AktyalniProblemy-2010

рефугіумом, куди «стікаються» види рослин, і природним коридором, по якому відбувався і відбувається тепер як природний, так і антропогенний рух цих видів. Крім того, тут діє потужний екотонний ефект, оскільки екокоридор на всьому своєму протязі має переходи між ділянками з різними типами природних умов, між типами рослинності, між природними, квазіприродними та антропогенними екосистемами, між елементами мезота мікрорельєфу.

У дослідженій флорі кількість видів (в %) у відділах становить: у Lycopodiophyta і Pinophyta – 0,07, Equisetophyta і Polypodiophytа – 0,5, Magnoliophyta – 98,6, в т.ч.: Monocotyledoneae – 21,00, Dicotyledoneae – 77,86, що вказує на комплексний характер флори. Домінують у флорі родини Asteraceae (179 видів – 12,9 %, Poaceae (123 – 8,7 %), Fabaceae (88 – 6,3 %). За цим показником досліджена флора подібна до середземноморських флор, проте, положення Poaceae на 2-му місці є ознакою подібності до бореальних флор. Положення Fabaceae на 3-му місці, як і в зональних флорах півдня України, свідчить про достатню збереженість видового складу флори. Домінує у спектрі бореальний рід Carex (25 видів – 4,8 %) пов’язаний з гігротичними умовами місцезростань плавнів, аренних знижень, водойм. На 2-му місці рід Astragalus, майже цілком представлений індигенофітними, в основному середземноморськими та степовими видами, степантами та петростепантами. Наявність роду Chenopodium на 3-му місці спектру свідчить, що флора екокоридору в певній мірі зазнала антропогенної трансформації, оскільки більшість видів є синантропними (Бойко, 2010).

Вказані вище особливості Нижньодніпровського екокоридору зумовили збереження значної кількості раритетних видів флори, а саме 98 видів, в т.ч. 90 видів вищих судинних рослин, представників 70 родів 41 родини 4 відділів рослинного царства. З відділу Lycopodiophyta – 1, Polypodiophyta – 4, Pinophyta – 1, Magnoliophyta

– 84 види та 4 види відділу Bryophyta. З нижчих рослин, тобто водоростей у флорі екокоридору відмічено тільки 4 види – по 1 виду з відділу Phaeophyta і Rhodophyta та 2 види – з відділу Chlorophyta.

Раритетні види фіторізноманіття екокоридору відносяться до різних категорій охорони та включені до різних природоохоронних документів. З 98 видів 13 включено до Світового Червоного списку, а 14 – до Європейського Червоного списку, 34 види – до Червоної книги України, найбільше видів – 37, взяті під охорону на місцевому рівні і занесені до «Переліку видів, що охороняються на місцевому рівні (Червоний список Херсонської області (1998)».

ЛІТЕРАТУРА

Бойко П.М. Нижньодніпровський екокоридор Національної екомережі України. – Херсон: Айлант, 2010. – 204 с.

Бойко М.Ф., Подгайний М.М. Червоний список Херсонської області. – Херсон: Терра, 2002. – 27 с.

Интродукция растений и создание искусственных фитоценозов как способ охраны генофонда пустынных экоситем Республики Узбекистан

БОЛТАЕВ Х.Х., АБДУЛЛАЕВ Э.А., НОРМУРОДОВ О.У.

Термезский государственный университет, кафедра агрохимии ул. Ф. Ходжаева 43, г. Термез, 190111, Узбекистан

Одним из эффективных способов охраны гено- и ценотического фонда пустынных растений, как показывает отечественный многолетний опыт работы в пустынях Средней Азии, является создание искусственных фитоценозов на фитомелиоративных и биогеоценотических основах. Проблема эта была поставлена ещё в 2005 году, в связи с обеспечением каракульского овцеводства и верблюдоводства высокопродуктивными и устойчивыми пастбищами. Различные варианты экспериментального решения возможных путей реализации этой проблемы показали плодотворность метода создания искусственных фитоценозов на основе интродукции кустарников, полукустарников и трав, имеющих кормовое значение. При создании искусственных фитоценозов различного хозяйственного назначения было проведено испытание у свыше 300 видов кормовых растений природной флоры. Из них пригодными для создания искусственных фитоценозов и хорошо адаптированных к длительному и устойчивому функционированию в аридных районах Средней Азии оказалось 12-15 видов. К ним относятся следующие кормовые растения: саксаул чер-

ный (Haloxylop aphyllum (Minkw.) Iljin), саксаул белый (H. persicum Bunge. ex Boiss. Buhse), черкез Палецкого (Salsola paletzkina Litv.), черкез Рехтера (S. richteri Kar.), чо-

гон (Aellenia subaphulla (C.A. Mey.) Aellen, терескен (Kraschenibbikovia eweramaniana

(Stachegl.) Crub), изень (Kochia prostrata (L.) Schrad.), три экотипа: каменистый (var. canesecna), глинистый (var. virescna), песчаный (var. villossima), кейреук (Salsola orientalis S.C. Gmel.), полынь развестистая (Artemisia diffusa Krasch. ex Pojarkov), полынь солончаковая (A. halophila Krasch.), комфоросома Лессинга (Camphorosma lessingii Litiv.). В результате многолетних исследований установлено, что относительно высокая продуктивность и экологическая устойчивость, интродуцирование видов определяются их адаптивным потенциалом, выработанным в процессе их эволюционного становления и формирования. В числе эколого-биологических параметров, определяющих успех интродукции того или иного вида, важное место занимают особенности роста и формирования корневых систем кормовых растений.

Оказалось, что корневая система кустарников в пустынях Средней Азии (саксаула черного, черкеза Палеского, черкеза Рехтера, чогона) проникает в почву до 1216 м, полукустарников (изеня, кейреука, комфосмы) – до 6-8 м. Такое мощное развитие и глубокое проникновение корневой системы отобранных кормовых растений способствует расширению экологических ниш и более полному использованию мате- риально-энергетических ресурсов глубинных слоев почвогрунта. Не менее важным условием, определяющим успех интродукции новых, более продуктивных видов и форм кормовых растений, является их засухо- и жароустойчивость. Перспективные кустарники и полукустарники, о которых речь шла выше, обладают способностью к экономичному расходованию влаги на транспирацию. Саксаул черный, черкез Палец-

кого, черкез Рихтера, чагон, изень, кейреук, комфороема очень экономно расходуют влагу на транспирацию, обладают минимальными показателями дневного водного дефицита, высокими показателями концентрации и осмотического давления клеточного сока. Эти кустарники и полукустарники обладают еще одной важной экологофизиологической особенностью – способностью осуществлять процесс фотосинтеза с положительным балансом в условиях высоких температур (38-45 0С) и сухости воздуха в пустынях Средней Азии и Узбекстана. На основе знаний эколого-биологических и фитоценотических свойств перечисленных кормовых кустарников и полукустарников с учетом зональных биогеоценотических структур разработаны методы создания искусственных пустынных фитоценозов в аридных районах Средней Азии и Узбекистана. Эколого-фитоценотической предпосылкой создания новых, более продуктивных, адаптированных к условиям пустыни пастбищных фитоценозов, является положение о флористической и ценотической неполночисленности многих естесственных биоценозов аридных зон. Создание искусственных фитоценозов базируется на учете синегридного и антогонистического взаимодействия видов кормовых растений, входящих в их состав. Эколого-фитоценотические механизмы, обеспечивающие высокую продуктивность и экологическую устойчивость пастбищных агрофитоценозов. При создании искусственных пастбищных фитоценозов круглогодового назначения высеваются следующие соотношения жизненных форм кормовых растений: кормовые деревья и кустарники – 20 %, полукустарники – 65 %, травы

– 15 %; осенне-зимнего назначения: деревья-кустарники – 25 %, полукустарники – 75 %; весенне-летнего назначения: полукустарники – 70 %, травы – 30 %. В условиях, где отсутствует фитоценотический барьер благодаря распашке, крайне ослаблена конкуренция со стороны местной растительности, антогенетические этапы развития деревьев, кустарников и полукустарников проходят ускоренно.

В пустыне Каттакум и Караулбазар растут 20-42 вида эфемеров и эфемероидов, представляющих 16 семейств. Наиболее обильны во всех типах искусственных фитоценозов виды злаков (Poa bulbosa L., Biossiera pumilio Stapf), Крестоцветных

(Euclidium syriacum (L.) W.T. Aiton), бобовых (Trigonella granditlora Bunge) и др.

Розподіл інвазійних видів з різними категоріями гемеробії у флорі пониззя межиріччя Дністер – Тилігул

БОНДАРЕНКО О.Ю.

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, біологічний ф-т, кафедра ботаніки Шампанський пров., 2, м. Одеса, 65059, Україна

e-mail: tvas@ukr.net

Господарська діяльність людини на Півдні України виявляється різними напрямками впливу на оточуюче середовище, в результаті чого вже до 80-х років ХХ сторіччя рослинність тут була представлена різними ланками пасовищнодигресивного сукцесійного ряду (Шеляг-Сосонко, Костильов, 1981).

При вивченні флори пониззя межиріччя Дністер – Тилігул, встановлено, що вона нараховує 864 види. Знайдені види рослин, на основі літературних даних та

власних спостережень, розподілені на групи в залежності від критерію гемеробії виду (Бурда, Дідух, 2003). Окремі види можуть одночасно належати до різних груп. Серед відмічених видів виділено 54 види з високою інвазійною спроможністю. Вивчення таких рослин на даний час набуває особливої актуальності (Протопопова, 2002).

В результаті проведених досліджень встановлено, що переважна більшість інвазійних видів рослин (44) належать до групи мезогемеробів, проте, відносно загальної кількості видів у групі (658) становить лише 6,67 %. У той же час, 40 інвазійних видів у групі полігемеробів (308) та 39 – з еугемеробів (346) визначають, відповідно, 12,99 % і 11,27 % видів у цих групах.

Виключно до напівприродних антропогенно перетворених екосистем, за результатами наших спостережень, відносимо інвазійні види: Diplotaxis tenuifolia (L.) DC., Echinocystis lobata (Michx.) Torr. & Gray, Padus serotina (Ehrh.) Ag., Setaria glauca

(L.) P. Beauv. Ще три види характеризуємо виключно як еугемероби: Helianthus tuberosus L., Sonchus asper (L.) Hill та Xanthium albinum (Widder) H.Scholz. П’ять видів: Atriplex sagittata Borkh., Malva pusilla Smith, Raphanus raphanistrum L., Sinapis arvensis L. та Solanum cornutum Lam. знайдено лише на ділянках з виключно жорсткими умовами існування, притаманних екотехнічним антропогенно перетвореним екосистемам.

Группу олігогемеробів (200 видів) представляють тільки три інвазійні види (1,5 % видів групи), які однак не є специфічними: Bidens frondosa L., Cuscuta campestris Yunck. та Salix fragilis L. Вони також характеризуються як мезогемероби.

На нашу думку саме на види рослин, які характеризуються як полігемероби та олігогемероби слід звернути увагу у подальших ботанічних дослідженнях не лише за умов Півдня України, а й території країни в цілому. Адже рослини, які здатні існувати за жорстких екологічних умов ділянок екотехнічних антропогенно перетворених екосистем, мають значний потенціал до інвазій на ділянки з більш комфортними екологічними умовами. У випадку з інвазійними видами – олігогемеробами, проблема полягає у тому, що види, рослини яких здатні існувати у досить збалансованих, природних екосистемах, мають надзвичайно високі адаптивні властивості.

ЛІТЕРАТУРА

Бурда Р.І., Дідух Я.П. Застосування методики оцінки антропотолерантності видів вищіх рослин при створенні «Екофлори України // Укр. фітоцен. зб. – К., 2003. – Серія: С. –

Вип. 1 (20). – С. 34-44.

Протопопова В.В., Мосякін С.Л., Шевера М.В. Фітоінвазії в Україні як загроза біорізноманіттю: сучасний стан і завдання на майбутнє. – К. : Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, 2002. – 32 с.

Шеляг-Сосонко Ю.Р., Костильов О.В. Степова рослинність схилів Тилігульського ли-

ману // Укр. ботан. журн. – 1981. – 38, № 4. – С. 10-13.

Влияние атмосферного загрязнения на древостои Populus tremula L. в Ногородской области

БОРИСОВА О.В.

Санкт-Петербургская государственная лесотехническая академия им. С.М.Кирова, кафедра ботаники и дендрологии Институтский пер, 5, г. Санкт-Петербург, 194021, Розсип

e-mail: ksushav55@mail.ru

Цель исследований – изучить и оценить влияние атмосферных загрязнителей на отдельные деревья и древостои осины (Populus tremula L.), расположенные на различном удалении от основного источника эмиссии АО «АКРОН» в Новгородской области (Россия).

К наиболее распространенным токсическим веществам в окрестностях Великого Новгорода относятся аммиак, окислы серы, азота и углерода, соединения фтора, кислотные осадки, образованные серной и азотной кислотами (Борисова, 2009).

Исследования проводились в спелых осинниках разнотравных на постоянных пробных площадях (ППП), расположенных на различном удалении от источника эмиссии. Оценка жизненного состояния деревьев и древостоев выполнялась по методике, достаточно подробно изложенной в ряде работ: Санитарные правила …, 1998, Ярмишко, 1997; Методы…, 2002. При исследовании состояния ассимиляционных органов учитывали наличие хлорозов или некрозов на листьях, характер их расположения, цвет и размерность повреждений. Для каждого дерева на ППП устанавливали категорию жизненного состояния. Особое внимание уделяли радиальному приросту древесины осинников, как интегральному показателю состояния и потенциальных возможностей древостоев, расположенных на различном удалении от источника эмиссии (Борисова, 2009).

Исследованиями установлено: 1) В осинниках разнотравных максимальные по площади листья формируются в фоновых древостоях. В непосредственной близости к АО «АКРОН» морфометрические характеристики листьев (длина, ширина) в среднем на 28 % меньше, чем на контроле. 2) Под воздействием аэротехногенного загрязнения на листьях осины появляются хлорозы и некротические пятна различных размеров. Так, на расстоянии 1 км от АО «АКРОН» до 75 % листьев осины повреждены. Причем около 40 % из них имеют площадь поврежденной поверхности 75 % и более. По мере удаления от источника эмиссии состояние ассимиляционных органов осины заметно улучшается. 3) В исследованных спелых осинниках наиболее низкие значения радиального прироста древесины (0,26 мм/год) были зарегистрированы в сохранившихся древостоях близ АО «АКРОН». В фоновых условиях этот показатель был в 3 раза выше. 4) В непосредственной близости от источника эмиссии (1,0 км) состояние осинников продолжает ухудшаться и, их можно классифицировать как разрушенные. 5) По мере удаления от эпицентра выбросов токсических веществ (10-12 км от источника) жизненное состояние деревьев и древостоев осины заметно улучшается, а происходящие процессы перехода деревьев из лучшей категории состояния в худшую связаны, на наш взгляд, с возрастными изменениями в спелых и перестойных осинниках, появлением болезней стволов и в некоторой степени влиянием загрязняющих

веществ. 6) В фоновом районе изменений жизненного состояния отдельных деревьев и древостоев осины не выявлено.

ЛИТЕРАТУРА

Борисова О.В. Влияние аэротехногенного загрязнения на хвойные и лиственные древостои в Новгородской области: Автореф. … канд. биол. наук. – Тольятти, 2009. – 20 с.

Методы изучения лесных сообществ / Отв. ред. В.Т. Ярмишко, И.В. Лянгузова. – СПб: НИИХимии СПбГУ, 2002. – 240 с.

Санитарные правила в лесах Российской Федерации (Утв. приказом Федеральной службы лесн. хоз-ва России от 15.01.1998, № 10). – М., 1998. – 18 с.

Ярмишко В.Т. Сосна обыкновенная и атмосферное загрязнение на Европейском Севере. – СПб.: Изд-во НИИ химии СпбГУ, 1997. – 210 с.

Чорновільхові болота Літинського геоботанічного району

ВАШЕНЯК Ю.А.

Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, відділ екології фітосистем вул. Терещенківська, 2, м. Київ, 01601, Україна

e-mail: plener@rambler.ru

Центральноподільський геоботанічний округ, згідно геоботанічного районування (Дідух, Шеляг-Сосонко, 2003), займає значну площу і поділяється на геоботанічні райони, зокрема Літинський, Немирівсько-Тульчинський, ЖмеринськоВіньковецький та Новоушицько-Муровано-Куриловецький (Шеляг-Сосонко, 1977). Літинський геоботанічний район займає північну частину округу. Південні межі району проходять по р. Думка, що впадає у р. Рів. Східні та північні межі округу окреслює р. Південний Буг. Цей регіон знаходиться у межах зандрової Летичівської низовини, що характеризується рівнинним рельєфом, і має певні екологічні умови для розвитку природної рослинності. У Літинському геоботанічному районі фрагментарно представлені рослинні угруповання, характерні для Полісся.

Нами було зроблено 30 описів рослинності чорновільхових боліт на території району. За допомогою програми FICEN 2 було оброблено базу даних та за допомогою методу перетворення фітоценотичних таблиць (Косман, Сіренко та ін., 1991) складено синтаксономічну схему:

Cl. ALNETEA GLUTINOSAE BR.-BL. ET R.TX. 1943 em. Müller et Liors 1958 Ord. Alnetalia glutinosae R.Tx. 1937 em. Müller et Liors 1958

All. Alnion glutinosae (Malc. 1929) Meijer Dress. 1936 Ass. Athrio filicis-feminae-Alnetum Bajrak 1997

Ass. Mnio affini-Alnetum glutinosae Grygora, Vorobyov et V. Solomakha, 2005 Ass. Ribo nigri-Alnetum Sol.-Górn. (1975) 1987

Ass. Carici acutiformis-Alnetum Scamoni 1935

All. Sphagno squarrosi-Alnion glutinosae Grygora, Vorobyov et V. Solomakha, 2005 Ass. Sphagno squarrosi-Alnetum glutinosae Sol.-Gorn. 1975

Ord. Salicetelia auritae Doing ex Steffen 1968

All. Salicion cinereae Th. Müller et Görs ex Passarge 1961

Ass. Sphagno-Salicetum cinereae Šomšák 1964 Ass. Salicetum pentandro-cinereae Passarge 1961

Рослинність чорновільхових боліт налічує один клас, два порядки, три союзи, сім асоціацій (Куземко, Чорна, 2002; Соломаха, 2008). На території Літинського геоботанічного району найбільш поширені угруповання союзу Alnion glutinosae, що приурочені до заплави р. Південний Буг та його приток. На південь району зменшується площа чорновільхових боліт. На півночі району з’являються угруповання союзу

Sphagno squarrosi-Alnion glutinosae, Salicion cinereae, асоціації Sphagno-Salicetum cinereae, які характерні для Полісся, проте зростають у рефугіумах, де збереглась бореальна флора. Така рослинність відсутня у інших геоботанічних районах Центральноподільського геоботанічного округу.

ЛІТЕРАТУРА

Дідух Я.П., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Нове геоботанічне районування України та суміжних територій // Укр. ботан. журн. – 2003. – 60, № 1. – С. 6-17.

Косман Є.Г., Сіренко І.П., Соломаха В.А., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Новий комп’ютерний метод обробки описів рослинних угруповань // Укр. ботан. журн. – 1991. – 48, № 2. – С. 98-104.

Куземко А.А., Чорна Г.А. Лісова рослинність долини р. Рось. ІІ. Заплавні ліси (Класи

Alnetea glutinosae, Salicetea purpureae) // Укр. фітоцен. зб. – К.: Фітосоціоцентр, 2002. – Сер. А,

вип. 1(18). – С. 14-30.

Соломаха В.А. Синтаксономія рослинності України. Третє наближення. – К.: Фітосо-

ціоцентр, 2008. – 296 с.

Шеляг-Сосонко Ю.Р. Подольско-Бесарабская подпровинция // Геоботанічне районування УРСР. – К.: Наук.думка, 1977. – С. 65-73.

Выявление особенностей парковой растительности на примере парков Петергофской дороги (Санкт-Петербург)

ВЕРШИНИНА О.М.

Ботанический институт им. В.Л. Комарова Российской Академии наук ул. Проф. Попова, 2, г. Санкт-Петербург, 197376, Россия

e-mail: ol-versh@rambler.ru

Старинные парки Петергофской дороги Санкт-Петербурга являются уникальной системой, созданной в начале XVIII века с применением аборигенных и интродуцированных видов. Растительные сообщества парков испытывают антропогенное влияние, и вместе с тем в них идут естественные процессы восстановления коренной растительности.

В период с 2002 по 2007 гг. нами были изучены лесные растительные сообщества 7 парков: Ораниенбаум, Сергиевка (парк БиНИИ), Английский парк, Александрия, парк усадьбы Михайловка, Ново-Знаменка, Александрино. Выполнено 410 геоботанических описаний, полностью охватывающих лесную растительность исследуемых парков. Лесная растительность исследуемых парков представлена 11 формациями. Выявлено 50 растительных ассоциаций, из них 12 хвойных, 14 мелколиственных и 24 широколиственных. Преобладающими по площади и наиболее

разнообразными по спектру растительных ассоциаций являются березняки, дубняки и ельники. В составе лесных парковых сообществ отмечен 261 вид сосудистых растений и 22 вида мохообразных.

Древесный полог лесных сообществ исследуемых парков сложен 15 видами древесных растений. Развитый подлесочный ярус парков сформирован из 18 аборигенных и 13 интродуцированных кустарниковых видов. Обилие в подлеске интродуцированных видов, которые успешно возобновляются и распространяются, позволяет на текущий момент сделать вывод об устойчивом взаимодействии кустарниковинтродуцентов и аборигенных древесных пород. В лесных сообществах парков выявлено 215 травянистых видов (из них 201 – аборигенный, 14 – интродуцированные). Спектр травянистых видов парков можно условно разделить на три группы: характерные для данной территории бореальные виды, более южные неморальные виды, изредка встречающиеся в естественных лесах данной территории или интродуцированные в лесные сообщества исследуемых парков, и рудеральные виды, присутствие и обилие которых определяется рекреационной нагрузкой.

При анализе сходства и различий сообществ основных представленных в парках формаций (ельники, дубняки, березняки) было выявлено 4 группы описаний. Наиболее распространены сообщества, сочетающие в составе и структуре признаки как бореальных, так и более южных сообществ, менее широко представлены сообщества, характерные только для подзоны хвойно-широколиственных лесов, еще более редки в парках характерные для этого региона южнотаежные сообщества, также были обнаружены сообщества, не описанные для естественных условий.

Таким образом, в результате посадок широколиственных пород и внесения грунта из зоны широколиственных лесов, происходивших при создании парков, за время развития парков сложился более южный вариант лесной растительности, чем свойственный данной территории. Сформировавшиеся к настоящему времени насаждения представляют собой своеобразную экологическую систему, не имеющую аналогов в мире. В настоящее время исследование продолжается.

ЛИТЕРАТУРА

Вершинина О.М. Лесные растительные сообщества парков Петергофской дороги // Автореф. дис….канд. биол. наук. – СПб: изд-во СПбГУ, 2007. – 16 с.

Вершинина О.М. Особенности растительных сообществ коренных и производных лесных формаций парка «Сергиевка» на примере ельников и березняков // Мониторинг парка «Сергиевка» от Буша до наших дней // Сб. трудов Бинти. – СПб, 2006. – С. 3-11.

Vershinina O.M. Historical parks’ ecosystems in southern coast of Finnish Gulf // The VI International youth environmental forum Ecobaltica’2006. – St.-Petersburg, 2006. – 96-97 pp.

Природно-заповідний фонд долини р. Інгул як основа регіональної екомережі

ВИНОКУРОВ Д.С.

Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, відділ геоботаніки вул. Терещенківська, 2, м. Київ, 01601, Україна

e-mail: phytosocio@ukr.net

Побудова національної екомережі України в першу чергу вимагає її формування на регіональному, та, особливо, місцевому рівні. Для цього необхідно створення мережі природно-заповідних об’єктів, які будуть виступати ключовими територіями. Одним із важливих об’єктів для збереження та відновлення природних екосистем степової зони є долина річки Інгул. Ландшафтна різноманітність та порівняно невелика трансформованість екотопів зумовлюють унікальність фітосистем долини цієї річки.

Питання охорони та збереження біорізноманіття на даній території висвітлені в працях О.В. Костильова (1987), Т.Л. Андрієнко, О.І. Прядко, В.М. Мирзи-Сіденко (Андрієнко, Прядко, Мирза-Сіденко, 1995; Андрієнко та ін., 1999; Мирза-Сіденко, 1999а; 1999б), Р.П. Мельник (2000), Л.І. Крицької та В.В. Новосада (2002, 2005-2007),

С.М. Воронової (2006), Г.В. Коломієць (2008). Автори проаналізували раритетний фітогенофонд деяких ключових ділянок, виділили рідкісні рослинні угруповання, дали рекомендації щодо їх збереження. На теперішній час в межах долини створено 16 природоохоронних об’єктів, два з них – загальнодержавного значення.

Ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Монастирище» (15,3 га), розташований в Устинівському р-ні Кіровоградської обл. Територія заказника займає схили каньйону р. Інгул і прилеглі плакорні ділянки, де представлені петрофітні степові угруповання. В цьому ж районі в балці системи р. Інгул також знаходиться загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення «Полозова балка» (27,0 га), з подібними угрупованнями типчакових та різнотравно-типчакових степів. Важливим елементом екомережі виступає найбільший об’єкт природнозаповідного фонду в долині Інгулу – Регіональний ландшафтний парк «Приінгульський», площею 3152,7 га, розміщений в Новобузькому районі Миколаївської області. На місцевому рівні в долині річки представлено сім заказників. В Кіровоградській обл. – ландшафтний заказник «Інгульські крутосхили» (15,0 га, Устинівський р-н); в Миколаївській обл. – ботанічний заказник «Пелагеївський» (123,5 га); гідрологічний заказник «Софіївське водосховище» (417,0 га) (обидва заказники без зміни статусу входять до складу РЛП Приінгульський); ботанічний заказник «Добра криниця» (20,0 га, Баштанський р-н); ландшафтний заказник «Півострів Піщаний» (260,0 га, Жовтневий р-н); лісовий заказник «Мішково-Погорілове» (180,0 га, Жовтневий р-н); ботанічний заказник «Ми- хайло-Ларинський» (14,8 га, Жовтневий р-н). Серед інших об’єктів у межах долини розташовано три місцевих пам’ятки природи (всі три в Кіровоградській обл.): ботанічна «Ганно-Леонтовицька» (0,5 га, Устинівський р-н), гідрологічна «Верхів’я р. Інгул» (14,0 га, Кіровоградський р-н) та геологічна «Інгульська жила» (2,0 га, Компаніївський р-н); два заповідних урочища: «Селіванівське» (15,0 га, Устинівський р-н Кіровоградської обл.) та «Мар’ївське» (388,0 га, Баштанський та Жовтневий р-ни

Миколаївської обл.); а також парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва «Старий парк» (1,0 га, Жовтневий р-н, Миколаївська обл.).

Таким чином, з 16 представлених в долині Інгулу природно-заповідних об’єктів більша частина займає невелику площу, до 20 га. Загальна їх площа, з урахуванням прилягаючих територій, складає 4105,3 га (в Кіровоградській області 88,8 га, в Миколаївській області 4016,5 га). Проте вони не репрезантативно представляють біорізноманіття долини, зокрема в них не знайдені деякі рідкісні види та угруповання які тут зустрічаються (наприклад, Tulipa gesneriana L., Cymbochasma borysthenica

(Pall. ex Schlecht.) Klok. et Zoz, Plantago schwarzenbergiana Schur та ін.), тому мережа потребує суттєвого розширення, особливо в Кіровоградській обл.

Анализ многолетних феноклиматических изменений природы Беларуси

ГЕРАСИМОВИЧ А.Г.

Институт экспериментальной ботаники им. В.Ф. Купревича НАН Беларуси, лаборатория продуктивности и устойчивости растительных сообществ ул. Академическая, 27, г. Минск, 220072, Республика Беларусь

e-mail: gerasimovichag@mail.ru

Изучение многолетней динамики сезонного развития растений представляет большой интерес в связи с наметившейся в последние десятилетия тенденцией в сторону глобального потепления климата. Детальное изучение фенологических явлений актуально при исследовании зависимости флоры от условий окружающей среды и, прежде всего, от характеристик климата. Долговременные, непрерывные наблюдения за состоянием природы на заповедных территориях, не подверженных прямому воздействию хозяйственной деятельности, позволяют получить информацию о текущем состоянии растительности, что дает возможность построить прогнозы развития природных экосистем с учетом климатических изменений.

Целью работы является выявление отклика в динамике сезонного развития растительности Беларуси на изменения климатических условий последних десятилетий. Анализ динамики сезонного развития растений проведен на основе данных «Летописи природы» о климатических и фенологических явлениях природы «Березинского государственного биосферного заповедника», национальных парков «Припятский» и «Беловежская пуща». Поскольку температура воздуха – главная детерминанта вегетации растений, характер фенологических тенденций анализировался в связи с показателями температурного фактора в его многолетней динамике. Период наблюдений был разбит на два субпериода – 1969-1990 гг. (базовый период) и 1991-2005 гг. (период интенсивного потепления). Фенологические сезоны выделялись по общепринятым индикаторным явлениям. Продолжительность фенологических фаз и периодов определялась по одногодичным данным сроков их начала и окончания. Тренды смещения сроков наступления сезонных явлений определялись методом скользящего усреднения по шестилетиям. Определенную проблему при анализе составляло то, что фенологические наблюдения в заповеднике и национальных парках проводились нерегулярно и не за