AktyalniProblemy-2010

добу після появи примордіїв. Морфологічні дослідження проводили скануючим електронним мікроскопом типу JSM6490 фірми Jeol.

Встановлено, що культури з неоднаковими морфобіологічними показниками і господарсько-біологічними ознаками різнилися між собою за морфологічними особливостями спор, зокрема їх розмірами та формою. Зроблено висновок, що морфологія спор визначається індивідуальними особливостями ізолятів.

ЛІТЕРАТУРА

Бухало А.С. Высшие съедобные базидиомицеты в чистой культуре. – Киев: Наук. дум-

ка, 1988. – 144 с.

Державний реєстр сортів рослин придатних для поширення в Україні: за станом на 15.04.2009 року / Мін. агр. політики Укр., Держ. служба з охорони прав на сорти рослин. – Офіц. вид. – К.: ТОВ «Алефа», 2009. – С. 192-193. – (Бібліотека офіційних видань).

Дорошкевич Н.В., Сичов П.А. Морфологічні показники базидіального грибу Pleurotus ostreatus (Jacq:Fr.) Kummer як один із критеріїв відбору нових ізолятів для промислового грибівництва // Вісник Донецького національного університету. – 2008. – Вип. 1. – С. 320-323.

Дудка И.А., Вассер С.П. Грибы: Справочник миколога и грибника. – К.: Наук. думка, 1987. – 536 с.

Мокеева В.Л., Галимова Л.М. Базидиоспоры родов Amanita и Amanitopsis в сканирующем электронном микроскопе // Микол. и фитопатол. – 1982. – 16, вып. 5. – C. 389-391.

Whalley T. Mycology and electron microscopy: an international workshop at Chulalongkorn University (Bangkok, Thailand, 19–21 January 2000) // Mycologist. – 2000. – 14, N 3. – P. 110.

Водна рослинність дренажних систем узбережжя Одеської затоки Чорного моря

ДУРДУК Г.М., ТКАЧЕНКО Ф.П.

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, кафедра ботаніки вул. Дворянська, 2, м. Одеса, 65058, Україна

e-mail: tvf@ukr.net

Водні рослини здатні населяти різноманітні за хімічним складом, температурними та гідродинамічними умовами водні об’єкти (Водоросли…, 1989). Одними з таких є дренажні системи схилів моря в районі м. Одеси. Скидання у прибережні акваторії Одеської затоки великих об’ємів (204,6 млн. м3/рік) стічних вод (комуна- льно-побутових, зливових, дренажних та промислових) становить значну екологічну загрозу для її мешканців. У складі цих скидів об’єм дренажних вод становить 19,5 млн. м3/рік. З ними в затоку потрапляє 166,7 т/рік органічних речовин, 425,9 – нітратів, 0,42 – нітритів, 8,33 – амонію, 3,07 – фосфатів та 3,12 – нафтопродуктів (Северо-западная…, 2006). Разом з тим, відкриті скидні бетонні жолоби дренажних колекторів – це своєрідна ніша, яку добре освоїли водорості-макрофіти та водяні мохи. Проте розвиток їх тут відбувається в досить напружених екологічних умовах.

Гідрохімічний аналіз дренажної води (колектор в районі пляжу «Ланжерон», лютий 2010 р.) показав, що її електропровідність дорівнює 3,28 мС/см, а рН – 7,69. У воді були виявлені такі елементи як Na – 268 мг/л, K – 4,53, Ca – 200, Mg – 122, F –

1,51, Cl – 171. Серед аніонів переважали SO4 – 1182 мг/л, NO3 – 113 та NH4 – 0,48. Перевищення гранично допустимих концентрацій (ГДК) для рибо-господарської мети для ряду елементів (Na, Cl, Mg i F) було більше ніж в 2 рази; NO3 – в 1,7, а SO4 – в 18. В цілому за класами екологічної загрози досліджувані дренажні води слід віднести до помірно забруднених – забруднених. Температура дренажної води мало змінювалася на протязі року, наприклад, на початку березня 2010 року вона становила 13 оС. Солоність води коливалася в межах 1,85-1,96 ‰.

Виконані нами дослідження водної рослинності в дренажних системах узбережжя Одеської затоки показали, що тут зростає 8 видів водоростей-макрофітів

(Cladophora glomerata (L.) Kütz, Enteromorpha intestinalis (L.) Nees, E. compressa (L.) Nees, Rhizoclonium hieroglyphycum (Ag.) Kütz., Stigeoclonium tenue (Ag.) Kütz., Ulothrix tenerrima Kütz. Urospora penicilliformis (Roth) Aresch. (Chlorophyta) та Bangia atropurpurea (Roth) C. Agargh (Rhodophyta). По краю водного потоку на бетонних жолобах утворюють тверду, майже чорного кольору кірочку, гормогонієві синьозелені водоро-

сті Oscillatoria nigro-viridis Thw. і Microcoleus chthonoplastes Thuret. У воді дренажних систем затоки також рясно представлений водяний мох Leptodictyum riparium (Hedw.) Warnst. В цілому до описаного фітоценозу входять види водоростей і моху, які є представниками холодолюбивого та евритермного комплексів. По відношенню до сапробності води (Водорості…, 1989) – це β-мезосапробні і полісапробні організми. У відповідності до рівня солоності дренажних вод виявлені види водоростей і моху відносяться до солонуватоводного комплексу. Досліджувані макрофіти дренажних систем продукують досить значну біомасу, яка для водоростей становила 503±206 г/м2, а для водяного моху – 933±81 г/м2. Найбільший внесок до загальної біомаси водоростей у весняний період давали U. penicilliformis та B. atropurpurea. Таким чином фітобентос дренажних систем є досить різноманітним і йому належить важлива роль природного біофільтра і, певною мірою, індикатора якості дренажних вод.

У дренажних системах м. Одеси сформувався і своєрідний спрощений біоценоз, в якому є продуценти (водні рослини) і консументи, представлені бокоплавами та личинками комарів.

ЛІТЕРАТУРА

Водоросли. Справочник / Вассер С.П, Кондратьева Н.В., Масюк Н.П. и др.. – К.: Наук.

думка, 1989. – 608 с.

Северо-западнаячастьЧерногоморя: биологияиэкология. – К.: Наук. думка, 2006. – 701 с.

Афілофоральні гриби урочища «Чорний ліс» (Кіровоградська область)

ЄЛЬЧАНІНОВА М.В., ДЖАГАН В.В.

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра ботаніки пр. Академіка Глушкова, 2, м. Київ, 03022, Україна

e-mail: dzhagan@yahoo.com

У південній частині Правобережного лісостепового Придніпров’я, у північній частині Кіровоградської області, в межах Олександрівського і Знам’янського районів

(в межиріччі річок Тясмину, Цибульника та Інгульця) знаходиться один з найбільших лісових масивів – урочище «Чорний ліс», що займає площу біля 8 тис. га (Онищенко, Андрієнко,1977; Шеляг-Сосонко, 1987; Мирза-Сіденко та ін., 2008).

До 2009 р. в урочищі «Чорний ліс» не проводилося жодних спеціальних мікологічних досліджень. У зв’язку з цим до останнього часу були практично відсутні будь-які відомості про мікобіоту парку, включаючи такий її важливий компонент, як афілофоральні гриби. До початку наших досліджень для території Кіровоградської області було відомо 21 вид афілофоральних грибів, а для урочища «Чорний ліс» – лише 4 види. Враховуючи значну роль останніх у функціонуванні екосистем, зокрема як основних редуцентів деревного відпаду, протягом 2009 р. нами було здійснено збір мікологічного матеріалу у вказаному лісовому масиві з метою встановлення видового складу афілофоральних грибів. При проведенні таксономічного аналізу за основу нами було взято систему Д.С. Гіббетта зі співавторами (Hibbet et al., 2007), обсяг поряд-

ків прийнятий відповідно до 9-го видання «Ainsworth and Bisby's Dictionary of the fungi» (Kirk et al., 2001) та узгоджений з базою даних «Index Fungorum».

Урезультаті проведених нами досліджень на території зазначеного лісового масиву було зібрано 64 гербарних зразки афілофоральних грибів, що представлені 37 видами з 30 родів, 15 родин, 6 порядків класу Agaricomycetes відділу Basidiomycota. Провідними у таксономічному відношенні є порядки Polyporales, представлений 20 видами, що становить 54 % від загальної кількості видів, та Hymenochaetales (7 видів, 18,9 %). Дещо менше поширені представники порядків Agaricales (5; 13,5 %) та Russulales (3; 8,1 %). Решта видів дослідженої мікобіоти розподіляються між 2 поряд-

ками: Boletales та Cantharellales (по 2,7 % відповідно).

Уродинному спектрі афілофоральних грибів переважають представники ро-

дин Hymenochaetaceae (7 видів), Phanerochaetaceae та Polyporaceae (по 6 видів). Дещо меншою кількістю представлені родини Fomitopsidaceae, Meruliaceae (по 3 види) та Peniophoraceae (2 види). Всі інші родини нараховують по одному виду. У родовому спектрі найбільшою кількістю видів характеризуються роди Phellinus Quél. (4 види),

Trametes Fr. (3 види). Дещо меншою – Peniophora Cooke та Ganoderma P. Karst. (по

2 види). Значна частина родів (26,7 %) представлена лише 1 видом, з них 3 є моноти-

пними (Fistulina Bull., Irpex Fr., Granulobasidium Jülich).

Загалом, враховуючи літературні дані, гербарні матеріали та власні збори, для території Кіровоградської області на сьогодні відомо 40 видів афілофоральних грибів, з них для «Чорного лісу» – 37 видів. У результаті проведених нами досліджень було встановлено, що з виявлених видів 33 є новими для «Чорного лісу», 32 – для Кіровоградської області, 10 – нові для Правобережного Лісостепу, а види Granulobasidium vellereum (Ellis et Cragin) Jülich та Ceraceomyces microsporus K.H. Larss. знайдені на території України вдруге (Усіченко, 2010).

ЛІТЕРАТУРА

Мирза-Сіденко М.В., Андрієнко Т.Л., Онищенко В.А., Прядко О.І. Флора і рослинність проектованого Чорнолісько-Дмитрівського національного природного парку // Укр. ботан.

журн. – 2008. – 65, № 3. – С. 351-360.

Онищенко В.А., Андрієнко Т.Л. Майбутній національний парк // Заповідні куточки Кіровоградської землі. – К.: Наук. думка, 1977. – 303 с.

Усіченко А.С. Афілофороїдні гриби Харківського Лісостепу // Автореф. дис. … канд. біол. наук. – Київ, 2010. – 21 с.

Шеляг-Сосонко Ю.Р. Чернолесско-Дмитриевский заповедник // Перспект. сеть запов. объектов Украины. – Киев: Наук. думка, 1987. – С. 192-195.

Нibbet D. et al. A higher-level phylogenetic classification of the Fungi. – Mycological Research. – 2007. – 111, N 5. – Р. 509-547.

Kirk P.M., Cannon P.F., David J.C., Stalpers J.A. Ainsworth and Bisby`s Dictionary of the fungi. Ninth Edition. – Egham: CAB International, 2001. – 655 р.

Синатропні мохоподібні рівнинного Криму

ЗАГОРОДНЮК Н.В.

Херсонський державний університет, кафедра ботаніки вул. 40 років Жовтня, 27, м. Херсон, 73000, Україна e-mail: netl@ksu.ks.ua

Найпростішим з проявів «відповіді» мохоподібних на антропогенний тиск є їх здатність (або нездатність) існувати в умовах антропогенно зміненого середовища. На цей принцип спирається класифікація бріофітів за їх стійкістю до антропопресії, розроблена М.Ф. Бойком (2005) і використана нами при дослідженні мохоподібних рівнинного Криму. У структурі даної регіональної бріофлори, яка включає 129 видів, в залежності від проявів реакції мохів на дію антропогенного фактора виділено 2 групи: індигенофітна і апофітна. Індигенофіти зустрічаються лише в природних місцезростаннях і ценозах (степи, вапнякові відслоненнях, чагарники); для антропогенних екотопів вони нехарактерні (Бойко, 2005).

Складовими синантропної (апофітної) фракції бріофлори виявилися 70 видів. В цій групі переважають евентапофіти (36 видів, 27,91 % бріофлори), які частіше поселяються в природних ценозах або антропогенних екотопах, подібних за характеристиками до природних (неоштукатурений вапняк, пеньки дерев, ґрунтові відслонення в агроценозах, узбіччя стежок тощо), де вони є нестійким компонентом (Бойко, 2005). Евентапофіти зустрічаються в 7 родинах; найбільша кількість їх входить до родин

Pottiaceae (14 видів, 33,33 % родини) і Brachytheciaceae (10 видів, 41,67 %). Як і геміапофіти, представники евентапофітної групи є широкоареальними аридалами і неморалами, в основному дернинних біоморф. Евентапофітна фракція є мезоксерофітно-мезофітною, геліофітно-геліосциофітною, інцертофільно-кальцефіль- ною, олігомезотрофно-мезотрофною. Переважаючий статевий тип – дводомний, пропагулоносними видами є близько половини групи. Серед евентапофітів є види,

нерідкі в Криму та в Україні (Brachytheciastrum velutinum (Hedw.) Ignatov & Huttunen, Hypnum cupressiforme Hedw., Syntrichia ruraliformis (Bersch.) Cardot), але більша їх частина входить до складу бріофлор одного-двох ценозів, наприклад, вапнякових відслонень (Didymodon sinuosus (Mitt.) Delonge, Pseudocrossidium revolutum (Brid.) Zander, Syntrichia montana Nees.).

Меншою є кількість геміапофітів (34 види, 26,36 % бріофлори), які успішно мешкають як в природних, так і в антропогенних екотопах (покрівлі дахів, кам’яні та дерев’яні споруди, території кар’єрів, звалища тощо). Геміапофіти зустрічаються в 10 родинах. Як правило, ця складова представлена в межах окремої родини 1-3 вида-

ми, виключенням є родини Pottiaceae (13 видів, 30,9 % родини) і Bryaceae (5 видів, 38,46 %). Це, переважно, широкоареальні аридали і, дещо рідше, неморали, види дернинної і подушкової біоморф. Геміапофітна фракція є ксерофітнімезоксерофітною, геліофітною, інцертофільно-кальцефільною, олігомезотрофномезотрофною. Панівний статевий тип – однодомний (автеція); третина геміапофітів – пропагулоносні види. Геміапофіти у значній кількості зустрічаються у всіх місцевих природних ценозах (Barbula unguiculata Hedw., Homalothesium sericeum (Hedw.) B., S. et G., Tortula muralis Hedw.), в деяких антропоценозах (вапнякові кар’єри) бріофлора представлена майже виключно геміапофітами.

Індекс синантропізації бріофлори Рівнинного Криму складає 54,26 %. Показник є більш ніж вдвічі вищим, ніж у бріофлорі України в цілому – 24,1 % (Бойко, 2005), тобто біологічний потенціал досліджуваної флори мохів досить високий. Переважання евентапофітів вказує на те, що процес пристосування мохів до антропогенно зміненого середовища триває. Підтвердженням є знахідка на субстратах антропогенного походження 9 видів мохів, до початку наших досліджень відомих як індигенофіти.

ЛІТЕРАТУРА

Бойко М.Ф. Синантропна бріофлора України // Чорноморськ. бот. журн. – 2005. – 1,

№ 2. – С. 24-32.

Почвенные водоросли урбанизированных территорий (г. Новосибирск)

ИВАНОВА Н.Ю., БЛАГОДАТНОВА А.Г.

Новосибирский государственный педагогический университет, кафедра ботаники и экологии ул. Вилюйская, 28, г. Новосибирск, 630126, Россия

e-mail: xoma_pic@mail.ru

Водоросли являются постоянным компонентом почвенной биоты природных и антропогенно преобразованных ландшафтов.

Исследования проведены в Ленинском районе города Новосибирска в течение полевых сезонов 2008-2009 гг. Отбор проб на видовой состав водорослей проведен с учетом всех правил альгологических сборов (Хазиев, Кабиров, 1986). Выделен геоботанический профиль, представляющий собой катену. В ходе работы было собрано 30 почвенных образцов, состоящих из 530 индивидуальных.

Обнаружено 69 видов (75 видов и внутривидовых таксонов) водорослей. Таксономический анализ альгофлоры выявил преобладание отдела Cyanoprokaryota (47,8 %) и снижение долевого участия Xanthophyta (11,5 %), что указывает на урбанизированность территории. Вторую позицию занимает Chlorophyta (31,8 %). Долевое участие Bacillariophyta (5,7 %) незначительно. В семейственном спектре доминируют

Oscillatoriaceae (24,6 %), Ulothrichaceae (7,2 %) и Anabaenаceae (5,7 %). Процент од-

новидовых семейств составляет 50 %. Среди ведущих родов выделяются Phormidium,

Oscillatoria, Chlamydomonas и Navicula. Долевое участие одновидовых родов – 65,8 %.

Альгофлора исследованной территории формируется как специфичными видами, так и убиквистами. Доля последних составляет около 60 %, что характерно для

почв городских экосистем (Дубовик и др., 2009). Виды-убиквисты обладают широкой экологической валентностью: Chlorella vulgaris Beijer., Microcystis рulverea (Wood) Forti emend. Elenk., Oscillatoria brevis (Kütz.) Gom., Hantzschia amphioxys (Ehr.) Grun.

Около 10% специфичных видов выступают в роли индикаторов. Например, вид Hapalosiphon fontinalis (Ag.) Born. emend. Elenk. типичен для торфяных болот. Территория Ленинского района расположена на осушенных торфяных болотах, наличие этого вида свидетельствует о проявлении «памяти почвы». Вид Oscillatoria subcapitata Ponomar. требователен к содержанию серы в почве.

В фитоценотической организации выявлена олигодоминантная группировка,

образованная видами Chlamydomonas еlliptica Korsch., Oscillatoria brevis, Phormidium molle (Kütz.) Gom. Доминанты определялись на основе показателей экологоценотического значения (ЭЦЗ) и активности. ЭЦЗ доминантных видов находится в интервале 0,8-0,9, а субдоминантов в диапазоне 0,5-0,6 (при максимально возможном 1). На доминантных и субдоминантных видах лежит основная функциональная нагрузка. Сопутствующие виды более лабильны, их ЭЦЗ намного меньше. Тем не менее, эти виды оказываются специфичными для урбанизированной территории. Например, Oscillatoria pseudogeminata G. Schmid. характерна для почв со щелочной реакцией среды, его ЭЦЗ составляет 0,02. Вид Phormidium fragile (Menegh.) Gom. диагностирует засоленность почв, ЭЦЗ – 0,01.

Особенности таксономической и фитоценотической организации отражают специфику городской среды (превалирование отдела Cyanophyta, уменьшение доли Xanthophyta, большое долевое участие видов-убиквистов, присутствие в спектре индикаторов урбанизированной экосистемы).

ЛИТЕРАТУРА

Дубовик И.Е., Климина И.П., Смирнова Н.Г. Влияние антропогенного воздействия на биоразнообразие водорослей в почвенной и наземно-воздушной среде // Вестник ОГУ. – 2009.

– № 6 (100). – С. 568-570.

Хазиев Ф.Х., Кабиров Р.Р. Количественные методы почвенно-альгологических исследований. – Уфа: БФАН СССР, 1986. – 172 с.

Історія вивчення та таксономічний склад афілофороїдних грибів Київського плато

ІВАНЕНКО О.М.

Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, відділ мікології вул. Терещенківська, 2, м. Київ, 01601, Україна

e-mail: ivanenko_mycology@ukr.net

Афілофороїдні гриби належать до класу Agaricomycetes відділу Basidiomycota (Kirk, Cannon, Minter, Stalpers, 2008). Здебільшого це облігатні сапротрофи, що розвиваються на деревному відпаді у лісових ценозах. Є серед них і факультативні сапротрофи, здатні уражати ослаблені дерева. У такому випадку вони зумовлюють розвиток різних типів гнилей і можуть завдавати великої шкоди. Поряд з обумовлен-

ням певного фітосанітарного стану лісових ценозів, деякі види афілофороїдних грибів є також індикаторами непорушених, природних лісів. Однак основною роллю дереворуйнівних грибів у лісових ценозах є збагачення їх біотичного різноманіття.

Для детального дослідження різноманітності, екології, поширення, ценотичної ролі афілофороїдних грибів ми обрали частину вказаного ботаніко-географічного району, а саме малообстежене на предмет наявності трутових грибів Київське плато. Фі- зико-географічна область Київського плато займає центральні райони Київської адміністративної області і північну частину Черкаської (Попов, 1968).

Документальних згадок про афілофороїдні базидіоміцети Київського плато небагато. Частково це обумовлено тим, що на початку ХІХ століття у перших флористичних роботах основна увага приділялася гірським регіонам (Карпати, Крим) та Поліссю України (Бондарцев, 1926; Pilát, 1940). У зв’язку із необхідністю встановлення фітосанітарного стану інтенсивно досліджувались афілофороїдні базидіоміцети лісових масивів довкола Києва, столичних ботанічних садів та парків (Яворський, 1915; Гіжицька, 1926, 1929; Московець, 1932; Зерова, 1948; Корецький, Солдатова, 1978; Соломахіна, Сміцька, 1983).

Найперші згадки про афілофороїдні гриби Київського плато наводяться Л.А. Яворським, який вивчав їх в лісах околиць Києва. Всього було зібрано 15 видів, з яких 7 видів із Голосіївського лісу (Яворський, 1915). Згодом до цього списку було додано ще 2 види (Гіжицька, 1929). Наступні відомості про афілофороїдні базидіоміцети зустрічаємо в праці М.Я. Зерової по грибних хворобах Київських міських зелених насаджень (Зерова, 1948). Згодом П.М. Корецький та І.М. Солдатова протягом 1974-1975 років вивчали видовий склад афілофороїдних грибів у Ботанічному саду ім. акад. О.В. Фоміна. У результаті був оформлений зведений список з 18 видів трутових грибів, у якому узагальнено наробки Л.А. Яворського, З.К. Гіжицької та М.Я. Зерової, а також наведено дві нові форми – Bjerkandera adusta f. resupinata (Bourdot & Galzin) Domański, Orloś & Skirg. та Coriolus versicolor f. nigrozonatus Bondartsev (Корецький, Солдатова, 1978). В.М. Соломахіна разом із М.Ф. Сміцькою вивчали дереворуйнівні гриби на грабі та дубі в урочищі Лиса гора у м. Києві. Вперше для даної місцевості було наведено 44 види афілофороїдних базидіоміцетів (Соломахіна, Сміцька, 1983). Окремо слід відзначити дослідження грибів-макроміцетів Канівського природного заповідника, яке вже кілька десятиріч ведеться на його території (Соломахіна, 1971, 1982; Соломахіна, Пруденко, 1998; Пруденко, Придюк, 2002; Усіченко, Акулов, Ординець, 2005; Джаган, Пруденко, Ге-

люта, 2008; Іваненко, 2009).

Таким чином, встановлено, що для лісових ценозів Київського плато відомо близько 120 видів афілофороїдних грибів. Із збільшенням ролі молекулярних методів дослідження та нових поглядів на систему органічного світу, афілофороїдні гриби виявились роздробленими між порядками Agaricales, Boletales, Cantharellales, Hymenochaetales, Polyporales, Russulales та Thelephorales. Для території Київського пла-

то найчисленнішим є порядок Polyporales (54 види), що цілком відповідає систематичній структурі групи афілофороїдних грибів. Зважаючи на фрагментарність літературних даних і незначну кількість видів, відомих для Київського плато, подальше детальне дослідження афілофороїдних грибів із залученням невивчених лісових ценозів вказаної території є надзвичайно актуальним.

Вплив ультрафіолетового випромінювання на прісноводний фітопланктон

КАЛИНОВСЬКА А.В., ХОМЕНКО С.В.

Інститут гідробіології НАН України, відділ екологічної фізіології водяних рослин пр. Героїв Сталінграда, 12, м. Київ, 04210, Україна

e-mail: Anutasun@mail.ru

Важливим напрямком гідроекологічних досліджень, в процесі яких можуть бути розшифровані механізми формування угруповань водоростей, є з'ясування особливостей впливу на їх розвиток сонячного випромінювання. З одного боку, воно впливає на ріст і перебіг фотосинтетичних процесів у клітинах водоростей, а з іншого, висока інтенсивність сонячного випромінювання може викликати у них фотоокиснюваний стрес, а також призводити до фотоінгібування та деструкції пігментного комплексу й загибелі клітин (Мерзляк и др., 1996).

На сьогодні значний інтерес становить такий екологічний чинник як УФрадіація – електромагнітне випромінювання Сонця з довжиною хвилі від 200 до 400 нм. Відомо (Ширшикова, Ладыгин, 1993), що значна інсоляція УФ-світла може супроводжуватися негативними змінами в клітинах водоростей. Зокрема, УФ-В випромінювання здатне змінити у рослин хід таких процесів як ріст, розвиток і фотосинтез. Зазвичай, короткохвильова частина області УФ-В і вся область УФ-С радіації повністю затримується верхніми шарами атмосфери. Проте за умов забруднення останньої, частка короткохвильової УФ-радіації різко збільшується.

Метою нашої роботи було з'ясування особливостей впливу УФвипромінювання на структурні зміни в угрупованнях прісноводних водоростей. Для цього були проведені короткотривалі досліди з фітопланктоном різнотипних водних об'єктів – озера Вербного та річки Десни, які знаходяться, відповідно, в межах міст Києва та Чернігова. Відібрану воду експонували протягом 5 днів в скляних посудинах за дії природного світла. Опромінення зразків УФ-світлом в режимі 1, 5 та 10 хв здійснювали на початку досліду та через одну добу. Контролем слугували неопромінені зразки. Джерелом ультрафіолетового світла була ртутна лампа з повним УФспектром. Чисельність та біомасу планктонних водоростей визначали загальноприйнятим методом з використанням зразків, фіксованих формаліном

Отримані результати дослідження засвідчили, що УФ-випромінювання справляє помітний вплив на розвиток угруповань планктонних водоростей. В обох дослідах загальна чисельність і біомаса фітопланктону збільшувалися (порівняно з контролем) при режимі його опромінення протягом 1 хв. Так, наприклад, якщо кількість клітин планктонних водоростей та їх біомаса в зразках з оз. Вербного на 5-ту добу в контрольному варіанті дорівнювали 42540 тис./л і 3,969 мг/л, то в дослідному після опромінення УФ-світлом вони становили, відповідно, 53500 тис./л і 5,101 мг/л. Для угруповань рослинного планктону р. Десни спостерігалася аналогічна тенденція.

Підвищення тривалості опромінення досліджуваних автотрофів до 5 хв. супроводжувалось пригнічуючим впливом на їх вегетацію. Так, зменшення (у порівнянні з контролем) чисельності фітопланктону оз. Вербного та р. Десни становило, відповідно, в 1,6 та 1,3 рази. Ще більш суттєвим було зниження кількісних показників

розвитку планктонних водоростей при режимі опромінення їх зразків протягом 10 хв. Зокрема, чисельність та біомаса фітопланктону оз. Вербного зменшилася (порівняно з контролем) у 3,8 та 2,3 рази, а р. Десни – в 2,7 та 4,2 рази. Отже, УФ-випромінювання можна віднести до важливих складових сукупності природних умов, що визначають структурно-функціональні характеристики фітопланктону.

ЛІТЕРАТУРА

Мерзляк М.Н., Погосян С.Н., Лехимена Л. и др. Спектральная характеристика продуктов фотоокисления хлорофилла в растворе и при фотоповреждении цианобактерии Anabaena variabilis // Физиология растений. – 1996. – 43, № 2. – С. 186-195.

Ширшикова Г.Н., Ладыгин В.Г. Снижение устойчивости клеток α-каротиновых мутантов Chlamydomonas reinhardtii Dang. кдействиюУФ-излучения// Альгология. – 1993. – 3, №4. – С. 47-51.

Водорості р. Жолобниця (Житомирська обл., Україна)

КАПУСТІН Д.О.

Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, відділ фікології вул. Терещенківська, 2, м. Київ, 01601, Україна

e-mail: brassica2@inbox.ru

Річка Жолобни́ця– ліва притока р. Болотниці (Свидовця), довжина її сягає 23 км (Каталог…, 1957). Вона протікає в північній частині Житомирської області на території Поліського природного заповідника. Створена наприкінці 60-х рр. Жолобницька осушувальної система викликає значне заболочення території в районі річки, яка не в змозі провести всієї води, що надходить з осушувальної мережі (Бумар, 1999). Води Жолобниці коричневого кольору через високий вміст гумінових кислот та сполук заліза. Про це також свідчить наявність у воді значної кількості залізобактерії Leptothrix ochracea (Roth) Kütz. Дно сильно мулисте, вкрите шаром оксиду заліза, рН 5,4-5,5. На плесових ділянках річки зустрічаються Utricularia vulgaris L., Potamogeton sp. та інші види вищих водних рослин. В заплаві Жолобниці переважають очеретяні болота, невеликими фрагментами формуються заболочені березняки, які чергуються з мезотрофними болотами (Бумар, Бумар, 1999).

Відомості про водорості р. Жолобниці в літературі практично відсутні. Лише З.І. Асаул-Вєтрова (1974) вказує, що в річці виявлено 16 видів евгленофіт, проте не конкретизує видового складу. Нами опрацьовані проби з альготеки Інституту ботаніки та оригінальні збори та виявлено 86 видів водоростей, серед яких чотири види

(Chrysopyxis colligera Scherff., Ch. paludosa Fott, Derepyxis ovata Bourr., Lepochromulina bursa Scherff.) є новими для флори Українського Полісся, а ще чотири таксони

(Epipyxis lauterbornii (Lemmerm.) D.K. Hilliard et Asmund, Pseudokephyrion undulatissimum Scherff., Lagynion ampullaceum (A. Stokes) Pascher та Lepochromulina calyx

Scherff.) – новими для флори України. Таксономічний спектр виглядає наступним чи-

ном: Streptophyta – 23, Cyanoprokaryota – 13, Chrysophyta – 12, Euglenophyta – 11, Chlorophyta – 11, Bacillariophyta – 6, Xanthophyta – 6, Dinophyta – 2, Cryptophyta – 1,

Rhodophyta – 1. Rhipidodendron huxlei Kent, який раніше розглядався у складі відділу Haptophyta, нині відноситься до ряду Spongomonadida з невизначеним систематичним

положенням (Протисты, 2000), проте ми вважаємо за доцільне вказати на знахідку цього цікавого організму.

Планктон та, особливо, бентос річки мають надзвичайно бідний видовий склад водоростей. Тут поодиноко траплялися діатомові (Asterionella formosa Hassal,

Frustulia sp., Eunotia spp., Pinnularia spp., Cymbopleura sp. та ін.), евгленові (Trachelomonas volvocina Ehrenb., T. hispida (Perty) F. Stein emend. Deflandre, T. woycickii

Koczw.), золотисті (Dinobryon divergens O.E. Imhof, Pseudokephyrion undulatissimum Scherff., Mallomonas sp.) та синьозелені водорості (Microcystis aeruginosa (Kütz.) Kütz.,

M.pulverea (Wood) Forti emend. Elenkin та ін.), однак всі вони мали незначний кількісний розвиток. Найбільше водоростей було виявлено в перифітоні. Характерне угруповання представлене довгими ланцюгами Tabellaria fenestrata (Lyngb.) Kütz. (інколи

здомішками T. flocculosa (Roth) Kütz.), Bulbochaete sp. ster. та Oedogonium sp. ster.

Волоски бульбохет рясно вкривали Lagynion scherffelii Pascher, дещо рідше траплялися інші епіфітні золотисті водорості (Epipyxis utriculus (Ehrenb.) Ehrenb., E. lauterbornii

(Lemmerm.) D.K. Hilliard et Asmund, Chrysopyxis colligera Scherff., Ch. paludosa Fott,

Derepyxis ovata Bourr. тощо). На нитках едогоніума дуже рідко зростав Characiopsis falx Pascher (Xanthophyta). Поодиноко в обростаннях траплялися стерильні нитки зигнемових водоростей (Spirogyra sp., Zygnema sp., Mougeotia sp.), представники роду

Microspora (M. cf. abbreviata (Kütz.) Lagerh., M. floccosa (Vaucher) Thur., M. pachyderma (Wille) Lagerh.) та нитчасті десмідієві водорості (Bambusina brebissonii Kütz. ex Kütz., Hyalotheca mucosa (Dillwyn) Ehrenb., Spondylosium pulchellum var. bambusinoides

(Wittr.) Lundell та ін.). Дуже рідко на стеблах очерету утворювала рясні слизькі скуп-

чення прісноводна багрянка Batrachospermum keratophytum Bory emend. R.G. Sheath, M.L. Vis et K.M. Cole (Vis, Kapustin, 2009). Серед осаджених форм переважали представники стрептофітових (Netrium digitus (Ehrenb. ex Ralfs) Itzigs. et Rothe, Cylindrocystis brebissonii (Menegh. ex Ralfs) de Bary, Micrasterias truncata (Corda) Bréb. ex Ralfs, M. rotata (Grev.) Ralfs), які характерні для оточуючих заболочених ділянок, жо-

втозелених (Ophiocytium capitatum Wolle, O. cohleare (Eichw.) A. Braun, O. parvulum

(Perty) A. Braun), динофітових (Peridinium umbonatum F. Stein, Peridinium sp.) та евг-

ленових (Phacus spp., Euglena spp., Anisonema acinus Dujard., Heteronema globuliferum

F.Stein, Entosiphonomononas sulcata (F. Stein) Larsen et Patterson) водоростей.

Отже, різноманіття водоростей річки Жолобниця хоча й не відзначаються високим видовим багатством, але має цікаві особливості. Планктон та бентос характеризується збідненим видовим складом водоростей. Представники цих біотопів у вигляді т.зв. «осаджених форм» трапляються в обростаннях рослинних субстратів. Характер-

ним угрупованням для перифітону є Tabellaria fenestrata+Bulbochaete sp. ster.+Oedogonium sp. ster. Значного кількісного розвитку досягають епіфітні золотисті водорості. Води осушувальної системи вносять у річку болотні види. Загалом у річці виявлено 86 видів водоростей, що належать до 10 відділів. Провідними відділами у таксономічному спектрі є Streptophyta (23 види), Cyanoprokaryota (13 видів) та Chrysophyta (12 видів). Чотири види є новими для флори Українського Полісся, а ще чотири таксони – новими для флори України.

ЛІТЕРАТУРА

Асаул-Вєтрова З.І. Флора евгленових водоростей Поліського заповідника // Укр. бо-

тан. журн. – 1974. – 31, № 6. – С. 773-776.