16. Дитячий колектив

Колектив - це група об'єднаних спільними цілями людей, які досягли в процесі соціально цінної спільної діяльності високого рівня розвитку.

Його характеризують єдність цілей, високий рівень міжособистісного спілкування, згуртованість, внутрішня дисципліна, користь для суспільства.

Дитячий колектив - об'єднання дітей, згуртованих спільною корисною діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою).

Дитячий колектив відрізняється від інших колективів віковими межами, специфічною діяльністю (навчанням), послідовною мінливістю складу, відсутністю досвіду, потребою в педагогічному керівництві, в той же час являється важливим фактором всебічного розвитку особистості. Через життя і діяльність дитячих колективів суспільство здійснює завдання національного виховання підростаючого покоління.

А.С.Макаренко вважав, що оптимальна кількість членів колективу має бути не менше 7 і не більше 15 чоловік. Якщо менше 7 – колектив перетворюється на замкнену групу друзів і приятелів. Якщо більше 15 чоловік – з’являється прагнення до поділу на два колективи. Оптимальна кількість членів колективу дозволяє відчути їм свою згуртованість, єдність, міцність.

Ознаки колективу - це ті характерні риси, які властиві колективу:

а) наявність суспільно значимої мети.

б) щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення. Основним законом життя є рух - форма його життя, зупинка - форма його смерті. (А.С. Макаренко)

Спільна діяльність є основним змістом життя дітей: це навчання, це праця, це різноманітні заняття в гуртках, факультативах і т.д.

в) наявність органів самоврядування.

Це і загальні збори, органи учнівського самоврядування, рада школи, актив класу і т.д. А.С. Головна функція самоврядування в учнівському колективі - залучення всіх школярів до свідомої систематичної участі в управлінні шкільними справами шляхом створення працездатних органів колективу. У кожному з цих органів зосереджується керівництво певним видом колективної діяльності, а їхня спільна діяльність реалізує самоврядування як функцію колективу.

г) відносини відповідальної взаємодопомоги, загальної турботи..

Через органи самоврядування організується чітке, цілеспрямоване і змістовне життя колективу, і в діяльності членів колективу складаються певні відносини взаємодопомоги і відповідальності за свої вчинки і справи колективу.

ґ) психологічний клімат у колективі. Він повинен бути комфортним для кожного члена. Тут дитина повинна мати можливість самореалізуватися, отримати захист і підтримку від агресивних проявів соціуму.

д) дисципліна та самодисципліна – це елемент, який об’єднує всі ознаки в одне ціле, передумова їх створення та прояву. Основою дисципліни в колективі є норми поведінки, визнані або встановлені самими членами колективу, а не нав’язані ззовні.

е) Деякі вчені виділяють ще таку ознаку – як відкритість колективу шкільній спільності (правильні взаємовідносини між первинним і вторинним колективом) і далі, готовність до співпраці з усіма іншими спільнотами для громадського блага.

Стосунки в колективі.

гуманні - утворюються у згуртованому колективі. Вони забезпечують гідне місце кожній особистості, увагу і повагу до її думок, проблем, турбот. Головна увага - особистість, її здібності, інтереси, потреби, розкриття творчого потенціалу.

нейтральні - байдуже ставлення один до одного.

асоціальні - негативні, ворожі.

ділові - виникають в результаті співпраці для реалізації спільного завдання. Часто вони є фундаментом для створення особистих стосунків.

особисті - особисті інтереси, здібності.

шефські - можуть виникати між колективами. Коли колектив, який досяг широких результатів у вирішенні тих чи інших практичних завдань, взаємодіючи з іншим колективом, передає йому свій досвід, подає допомогу і підтримку.

Вихователь прагне, щоб ділові та особисті стосунки в колективі були основою для формування в ньому міцних гуманних доброзичливих, основаних на взаємовідповідальності, взаємопідтримці...

Науковими дослідженнями відкрито три найпоширеніші варіанти розвитку взаємин між особистістю і колективом: 1) особистість підкоряється колективу (конформізм); 2) осо­бистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах (гармонія); 3) особистість підкоряє собі колектив (нонкон­формізм). У кожному з цих загальних варіантів виділяється безліч ліній взаємин, як наприклад: колектив відмовляється від особистості; особистість ігнорує колектив; співіснування за принципом невтручання та ін.

У першому варіанті особистість може: а) підкорятися ви­могам колективу добровільно, б) поступатися перед колекти­вом як зовнішньою силою, що має вищість, в) намагатися зберігати свою незалежність та індивідуальність, підкоряю­чись колективу лише зовні, формально. Якщо особистість схиляється перед колективом, сприймає його цінності, колек­тив «поглинає» ЇЇ, підпорядковує нормам і традиціям свого життя.

У другому варіанті поведінки, коли особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах, можливі такі шляхи розвитку подій: а) особистість зовні підкоряється вимогам колективу, зберігаючи внутрішню незалежність; б) гармоні­зація особистості й колективу.

У третьому варіанті взаємовідносин особистості і колек­тиву, коли особистість підкоряє собі колектив, можливі два шляхи розвитку колективу: а) збагачення соціального досві­ду, б) втрата раніше набутого соціального досвіду.

Яскрава особистість, її індивідуальний досвід, оригіналь­ність статусу чи позиції можуть здатися привабливими в очах членів колективу. В такому випадку соціальний досвід колек­тиву може змінитися: збагатитися чи збідніти, якщо новий лідер орієнтує колектив на нижчу систему цінностей, ніж та, якої він вже досягнув.

Отже, як впливає, що дає сформований колектив особистості ?

1)Активізується діяльність дитини. Учень реалізується у колективній діяльності. У спільній діяльності видно успіхи, невдачі кожного вихованця, їх причини. Успіхи кращих стають прикладом для наслідування.

2)Відбувається духовне взаємозбагачення, проявляється зв'язок "особистість–колектив - особистість". Кожний вихованець вносить свій індивідуальний внесок в життя колективу і в той же час сам збагачується від загального духовного багатства колективу.

3)Особистість отримує досвід моральної та соціальної поведінки.

4)Самовиражається та самостверджується.

Стадії розвитку колективу.

І стадія. Вимоги ставить вихователь. (Створення колективу учнів)

Колектив на першій стадії свого розвитку характеризується такими ознаками: він лише починає створюватись; члени ко­лективу недостатньо знають один одного; не повною мірою усвідомлюють завдання; немає ініціативи в конкретній діяль­ності; відсутній актив.

Провідною тактичною лінією діяльності вихователя є знайомство класного керівника з дітьми, що переходить у систематичне глибоке вивчення їх; забезпечення знайомства вихованців між собою; висунення конкретних завдань; органі­зація спільної діяльності; сприяння формуванню активу.

Початком становлення і розвитку дитячого колективу є постановка перед школярами загальної мети їх діяльності, системи чітких, ясних, рішучих за формою, зрозумілих за змістом педагогічних вимог, які ставить вихователь.

ІІ стадія. Вимоги педагога підтримує частина вихованців.

(Поширення впливу активу на весь колектив)

Колективу на другій стадії розвитку властиві такі ознаки: сформувався актив, більшість підпорядковується меншості; чле­ни колективу усвідомлюють завдання; актив починає проявляти ініціативу у визначенні завдань і організації колективної діяль­ності.

На цій стадії відбувається залучення активістів до керівництва колективом, тобто актив не лише підтримує вимоги педагога, а й сам ставить їх перед членами колективу. Якщо активісти правильно розуміють потреби колективу, то вони стають надійними помічниками педагога.

Через актив класний керівник висуває дальші перспективи діяльності колективу (у навчанні, праці, спорті) і одночасно зміцнює їх авторитет у середовищі школярів, акцентуючи їх увагу на відповідальності, ініціативі і самостійності.

III стадія. Вимоги висуває колектив.

(Вирішальний вплив громадської думки більшості)

Відбувається активізація кожної особистості, шляхом залучення до різносторонньої діяльності, почергового виконання керівних функцій, самостійного виконання доручень колективу, розвиток у неї внутрішніх стимулів свідомого ставлення до навчання, поведінки, праці та ін. шкільних обов'язків.

Більшість дітей з перших днів діє свідомо, активно, а колектив усвідомлює завдання, поставленні перед ним.

Педагог допомагає активу здобути авторитет серед учнів, контролює його діяльність, прагнучи залучити до нього більше учнів з метою посилення його виховних можливостей, спільно з усіма членами колективу обговорює зав­дання і перспективні лінії його розвитку.

IV стадія. Учень сприймає колективні вимоги як вимоги до себе.

(Самовиховання як вищий тип виховання в колективі)

На цій стадії розвитку всі члени колективу добровільно приймають участь у всіх видах діяльності, всі є активістами. Власні інтереси співпадають з колективними. В учнів розвивається інтерес до самовиховання, що переходить у внутрішнє прагнення до вдосконалення особистих якостей, рис характеру. Виконання моральних норм стає їх потребою.

Шляхи формування колективу.