§ 3. Випуск або реалізація недоброякісної продукції

У ст. 227 КК передбачено відповідальність за випуск на товарний ри нок або іншу реалізацію споживачам недоброякісної, тобто такої, що не відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам, або некомплектної продукції і товарів, якщо такі дії вчинені у великих розмірах. Як бачимо, на відміну від ст. 147 КК 1960 p., викла деної в редакції Закону від 28 січня 1994 р. "Про внесення змін і допов нень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів та Кодек су України про адміністративні правопорушення", умовою притягнення до кримінальної відповідальності виступає не адміністративна пре-юдиція, а великі розміри реалізації недоброякісної продукції. У попе редньому КК вказані розміри (були оціночним поняттям), як і заподіян ня шкоди здоров'ю та настання смерті споживача, відігравали роль кваліфікуючих ознак злочину. Також новий КК, який не містить фор мулювання "здійснені відповідальними за це особами", не конкретизує коло суб'єктів даного злочину.

Ч. З ст. 42 Конституції України проголошує, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт. Відповідно до ст. 16 Закону "Про захист прав споживачів" споживач має право на те, щоб товари (роботи, послу ги) за звичайних умов їх використання, зберігання і транспортування були безпечними для його життя, здоров'я, навколишнього природного середовища, а також не завдавали шкоди його майну. А ст. 12 названо го Закону встановлює право споживача вимагати від продавця (виробни ка, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів.

Вважається, що суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 227 КК, полягає у посяганні на права і законні інтереси споживачів, за подіянні шкоди нормальному функціонуванню ринкового господарства в Україні, марнотратстві матеріальних, енергетичних та інших ресурсів.

З огляду на те, що якість — це об'єктивний і узагальнюючий показник науково-технічного, економічного і соціального розвитку, державне регу лювання процесами, покликаними забезпечити якість продукції, робіт і послуг, є цілком зрозумілим і виправданим. Однак кримінально-правову норму, присвячену реалізації недоброякісної продукції, в тому вигляді, в якому вона закріплена у КК України 2001 р., на мою думку, можна оха-

819

рактеризувати як законодавчий пережиток планової, соціалістичної систе ми господарювання. Стаття про відповідальність за випуск недоброякісної або некомплектної продукції та за випуск продукції з порушенням обов'яз кових стандартів (ст. 135-3 КК України 1927 р.) була запроваджена у кримінальне законодавство колишнього Радянського Союзу відповідно до постанови ЦВК і РНК СРСР від 23 листопада 1929 р. Як відомо, це був час переходу до методів командної економіки, що супроводжувався істотним збільшенням переліку злочинних діянь, коли позаекономічний примус нерідко здійснювався у формі кримінальної репресії.

Ефективність аналізованої статті КК як дієвого засобу боротьби з випу ском бракованої продукції ставилась під сумнів ще у радянський період, оскільки кримінальний закон не був здатен якимось чином впливати на причини та умови виготовлення браку. Сказане не означає, що держава має повністю відмовитись від застосування кримінально-правових важелів впливу на сферу обороту недоброякісної продукції. По-перше, у новому КК збережено традиційну норму про відповідальність за обман покупців та за мовників, диспозиція якої, як вже зазначалось, охоплює певні зловживан ня саме з недоброякісними товарами і послугами. По-друге, ст. 227 КК вар то викласти у новій редакції, чітко пов'язавши кримінальну відповідальність за реалізацію недоброякісної продукції, товарів, робіт, по слуг з порушенням встановлених вимог безпеки для життя і здоров'я спо живачів. Не секрет, наприклад, що прання за допомогою низькоякісних синтетичних миючих засобів негативним чином позначається на здоров'ї людей, викликаючи алергічні захворювання і захворювання шкіри. Основ ний склад злочину з використанням формулювання "створення небезпеки для життя або здоров'я споживача" міг би бути побудований як делікт по ставлення у небезпеку, а кваліфіковані види злочину дозволили б дифе ренціювати кримінальну відповідальність в залежності від тяжкості фак тично заподіяної шкоди здоров'ю або життю людини (людей). В інших ви падках реалізації споживачам недоброякісної продукції (робіт, послуг) підстав для застосування заходів кримінально-правової репресії автором не вбачається. У ситуаціях, коли право споживача на безпеку товарів, робіт, послуг не порушується, мабуть, доцільно обмежуватись реалізацією, у то му числі в судовому порядку прав споживача в разі придбання ним товару неналежної якості або у разі порушення виконавцем умов договору про ви конання робіт і надання послуг (ст.ст. 14, 15 Закону "Про захист прав спо живачів"). Якщо недоброякісну або некомплектну продукцію поставлено в межах господарського обороту, то, на мій погляд, повинна застосовуватись відповідальність продавця (постачальника) за неналежне виконання зо бов'язання, яка передбачена главами 18 і 23 Цивільного кодексу України, Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення і Положенням про поставки товарів народного споживання (затверджені по становою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 р. № 888).

До речі, подібним чином вирішується проблема, що розглядається, у за рубіжному кримінальному законодавстві. Наприклад, ст. 174 КК Нідер ландів встановлює відповідальність для того, хто продає, пропонує для про дажу, доставляє або безоплатно передає товари, знаючи про те, що вони шкідливі для життя або здоров'я, і приховує цю обставину. Покарання по-

820

силюється (до пожиттєвого тюремного ув'язнення) у разі настання внаслідок вказаних дій смерті людини. Ст. 175 КК Нідерландів передбачає менш сувору відповідальність за такі ж дії із шкідливими для життя або здоров'я товарами» якщо їх вчинено з необережності. Ст. 197 КК Грузії рег ламентує відповідальність за фальсифікацію, тобто за вчинену з корисливих спонукань зміну виробником або продавцем властивостей речі шляхом об ману. Особливо кваліфікуючою ознакою цього злочину (ч. З ст. 197 КК) є створення небезпеки для життя або здоров'я людей. Окрема стаття присвя чена виготовленню, ввезенню або реалізації продукції, небезпечної для жит тя чи здоров'я людини, та незаконному використанню етикеток на таку продукцію. Покарання істотно посилюється (позбавлення волі на строк від шести до дванадцяти років) у разі заподіяння тяжких наслідків.

Ст. 202 КК Латвії встановлює, що відповідальність за умисне виготов лення або реалізацію товарів чи надання споживачу платних послуг, які не відповідають вимогам якості, встановленим нормативними актами, нормативно-технічними документами або договорами, настає лише у то му разі, коли завдано істотної шкоди здоров'ю споживача, його майну або природному середовищу. Такі ж суспільне небезпечні наслідки є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 203 КК Латвії. Тут говориться про недотримання вимог безпеки то варів або платних послуг, встановлених нормативними актами, норма тивно-технічними документами, договорами або нормативами, затверд женими уповноваженими державними установами. Згідно зі ст. 147 КК Естонії, обов'язковою ознакою складу злочину "випуск недоброякісної продукції" виступає створення загрози для життя або здоров'я людини, громадської безпеки, а також настання тяжких наслідків.

У ст. 238 КК РФ мова йде про виробництво, зберігання, перевезення з метою збуту або збут товарів і продукції, виконання робіт або надання по слуг, що не відповідають вимогам безпеки життя або здоров'я спожи вачів, а так само про неправомірну видачу або використання офіційного документа, який посвідчує відповідність вказаних товарів, робіт або по слуг вимогам безпеки. Цікаво відзначити, що наведена кримінально-пра вова норма, яка має на меті забезпечити захист життя і здоров'я грома дян, які придбавають для особистого споживання продовольчі і промис лові товари або користуються різними послугами, розміщена не у главі 22 ("Злочини у сфері економічної діяльності"), а у главі 25 КК РФ ("Злочини проти здоров'я населення і громадської моральності"). За рубіжний кримінально-правовий досвід протидії обігові фальсифікованих товарів висвітлюється також у § 2 глави 3 книги, де з'ясовуються не доліки визначення предмета злочину, передбаченого ст. 204 КК України.

Повертаючись до аналізу ст. 227 КК України 2001 p., зазначу, що без посереднім об'єктом цього злочину слід визнати встановлений порядок реалізації продукції і товарів споживачам, який забезпечує право ос танніх на належну якість і безпеку продукції і товарів.

Потерпілим від злочину, що розглядається, є споживач. Легальна дефініція цього поняття наводиться у § 1 даної глави книги, де аналізується склад злочину "обман покупців та замовників", однак у плані відповідальності за ст. 227 КК поняття споживача тлумачиться в

821

юридичній літературі дещо інакше і не зводиться до громадянина, який придбаває, замовляє або використовує товари (роботи, послуги) для влас них побутових потреб. Зауважу, що у преамбулі Закону "Про захист прав споживачів'* зроблено застереження про те, що розкрите тут поняття "споживач" вживається у наведеному значенні не взагалі, а саме у цьому Законі. Дія даного Закону не поширюється на випадки придбання то варів, користування послугами громадянином лише для підприємницької діяльності або підприємством, установою, організацією (п. 1 постанови Пленуму ВСУ від 12 квітня 1996 р. № 5 із змінами "Про практику роз гляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів").

Більшість вітчизняних фахівців, які досліджують проблематику кримінально-правового захисту товарного ринку та інтересів спожи вачів, переконані у тому, що під споживачами, з точки зору відповідаль ності за ст. 227 КК, розуміються також суб'єкти господарської діяль ності (як приватні підприємці, так і юридичні особи незалежно від ор ганізаційно-правової форми та форми власності), які придбавають про дукцію і товари для того, щоб, використавши їх за функціональним при значенням, задовольнити власні побутові, виробничі або інші потреби. Водночас з приводу інших потреб варто зробити наступне застереження. Придбання суб'єктом господарської діяльності недоброякісної продукції і товарів для їх наступного продажу споживачам, на мій погляд, не містить ознак аналізованого складу злочину, про що йтиметься нижче.

Посилаючись на Закон "Про захист прав споживачів", В.Скомороха ха рактеризує підхід, згідно з яким під споживачами продукції у ст. 147 КК 1960 р. розуміються і суб'єкти підприємницької діяльності, як поширю вальне тлумачення кримінального закону. Водночас науковець пропонує відійти від принципу захисту тільки тих відносин, які складаються між виготовлювачем, продавцем та громадянином-споживачем з метою задово лення власних побутових потреб останнього. В.Скомороха вважає, що до споживачів слід віднести і суб'єктів підприємництва, в тому числі тих, хто купує чи використовує продукцію для виробничих потреб, а для цьо го, на його думку, потрібно внести зміни до Закону "Про захист прав спо живачів"¹. На мій погляд, коло потерпілих осіб необхідно конкретизува ти безпосередньо у диспозиції ст. 227 КК або у примітці до неї.

Предметом злочину є недоброякісна або некомплектна продукція і то вари. У ст. 1 Декрету КМУ від 8 квітня 1993 р. із змінами "Про держав ний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" вказується, що до продукції нале жить науково-технічна продукція, продукція виробничо-технічного при значення і товари народного споживання, тобто товари розглядаються як різновид продукції. До продукції можна віднести, зокрема, про дукцію рослинництва і тваринництва (скажімо, цукор для кондитерсь кої фабрики), видобуті корисні копалини і продукти їх переробки, сиро вину, промислове обладнання. Якістю продукції визнається сукупність властивостей, які відображають безпеку, новизну, довговічність,

¹ Скомороха В. Окремі питання застосування ст. 147 Кримінального кодексу України // Комен тар судової практики з кримінальних справ // Бюлетень законодавства і судової практики України. — 1996. — № 6. — С. 62-63

822

надійність, економічність, ергономічність, естетичність, еколопчність та інші характеристики продукції, які надають їй здатність задовольняти споживача відповідно до призначення продукції.

Під товаром слід розуміти продукт людської праці (у тому числі пред мет природи, в який вкладена людська праця), що має споживчу вартість, призначений для задоволення потреб людини і відповідного по питу, вироблений для відчуження тим чи іншим способом (продаж, обмін тощо).

В силу прямої вказівки законодавця недоброякісною є продукція, яка не відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам. Внаслідок зазначеної невідповідності продукція не може бути використана за своїм цільовим призначенням взагалі або без її суттєвої переробки. Відповідальність за ст. 227 КК не виключається й у тому разі, коли можливість використання недоброякісної продукції за цільо вим призначенням все-таки зберігається. Але у такому разі з урахуван ням конкретних обставин справи може застосовуватись кримінально-правова норма про відсутність суспільної небезпеки діяння через його малозначність. Звернення до ч. 2 ст. 11 КК буде доречним і у тих випад ках, коли ступінь відхилення якості реалізованої продукції від встанов лених нормативних вимог є незначним.

На кваліфікацію за ст. 227 КК не впливає те, яким чином можна усу нути недоліки якості — силами самого одержувача продукції або лише в умовах підприемства-виробника. Адже, як пише В.Я.Тацій, для виз нання продукції недоброякісною важливо саме те, що вона не може бу ти використана за своїм призначенням у зв'язку з дефектами якості, які є злочинними, і що для їх усунення потрібна істотна доробка, значні зу силля і чималі витрати¹. Питання про недоброякісність продукції не по винне ставитись в залежність від технічних можливостей одержувача продукції.

Згідно зі ст. 1 Закону від 17 травня 2001 р. "Про стандартизацію", стандарт — це документ, що встановлює для загального і багаторазово го застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптималь ного ступеня впорядкованості у певній галузі, розроблений у встановле ному порядку на основі консенсусу. Вказаний Закон виокремлює понят тя міжнародних, національних (державних) та регіональних стандартів. Метою стандартизації в Україні є забезпечення безпеки для життя і здо ров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, ство рення умов для раціонального використання всіх видів національних ре сурсів та відповідності об'єктів стандартизації своєму призначенню, сприяння усуненню технічних бар'єрів у торгівлі. Стандарти повинні відповідати потребам ринку, сприяти розвитку вільної торгівлі, підви щенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції та бути викла дені таким чином, щоб їх неможливо було використовувати з метою вве дення в оману споживачів продукції, якої стосується стандарт, чи нада вати перевагу виробнику продукції або продукції залежно від місця ЇЇ

¹ Тацій В. Відповідальність за випуск недоброякісної промислової продукції // Радянське пра во. — 1979. — № 2. — С. 47

823

виготовлення. Стандарти застосовуються безпосередньо чи шляхом поси лання на них в інших документах. Застосовані під час виготовлення продукції стандарти повинні зберігатися у виробника протягом 10 років після випуску останнього виробу даного виду продукції.

Відповідно до ст. 4 Декрету КМУ від 10 травня 1993 р. із змінами "Про стандартизацію і сертифікацію'* (діє в частині, яка не суперечить Закону "Про стандартизацію") нормативні документи із стандартизації поділяються на: 1) державні стандарти України; 2) галузеві стандарти;

3) стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок;

4) технічні умови; 5) стандарти підприємств. Міжнародні, регіональні та
національні стандарти інших країн застосовуються в Україні відповідно
до її міжнародних договорів. Як державні стандарти України викорис 
товуються також міждержавні стандарти, передбачені Угодою про про 
ведення погодженої політики в сфері стандартизації, метрології та сер 
тифікації, підписаною у м. Москві 13 березня 1992 р. Закон "Про стан 
дартизацію** встановлює інший порядок застосування в Україні стан 
дартів іноземних країн. Міжнародні (регіональні) стандарти та стандар 
ти інших країн, якщо їх вимоги не суперечать законодавству України,
можуть бути застосовані в Україні в установленому порядку шляхом по 
силання на них у національних та інших стандартах.

Державні стандарти затверджуються Держстандартом України, підлягають державній реєстрації і публікуються українською мовою з автентичним текстом російською мовою.

Державні стандарти України розробляються на: 1) організаційно-ме тодичні та загальнотехнічні об*єкти (організація проведення робіт із стандартизації, науково-технічна термінологія, класифікація і кодуван ня техніко-економічної та соціальної інформації, технічна докумен тація, інформаційні технології, організація робіт з метрології, достовірні довідкові дані про властивості матеріалів і речовин); 2) вироби загально-машинобудівного застосування (підшипники, інструмент, деталі кріплення тощо); 3) складові елементи народногосподарських об'єктів державного значення (банківсько-фінансова система, транспорт, зв'язок, енергосистема, охорона навколишнього природного середовища, оборона тощо); 4) продукцію міжгалузевого призначення; 5) продукцію для на селення та народного господарства; 6) методи випробувань. Державні стандарти України містять обов'язкові та рекомендовані вимоги. До обов'язкових належать: вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я і майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охо рону навколишнього природного середовища, і вимоги до методів випро бувань цих показників; вимоги техніки безпеки і гігієни праці з поси ланням на відповідні санітарні норми і правила; метрологічні норми, правила, вимоги та положення, що забезпечують достовірність і єдність вимірювань; положення, що забезпечують технічну єдність під час роз роблення, виготовлення, експлуатації (застосування) продукції; поняття і терміни, що використовуються у сфері поводження з відходами, вимо ги до класифікації відходів та їх паспортизації, способи визначення складу відходів та їх небезпечності, методи контролю за станом об'єктів поводження з відходами, вимоги щодо безпечного для довкілля та здо-

824

ров я людини поводження з відходами, а також вимоги щодо відходів як вторинної сировини.

Обов'язкові вимоги державних стандартів підлягають безумовному ви конанню органами державної виконавчої влади, всіма підприємствами, їх об'єднаннями, установами, організаціями та громадянами — суб'єкта ми підприємницької діяльності, на діяльність яких поширюється дія стандартів. Рекомендовані вимоги державних стандартів України підля гають безумовному виконанню, якщо: 1) це передбачено чинними акта ми законодавства; 2) ці вимоги включено до договорів на розроблення, виготовлення та поставку продукції; 3) виготівником (постачальником) продукції зроблено заяву про відповідність продукції цим стандартам. В інших випадках недотримання рекомендованих вимог державних стан дартів України диспозицією ст. 227 КК, на мою думку, не охоплюється. Так само розмірковує Є.Л.Стрельцов, який пише про те, що ст. 147 КК 1960 р. могла застосовуватись у разі порушення підприємством лише тих стандартних вимог рекомендаційного характеру, котрі як обов'язкова умова включені до договору (контракту)¹.

Ст. 12 Закону "Про стандартизацію" вказує, що, за загальним прави лом, стандарти застосовуються на добровільних засадах, водночас ця норма містить перелік тих випадків, коли застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим: 1) для всіх суб'єктів господарюван ня, якщо це передбачено в технічних регламентах чи інших норматив но-правових актах; 2) для учасників угоди (контракту) щодо розроблен ня, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є поси лання на певні стандарти; 3) для виробника чи постачальника про дукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні; 4) для виробника чи постачальника, якщо його продукція сертифікова-на щодо дотримання вимог стандартів.

Галузеві стандарти розробляються на продукцію за відсутності дер жавних стандартів України чи у разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів. Обов'язкові вимоги галузевих стандартів підлягають безумовному вико нанню підприємствами, установами і організаціями, що входять до сфе ри управління органу, який їх затвердив.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок роз робляються у разі необхідності поширення результатів фундаменталь них і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Ці стандарти можуть використовуватися на основі добровільної згоди користувачів, у зв'язку з чим їх недотри мання навряд чи може кваліфікуватись за ст. 227 КК.

Технічними умовами визнається документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окре мим документом (ст.1 Закону "Про стандартизацію).

Стандартизація — ціла галузь науки і техніки, від якої залежить

¹ Стрельцов Є.Л. Економічні злочини: внутрідержавні та міжнародні аспекти: Навчальний посібник. — Одеса: Астропринт, 2000. — С. 213

825

якість. Наразі в Україні діє понад 22 тис. державних стандартів на най важливіші різновиди сировини і готової продукції, 41 тис. галузевих стандартів і 188 тис. технічних умов¹.

Норми, невідповідність яким вважається характеристикою недобро якісної продукції — предмета злочину, що розглядається, — це метро логічні, будівельні, санітарні та інші обов'язкові вимоги, затверджені відповідним органом, які встановлюють гранично допустимі величини показників до продукції і концентрації речовин, що гарантують якість продукції. До правил належать метрологічні, санітарні, протипожежні, екологічні, організаційні, технологічні та інші вимоги до виробництва продукції (ст. 1 Декрету КМУ "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення").

Відповідно до ст. 5 Закону від 23 грудня 1997 р. "Про якість та безпе ку харчових продуктів і продовольчої сировини" будь-який харчовий про дукт (крім виготовленого для особистого споживання), продовольча сиро вина і супутні матеріали не можуть бути ввезені, виготовлені, передані на реалізацію, реалізовані або використані іншим чином без документально го підтвердження їх якості та безпеки. Документами, що підтверджують належну якість та безпеку харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, є: 1) сертифікат відповідності; 2) Державний реєстр або висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи; 3) ветеринарний дозвіл для харчових продуктів та продовольчої сировини тваринного по ходження; 4) карантинний дозвіл для продукції рослинного походження. Виробник та продавець харчових продуктів і продовольчої сировини зо бов'язані постійно перевіряти їхню якість та вживати заходів щодо недо пущення реалізації непридатних харчових продуктів, продуктів з вичер паним строком придатності і продуктів, на яких відсутнє або нерозбірли ве маркування. Ст. 6 названого Закону забороняє використовувати для промислового виготовлення харчових продуктів: 1) супутні матеріали і технології їх виготовлення (обробки, переробки): не дозволені в установ леному порядку; не передбачені рецептурою; без документів, що підтвер джують їхню належну якість і безпеку; з рівнем штучного або природно го радіаційного забруднення, що перевищує встановлені гранично допус тимі рівні; 2) продовольчу сировину: тваринного і рослинного походжен ня, яка не пройшла ветеринарно-санітарної експертизи; без документів, що підтверджують її відповідність нормативним документам; рослинного походження, яка не пройшла карантинного контролю; яка оброблялась не дозволеними до використання пестицидами та агрохімікатами чи дозволе ними до використання пестицидами та агрохімікатами, якщо їх вміст у сировині перевищує встановлені гранично допустимі рівні; яка містить не дозволені до використання речовини з фармакологічною дією чи дозволені до використання речовини з фармакологічною дією у кількості, що пере вищує встановлені гранично допустимі рівні.

Реалізація споживачам продуктів харчування, під час виготовлення яких порушувались вказані вище обмеження, за наявності до цього підстав може кваліфікуватись за ст. 227 КК.

¹ Хозяйственное право: Учебник / В.К.Мамутов, Г.Л.Знаменский, В.В.Хахулин и др.; под ред. Мамутова В.К. — К.: Юринком Интер, 2002. — С. 595-596

826

Частина продукції, яка реалізується в Україні споживачам, підлягає обов'язковій сертифікації. Відповідно до ст. 1 Закону від 17 травня 2001 р. "Про підтвердження відповідності" сертифікація — це процеду ра, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган доку ментально засвідчує відповідність продукції вимогам, встановленим за конодавством. Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затверджено наказом Держстандарту від ЗО серпня 2002 р. № 498. Вказаний Перелік включає в себе 39 груп (видів) продукції, се ред яких: електропобутове обладнання, світлотехнічна продукція, радіоелектронна побутова апаратура, засоби вимірювальної техніки, ме дична техніка, мийні засоби, кінофототехніка, посуд з чорних та кольо рових металів, фарфору, фаянсу та скла, побутова апаратура, що працює на твердому, рідкому та газоподібному паливі, дорожні транспорті засо би, харчова продукція та продовольча сировина, будівельні матеріали, вироби та конструкції тощо. У ч. 4 ст. 16 Закону "Про захист прав спо живачів'* вказується, що' обов'язковій сертифікації підлягають товари (роботи, послуги), на які законодавчими актами або іншими норматив ними документами встановлено обов'язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров'я споживачів, їх майна та навколишнього при родного середовища. Реалізація та використання таких товарів (у тому числі імпортних), виконання робіт і надання послуг без сертифіката відповідності забороняються. Наказами Держстандарту України затвер джені правила сертифікації окремих видів продукції.

М.Й. Коржанський зазначає, що продукція і товари, які не пройшли сертифікацію, визнаються недоброякісними або нестандартними¹. На мій погляд, це не так. Справа в тому, що недоброякісність і неком плектність є характеристиками продукції, а сертифікація, як вже зазна чалось, — це дія, процес встановлення того, чи відповідає продукція встановленим вимогам, у тому числі в частині якості і комплектності. Неважко уявити собі ситуацію, коли несертифікована у належному по рядку продукція в той же час є цілком доброякісною і комплектною. І навпаки: сертифікована продукція з тих чи інших причин може вия витись недоброякісною. Не випадково об'єктом державного нагляду за додержанням стандартів, норм і правил є продукція науково-технічного та виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, продукція тваринництва і рослинництва, продукти харчування, у тому числі продукція, що пройшла сертифікацію або підтвердження відповідності (пп. 4.2 п. 4 Інструкції про порядок здійснення державно го нагляду за додержанням стандартів, норм і правил, затвердженої на казом Держстандарту України від 3 червня 2002 р. № 321).

Вважаю, що реалізація споживачам продукції, яка підлягає сер тифікації, без проведення такої може кваліфікуватись за ст. 227 КК ли ше у тому разі, коли у вчиненому вбачаються всі ознаки даного складу злочину і, зокрема, реалізована продукція характеризується недобро якісністю або некомплектністю. В інших випадках застосовується адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері сер тифікації. Так, випуск продукції (товарів), реалізація (обмін) продукції

¹ Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 227

827

(у тому числі імпортної) виготівником або продавцем, виконання робіт, надання послуг підприємствам або громадянам-споживачам без сер тифіката відповідності, якщо його наявність передбачена чинним зако нодавством, визнається адміністративним проступком (ст. 170-1 КАП). Сертифікатом відповідності є документ, який підтверджує, що про дукція відповідає встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа.

У ст. 8 Декрету КМУ "Про державний нагляд за додержанням стан дартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" вказується, що штрафи у порядку притягнення суб'єктів підприємницької діяльності до фінансової відповідальності за порушення стандартів, норм і правил не за стосовуються у двох випадках: 1) є рішення КМУ про дозвіл реалізації сільськогосподарської продукції з відхиленням за якістю від вимог стан дартів у рахунок виконання державного замовлення; 2) підприємець має дозвіл на тимчасове відхилення від вимог відповідних стандартів щодо якості продукції, виданий у кожному окремому випадку Держстандартом України за наявності клопотання заінтересованого органу державної вико навчої влади, згоди споживача та спеціально уповноваженого органу, який здійснює державний нагляд за безпекою цієї продукції.

У зв'язку з тим, що поведінка суб'єктів підприємницької діяльності у наведених вище ситуаціях є правомірною, заслуговує на підтримку по зиція В.О. Навроцького та М.І.Хавронюка, згідно з якою у таких випад ках стаття КК про відповідальність за випуск або реалізацію недобро якісної продукції застосовуватись не повинна¹.

Причини недоброякісності (недоліки виробництва, проектування, кон структорської або технологічної документації, порушення технології, при родні властивості, використання для виготовлення товарів недоброякісних матеріалів, напівфабрикатів, складових частин, сировини, відсутність кваліфікованих кадрів, незадовільна організація приймального контролю, порушення метрологічних норм і правил, незадовільний стан обладнання, інструменту та оснастки тощо) на кваліфікацію за ст. 227 КК не вплива ють, але можуть бути враховані судом при призначенні покарання.

Під некомплектною продукцією — предметом злочину, що розгля дається, треба розуміти продукцію, яка не має всіх належних вузлів, де талей, агрегатів, інших частин, у тому числі запасних, або пристосу вань, інструкцій з експлуатації, технічних описів, інструментів для мон тажу, хоч відповідно до встановлених стандартів, норм, правил і технічних умов вони мали бути. Таким чином, некомплектну продукцію є підстави визнавати різновидом недоброякісної продукції. Внаслідок некомплектності використання продукції за цільовим призначенням повністю або частково унеможливлюється чи супроводжується трудно щами, яких не було б, якби продукція була комплектною.

У присвячених питанням стандартизації законодавчих актах, прий нятих останніми роками, поняття продукції тлумачиться широко. Під нею розуміється будь-який виріб, процес чи послуга, що виготовляється,

¹ Навроцький В.О. Кримінальне право. Особлива частина: Курс лекцій. — К.: Знання, 2000. — С. 364; Дудоров О.О., Мельник М.І., Хавронюк М.І. Злочини у сфері підприємництва. Навчальний посібник. — К.: Атіка, 2001. — С. 574

828

здійснюється чи надається для задоволення суспільних потреб (ст. 1 За кону "Про підтвердження відповідності", ст. 4 Закону "Про стандарти зацію"). При цьому з тексту ст. 227 КК випливає, що її дія на роботи і послуги не поширюється. Тому виконання робіт, надання послуг грома-дянам-споживачам, якщо ці роботи і послуги не відповідають вимогам стандартів, норм і правил, визнається не злочином, а адміністративним проступком (ст. 168-1 КАП).

Для з'ясування спеціальних питань, пов'язаних із встановленням не доброякісності та некомплектності реалізованих продукції і товарів, під час досудового слідства і судового розгляду кримінальних справ за ст. 227 КК доцільно залучати фахівців органів Держстандарту України.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 227 КК, полягає у вчи ненні однієї з двох дій: 1) випуск на товарний ринок недоброякісної або некомплектної продукції чи товарів; 2) інша реалізація споживачам та кої продукції і товарів.

В широкому розумінні ринок — це форма зв'язку виробництва із спо живанням, виробників продукції один з одним, всіх ланок суспільного ви робництва і видів господарської діяльності за допомогою процесів купівлі-продажу товарів, капіталів, робочої сили, житла, технологій тощо¹. У тексті ст. 228 КК України поняття ринку вживається у його вузькому ро зумінні — як сфера безпосереднього товарного обороту, обміну грошей на товари і товарів на гроші. Відповідно до ст. 1 Закону від 11 січня 2001 р. "Про захист економічної конкуренції" ринком товару (товарним ринком) визнається сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протя гом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція.

В юридичній літературі досить суперечливо вирішується питання про те, що слід розуміти під випуском продукції на товарний ринок у плані відповідальності за аналізованою статтею КК. Так, П.П.Андрушко характе ризує зазначений випуск як передачу виготівником виробленої ним про дукції, а так само господарюючим суб'єктом — імпортером товарів чи іншим торговельним посередником тим суб'єктам господарської діяльності, які здійснюють роздрібну торгівлю, для реалізації кінцевим споживачам. На думку науковця, випуск продукції на товарний ринок передує її безпо середній реалізації іншими суб'єктами господарської діяльності. Передача споживачам продукції і товарів їх виготівником чи торговельним посеред ником є реалізацією продукції, а не випуском її на товарний ринок².

А.М.Ришелюк пише про те, що випуск на товарний ринок передбачає з'явлення на такому ринку виготовлених певним виробником недобро якісних або некомплектних продукції чи товарів, тобто випуском є переда ча предметів злочину для реалізації (продажу) або ж їх передача в будь-якій формі безпосередньо від виробника споживачеві. Далі стверджується, що реалізація продавцем недоброякісної чи некомплектної продукції не спожи вачеві, а іншому продавцю під дію ст. 227 КК не підпадає³.

¹ Рыночная экономика: 200 терминов / Под ред. Г.Я. Кипермана. — М.: Политиздат, 1991. —
С. 165-166

² Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С.Яценка. — К.:
А.С.К., 2002. — С. 502

³ Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред.
М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. — К.: Каннон, А.С.К., 2001. — С. 605

829

В.О.Навроцький під випуском на товарний ринок розуміє діяння, внаслідок яких недоброякісна або некомплектна продукція надходить в обіг, — або безпосередньо до споживачів (наприклад, передача, відправ лення продукції, пропонування її для продажу на біржі, у магазині чи іншим способом), або до торговельної, посередницької організації¹.

М.І.Хавронюк наводить невичерпний перелік дій, які, на його погляд, є підстави розцінювати як випуск продукції на товарний ринок, — зда ча продукції в оренду (лізинг, прокат), повернення продукції спожива чу після й" ремонту, передача продукції для її наступної реалізації тор говельному посереднику, комісіонеру тощо².

Хотів би звернути увагу на те, що у диспозиції ст. 227 КК випуск відповідної продукції на товарний ринок визнається різновидом (окремим випадком) реалізації продукції споживачам, у зв'язку з чим ті варіанти обо роту продукції, які не пов'язані з її передачею та отриманням безпосередньо споживачами (байдуже — фізичними або юридичними особами), навряд чи можуть кваліфікуватись за ст. 227 КК. Якщо, скажімо, недоброякісна про дукція знаходиться у підприємстві роздрібної торгівлі, але попит на цю про дукцію відсутній і вона споживачами не придбавається, то чи є підстави стверджувати про те, що відбувається, як цього вимагає КК, реалізація про дукції споживачам? Мабуть, все-таки ні. З тим, щоб усунути підстави для суперечливого тлумачення кримінального закону з розглядуваного питання, вважаю за доцільне виключити з тексту ст. 227 КК слово "інша". Однак можливий і інший варіант вдосконалення кримінального законодавства, який виходить з того, що дії, які полягають лише у створенні умов для на ступної реалізації кінцевим споживачам недоброякісної і некомплектної про дукції, самі по собі не повинні тягнути кримінальну відповідальність як закінчений злочин, оскільки вони поки що не завдали шкоди правам і за конним інтересам споживачів (за спрямованістю умислу ці дії могли б розцінюватись як замах на реалізацію споживачам недоброякісної про дукції). Отже, пропозиція полягає в тому, щоб виключити з тексту ст. 227 КК окрему вказівку на випуск відповідної продукції на товарний ринок.

Реалізація недоброякісної і некомплектної продукції і товарів у кон тексті відповідальності за аналізованою статтею КК означає, що вироб ник, продавець або інша особа у той чи інший спосіб передає продукцію або товари у власність чи розпорядження споживачеві (продаж, постав ка, обмін, оренда тощо).

У тому разі, коли продаж фальсифікованих чи некомплектних товарів або продаж товарів нижчого сорту за ціною вищого сорту здійснюється з метою обману покупців, дії винної особи потрібно кваліфікувати не за ст. 227, а за ст. 225 КК.

Виготовлення недоброякісної продукції, що не супроводжувалось її реалізацією споживачам (так званий внутрішньозаводський брак), відповідальність за ст. 227 КК не тягне (з урахуванням положення про декриміналізацію готування до злочину невеликої тяжкості), однак мо же містити ознаки злочину у сфері службової діяльності, наприклад, пе редбаченої ст. 367 КК службової недбалості.

¹ Навроцький В.О. Вказана праця. — С. 363

² Дудоров О.О., Мельник М.І., Хавронюк М.І. Вказана праця. — С. 575

830

Описуючи ст. 147 КК 1960 р., С.Л.Стрельцов пов'язує момент закінчення злочину у формі випуску недоброякісної продукції з оформ ленням уповноваженими особами відповідної документації, яка засвідчує якість та комплектність продукції (акти технічного прийому, технічні паспорти, посвідчення про якість, особисте тавро майстра-виробника то що)¹. Поділяє такий підхід і В.О.Навроцький, який, посилаючись на практику, що склалася, охоплює поняттям випуску оформлення доку ментів, які засвідчують якісність та комплектність продукції, її при датність для передачі споживачам, після чого таку продукцію можна пе редати, відправити споживачам чи виставити для продажу².

Видається, однак, що зазначені дії як такі, що не призвели до фак тичного потрапляння продукції до сфери товарного обороту, не повинні визнаватись власне випуском недоброякісної продукції на товарний ри нок, а тому мають кваліфікуватись не за ст. 227 КК, а за статтею КК про відповідальність за той чи інший злочин у сфері службової діяльності (за наявності до цього підстав).

Наведені вище міркування С.Л.Стрельцова і В.О.Навроцького фактично відтворюють позицію, яка знаходила відображення у п. З постанови Плену му Верховного Суду колишнього СРСР від 5 квітня 1985 р. № 1 "Про прак тику застосування судами законодавства про відповідальність за випуск із промислових підприємств недоброякісної, нестандартної або некомплектної продукції та за випуск у продане таких товарів у торговельних підприємствах". Тут зазначалось, що під випуском відповідної продукції слід розуміти передачу або відправлення продукції споживачу, а так само прийняття її відділом технічного контролю або іншою уповноваженою на те службою підприємства з оформленням документів, які засвідчують якість продукції. Але ж треба мати на увазі ту обставину, що дане роз'яснення да валось стосовно кримінального закону, який встановлював відповідальність за випуск продукції з промислового підприємства, а не за випуск продукції на товарний ринок як різновид її реалізації споживачам.

Реалізація споживачам недоброякісної або некомплектної продукції визнається злочином за умови, що таке діяння вчинено у великих розмірах. Згідно з приміткою до ст. 227 КК, великі розміри мають місце у разі реалізації продукції на суму, яка перевищує триста неоподаткову ваних мінімумів доходів громадян. Якщо великі розміри відсутні, засто суванню підлягають норми Кодексу України про адміністративні правопо рушення. Так, адміністративними проступками визнаються: виробництво, заготівля, реалізація сільськогосподарської продукції, що містить засоби захисту рослин, стимулятори їх росту, мінеральні добрива та інші хімічні препарати понад гранично допустимі рівні концентрації (ст. 42-1 КАП); виробництво, зберігання, транспортування або реалізація продуктів хар чування чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганізмами, інши ми біологічними агентами, біологічно активними речовинами та продук тами біотехнологій понад гранично допустимі рівні (ст. 42-3 КАП); випуск (в тому числі з ремонту) або реалізація продукції, яка не відповідає вимо гам стандартів, сертифікатів відповідності, норм, правил і зразків (ета-

¹ Стрельцов Є.Л. Вказана праця. — С. 214-215

² Навроцький В.О. Вказана праця. — С. 363-364

831

лонів) щодо якості, комплектності та упаковки (за винятком випадків, пе редбачених законодавством України) (ст. 167 КАП); випуск у продаж у роздрібних торговельних підприємствах (організаціях) продукції, що не відповідає вимогам стандартів, технічних умов і зразків (еталонів) щодо якості, комплектності та упаковки (ст. 168 КАП); недодержання стан дартів і технічних умов при транспортуванні, зберіганні і використанні (експлуатації) продукції, якщо це спричинило зниження якості, псування або наднормативні втрати продукції (ст. 170 КАП).

Згода споживача прийняти недоброякісну або некомплектну про дукцію на кваліфікацію за ст. 227 КК не впливає, однак враховується при призначенні покарання.

Злочин, що розглядається, треба визнавати закінченим з моменту пе редачі недоброякісної або некомплектної продукції споживачеві (фор мальний склад). Згідно з ч. 2 ст. 128 Цивільного кодексу УРСР, переда чею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транс портній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пере силки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До пере дачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчо го документа на речі. Отже, момент закінчення аналізованого злочину не завжди співпадає з тим моментом, коли продукція фактично опини лась у володінні і розпорядженні споживача.

В юридичній літературі зазначається, що "при реалізації продукції завжди відбувається перехід права власності (права оперативного уп равління) на неї'*¹. Вважаю, що час виникнення права власності на про дукцію, яка реалізується, не повинен братися до уваги при визначенні моменту закінчення злочину, передбаченого ст. 227 КК. Адже згідно з ч. 1 ст. 128 ЦК, право власності (право оперативного управління) у на бувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Наприклад, відповідно до умов контракту право власності може виникнути з моменту повної оплати вартості придбаного і фактично отриманого споживачем товару.

Притягнення до кримінальної відповідальності за випуск або ре алізацію недоброякісної продукції (ст. 227 КК) не виключає застосуван ня до суб'єктів підприємницької діяльності штрафів за допущення ними порушення стандартів, норм і правил (ст. 8 Декрету КМУ "Про держав ний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення"). Фінансова відповідальність суб'єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчу вання і послуг за порушення законодавства про захист прав споживачів передбачена також у ст. 23 Закону "Про захист прав споживачів".

Якщо реалізація споживачам недоброякісної продукції поєднується з підробленням документів, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 227 і ст. 358 (366) КК.

Працюючи директором ТзОВ "Запорожець", Г. випустив на товарний ринок виготовлену очолюваним ним підприємством недоброякісну про дукцію — 5 920 пляшок горілки "Російська", якість якої не відповідала

¹ Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Під загальною ред. Поте-бенька М.О., Гончаренка В.Г. — К.: Форум, 2001. — У 2-х ч. Особлива частина. — С. 390

832

вимогам державних стандартів в частині концентрації альдегідів і сивуш них масел. Виготовлення недоброякісного товару сталося внаслідок пору шення технології виробництва горілки: фільтри, які тривалий час не ви користовувались, почали віддавати у горілку раніше зібрані домішки. Не маючи необхідних для реалізації продукції сертифікатів відповідності на партії горілки, Г. за допомогою комп'ютерної техніки виготовив підроб лені документи, засвідчив їх відбитком печатки ТзОВ і власним підписом і передав фальшивки службовим особам магазину "Центральний". Судом дії Г. були кваліфіковані за ч. 2 ст. 147 і ч. 2 ст. 172 КК 1960 р.¹.

У тому разі, коли використання або споживання недоброякісної про дукції потягло за собою заподіяння шкоди здоров'ю людини або настання іїї смерті, вказані суспільне небезпечні наслідки потребують окремої кримінально-правової оцінки за допомогою норм, які знаходяться у розділі II Особливої частини КК ("Злочини проти життя та здоров'я людини"). На приклад, внаслідок вживання фальсифікованих продуктів харчування відбулося отруєння споживача або в результаті користування недобро якісним побутовим приладом сталося смертельне ураження електростру мом. Висновок про необхідність кваліфікації за сукупністю злочинів буде доречним і у тому разі, коли внаслідок реалізації споживачам недобро якісної продукції умисно чи необережно знищується або пошкоджується чуже майно. У таких випадках, крім ст. 227 КК, застосовуються відповідні норми розділу VI Особливої частини КК ("Злочини проти власності").

Ознаки суб'єкта злочину у диспозиції ст. 227 КК 2001 р. не фіксують ся. Нагадаю, що ст. 147 попереднього КК до викладення її у редакції За кону від 28 січня 1994 р. містила вказівку на спеціального суб'єкта — директора промислового підприємства, головного інженера, начальника відділу технічного контролю або інших працівників, які виконують їх функції. В судовій практиці визнавалось, що найменування посад таких працівників значення не має.

Передусім до кримінальної відповідальності за вчинення аналізовано го злочину мають притягуватись ті працівники промислових, сільсько господарських, торговельних та інших підприємств, на яких покладено службовий обов'язок здійснювати контроль за якістю та комплектністю продукції, що реалізується споживачам. Наявність вказаного обов'язку встановлюється у кожному конкретному випадку, для чого потрібно за лучати посадові інструкції, накази, розпорядження, інші документи, що визначають межі службової компетенції конкретного працівника.

На думку В. Скоморохи, службові особи філій і відділень, не наділених правом самостійного випуску та реалізації продукції, не можуть бути суб'єктами злочину, що розглядається. До кримінальної відповідальності у таких випадках повинні притягуватись службові особи підприємств (вироб ничих об'єднань), уповноважені контролювати якість і комплектність про дукції². Наведу приклад із опублікованої судової практики.

Суб'єктом кримінальне караного випуску нестандартної продукції було визнано 3. — начальника млину комбінату хлібопродуктів, до складу яко го, крім млину, входили елеватор і комбікормовий завод. Залишаючи без

¹ Архів місцевого суду Хортицького району м. Запоріжжя. Справа № 1-300 за 1999 р.

² Скомороха В. Вказана праця. — С. 62-63

'/₊27 з-,*

задоволення скаргу 3. і його захисника, суд касаційної інстанції в своїй ухвалі зазначив, що млин є підприємством із закінченим виробничим циклом, яке володіє правом самостійного випуску продукції, а 3., будучи технічним керівником цього підприємства, згідно з посадовою інструкцією є відповідальним за якість продукції, що випускається¹.

Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 227 КК України, слід визнавати також приватних підприємців, які займаються виробництвом та (або) тор говельною діяльністю, оскільки згідно з чинним законодавством вказані особи несуть відповідальність за якість реалізованої ними продукції.

Аналізуючи ст. 147 КК 1960 p., М.І.Хавронюк дійшов висновку про те, що до осіб, здатних відповідати за вчинення цього злочину, не можуть бу ти віднесені громадяни, які торгують за патентом або реалізовують виро щену в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній або садовій ділянці продукцію рослинництва і бджільництва, кролів, нутрій, птицю або продукти їх забою в сирому вигляді або у вигляді первинної об робки, а також громадяни, які, будучи працівниками сільськогосподарсь ких підприємств і рибних господарств, реалізують одержану ними нату рою продукцію власного виробництва зазначених підприємств та про дукцію її переробки, та громадяни, які реалізують товари відповідно до цивільно-правових угод з іншими громадянами². Свою позицію вчений обґрунтовував тим, що і КК з його формулюванням "відповідальними за це особами", і КАП в частиш регламентації адміністративної преюдиції покладали відповідальність за реалізацію недоброякісної продукції тільки на представників юридичних осіб і громадян-підприємців.

Оскільки ст. 227 КК 2001 р. не містить ні подібних обмежень, ні вказівки на адміністративну преюдицію, названі вище особи, очевидно, мають визнаватись суб'єктами злочину "випуск або реалізація недобро якісної продукції'*.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною або необе режною формою вини. Принаймні диспозиція аналізованої статті форму вини не уточнює, а тому міркування про те, що за умов ринкової еко номіки кримінальну відповідальність має тягнути лише умисна ре алізація недоброякісної продукції споживачам, можуть бути сприйняті хіба що у контексті вдосконалення КК, а не його теперішнього аналізу.

Психічне ставлення винного встановлюється не щодо виготовлення недоброякісної або некомплектної продукції, а саме стосовно її ре алізації споживачам. Мотиви можуть бути різними (наприклад, праг нення виконати договірні зобов'язання), на кваліфікацію за ст. 227 КК не впливають і враховуються при призначенні покарання.