з метою їх загального розвитку до трудової діяльності.

Трудове виховання притаманне всім історичним формаціям і є найстарішою формою виховання.

Завдання трудового виховання.

1. Усвідомлення школярами ролі праці в житті суспільства, поваги до людей праці, які створюють матеріальні і духовні цінності.

2. Формування працелюбної особистості, яка бажає сумлінно та відповідально працювати, усвідомлює працю як обов’язок та духовну потребу.

3. Вироблення трудових умінь і навичок.

4. Виховання бережливого ставлення до результатів праці, суспільної і приватної власності та природних багатств.

5. Підготовка до свідомого вибору професії.

б. Виховання конкурентноспроможної в майбутньому особистості, здатної на гідний, соціальнозначущий трудовий шлях, цивілізованого господаря; готовності до життєдіяльності і праці в умовах ринкових відносин.

Зміст трудового виховання школярів визначається навчальною програмою для кожного класу. Його особливості відображають поняття “трудова свідомість”, “досвід трудової діяльності”, “активна трудова позиці”.

Трудова свідомість особистості містить уявлення про ставлення до праці, участі у суспільно корисній праці, усвідомлення необхідності трудового самовдосконалення, систему знань, трудових умінь і навичок, зсування ролі праці у виборі майбутньої професії.

Досвід трудової діяльності означає систему загальних умінь і навичок, необхідних у повсякденному житті, праці, об’єктивного оцінювання результатів своєї праці та само оцінювання, вмінь і навичок систематичної, організованої, посильної суспільно корисної праці, узагальнення набутого досвіду.

Активна трудова позиція зумовлюється системою трудових потреб, інтересів, переконань, ціннісних орієнтацій, уподобань, прагненням до обумовленого вибору професії, продовження освіти у відповідному навчальному закладі.

Педагогічні умови здійснення функцій праці.

Праця має бути цілеспрямованою, тобто учні по­винні розуміти мету пропонованої роботи, знати, для чого вони її виконують, якими будуть її результати. Кожен учень повинен усвідомити, чого саме вимагають від нього.

Працю учнів необхідно пов'язувати з їх навчаль­ною роботою. Це означає, що, підбираючи об'єкти пра­ці для учнів, слід надавати перевагу тим, які тісно по­в'язані з їх навчальною роботою. Важливо домагатися, щоб трудова діяльність школярів сприяла практично­му застосуванню і поглибленню знань, допомагала фор­муванню в них високих моральних якостей, підвищу­вала суспільну активність і сприяла підготовці до про­дуктивної праці в різних галузях виробництва

Систематичність праці. Потребує систематичної праці учнів, а не участі в ній від випадку до випадку. Для цього класні керівники й адміністрація школи, плануючи їх участь у різних видах праці, мусять детально продумати її послі­довність, усвідомити, якого виховного ефекту вони праг­нуть досягти, пропонуючи дітям певний вид праці.

Праця має бути доступною. Непосильна праця по­роджує невпевненість учня у власних силах, небажання виконувати її. Якщо ж робота надто легка, не потребує певних зусиль, вона викликає зневажливе ставлення. Праця повинна ускладнюватися за методами її виконан­ня і збільшуватися за обсягом у міру набуття школярем трудового досвіду. Учнів слід привчати завершувати по­чату справу, особливо у молодших класах.

Підбір ці­кавих за змістом і методикою організації видів праці. Недоцільно пропонувати учням одноманітну, нетворчу працю. Проте їх слід психологічно готувати до то­го, що в житті нерідко доводиться виконувати й неці­каву роботу.

Організація праці учнів повинна ґрунтуватися на наукових засадах. Це сприяє формуванню у них куль­тури праці, під якою розуміють продуманий порядок на робочому місці (раціональне розміщення інструмен­ту, матеріалів, готової продукції), ефективне викори­стання робочого часу, раціональних прийомів праці, економне витрачання матеріалів, електроенергії, есте­тичний вигляд виробу, дотримання особистої гігієни й техніки безпеки тощо.

Відповідати віку дітей. Тут необхідно зауважити, що чим раніше дитина буде залучена до праці, тим успішніше буде проходити її трудове виховання.

Учні мають навчитися працювати в колективі. У процесі колективної праці формуються певні взаємини між учнями, дух співробітництва, взаємодопомоги, то­вариськість, виробляється здатність до спільного трудового зусилля.

Приносити задоволення від процесу праці та від її результатів. Людина прагне до утвердження себе в колективі на основі престижу, а також бажає відчути задоволення від певного виду діяльності. Якщо особистість залучена до бажаних видів трудової діяльності, це приносить психічне задоволення і забезпечує престижність особистості. Коли ж людина позбавлена можливості займатися працею ( а отже, і відчувати радість діяти, мати задоволення), вона вдається до сурогатів, за допомогою яких можна штучно викликати ілюзорне почуття задоволення, престижності. Такими засобами є алкоголь, наркотики. Це призводить до фізичного і соціально-психічного ослаблення частини людей і суспільства в цілому.

Трудове виховання має спрямовуватися на форму­вання творчого ставлення учнів до праці. Це можливо за умови, що людина любить працю, відчуває радість від неї, розуміє її корисність і необхідність, що праця стає для неї основною формою вияву таланту.

Вплив оцінки результатів праці школярів на ефек­тивність трудового виховання. Участь вихованців у пра­ці, досягнення ними певних трудових результатів вик­ликає в них задоволення, радість і гордість за досягну­ті успіхи, особисті й колективні. Педагог повинен не тіль­ки порівняти й оцінити результати трудової діяльності окремих учнів, а й вказати при цьому на індивідуальні якості особистості, що сприяли їх досягненню. За таких умов учні намагаються працювати краще, прагнуть до­сягти високих результатів.

Не карати працею.

Праця повинна приносити радість, задоволення. Контроль з боку дорослих за дитячою працею повинен бути тактовним, підтримувати впевненість дитини у своїх силах. Якщо дитина після виконаної роботи отримує задоволення, то вона росте як особистість, відчуває себе щасливою.

Радість приносить тільки та праця, яка викликає відчуття втоми. Легкий труд, який не вимагає ні фізичного, ні розумового, ні вольового зусилля, не має позитивного виховного впливу. Результатів легкої праці діти не цінять.

Праця повинна змінюватись відпочинком. Втому знімає також чергування видів праці.