AktyalniProblemy-2010

Ранняя диагностика быстроты роста провениенций ели из евроазиатского ареала рода Picea A. Dietz.

ЖИВАЙКИНА Н.В.

Российский государственный аграрный университет – МСХА им. Тимирязева, кафедра безопасность жизнедеятельности ул. Тимирязевская, 49, г Москва, 127550, Россия

e-mail: zhivaykina@inbox.ru

У ели европейской (Picea abies L.) существует ряд выявленных косвенных признаков, использующихся в ранней диагностике наследственных свойств. К этим признакам относятся число семядолей, начало и окончание ростовых процессов, густота охвоения побегов, размеры почек и пр. (Орленко, 1971; Попов, 1978; Роне, 1980). Нами в ходе изучения географических посадок ели была поставлена задача: выяснить насколько существенна связь между средней высотой тех или иных провениенций ели в возрасте 2-х лет, т.е. сеянцами в питомнике и их средней высотой в географических лесных культурах 17-летнего возраста. Наблюдения проведены в типично еловых условиях местопроизрастания (С3) лесорастительного района елово-широколиственных лесов Клинско-Дмитровской гряды Московской области (Бородин, 1983).

Исследованиям на диагностику быстроты роста были подвергнуты 24 провениенции ели из евроазиатского ареала рода Picea A.Dietz. Высоты 2-летних сеянцев, а спустя 15 лет, и высоты в 17-летних культур оценивались и сопоставлялись в относительных величинах – долях стандартного отклонения. Для этого сначала по каждой из провениенций высчитывали географический дифференциал, или абсолютную успешность роста по высоте (U) всей генеральной совокупности опыта (24 провениенции). Затем находили относительную успешность роста провениенций (Q). Результаты исследований показали существенное влияние географического происхождения ели на значения средних высот (абсолютные показатели) и, в особенности, на относительную успешность роста провениенций (Q). Это в равной степени характеризует как успешность роста 2-летних сеянцев, так и выращенных из них географических лесных культур 17-летнего возраста. Лидирующими по росту в высоту оказались климатипы ели происхождением из Восточных Карпат (Усть-Чорна) и Литвы (Рокшинский лесхоз). Они, как правило, обладали на протяжении вегетации наиболее длительным периодом роста. Крайне отрицательные значения по относительной успешности роста зафиксированы у ели якутского и красноярского происхождений. Эти провениенции изначально всегда сильно повреждались поздними весенними заморозками, что и отразилось на их средней высоте.

Установлена прямолинейная связь между относительной высотой 2-летних сеянцев и их относительной высотой в 17-летних культурах. Надо отметить, что относительная высота сеянцев тесно коррелирует с таковым показателем в 17-летних посадках. Это фактически является свидетельством того, что средняя высота 2-летних провениенций находится под генетическим контролем и может являться чётким диагностическим признаком потенциальной быстроты роста в культурах. Применительно к выборке нашего опыта вероятность, как надёжность такой диагностики, составила 87,5 %. Закономерность прогнозируемой успешности роста географических лесных

культур в более взрослом 17-летнем возрасте относительно 2-летних сеянцев, обусловлена наследственными свойствами провениенций, т.е. их историкогеографическими причинами, закреплёнными генетически, и отражает прямую зависимость от высоты растений как наследуемого признака, влияющего на последующую быстроту роста в условиях интродукции.

ЛИТЕРАТУРА

Бородин А.М. Программные леса. – М.: Лесн. пром-сть, 1983. – 239 с.

Орленко Е.Г. Методы ранней диагностики при оценке наследственных свойств плюсовых деревьев. – М.: ЦБНТИлесхоз, 1971. – 45 с.

Попов В.Я., Жариков В.М. Число семядолей – селективный признак // В сб.: Лесоводство, лесн. культуры и почвоведение. Межвуз. сб. научн. трудов, вып. 7. – Л.: 1978. – С.121-126.

Роне В.М. Генетический анализ лесных популяций. – М.: Наука, 1980. – 160 с.

Рослинні угруповання Ічнянського національного природного парку (Чернігівська обл.), включені до Зеленої книги України

ЖИГАЛЕНКО О.А.

Ічнянський національний природний парк вул. Лісова, 43, м. Ічня, Чернігівська обл., 16703, Україна e-mail: ichn_park@cg.ukrtel.net

Ічнянський національний природний парк був створений 21 квітня 2004 р. на території Ічнянського району Чернігівської області. Загальна площа парку становить

9665,8 га.

В результаті досліджень, проведених нами на території Ічнянського НПП у 2005-2009 рр., було виявлено 5 рослинних угруповань (та їх фрагментів) включених до Зеленої книги України (Зелена книга України, 2009).

1. Угруповання формацій звичайнососнових лісів звичайноялівцевих (Pineta (sylvestris) juniperosa (communis)) та звичайнодубових-звичайнососнових лісів звичайноялівцевих (Querceto (roboris)-Pineta (sylvestris) juniperosa (communis))

На території дослідження нами було виявлено фрагменти асоціації PinetoQuercetum juniperoso (communis)-stellariosum (holosteae) в північно-східній частині парку на південь від с. Жадьківка. Загальна площа фрагмента угруповання становить близько 0,02 га. Деревостан одноярусний. Зімкнутість крон 0,5-0,7. Деревостан сформований Pinus sylvestris та Quercus robur, 20-25 м заввишки. Добре виражений ярус підліску (0,5-0,6), утворений переважно Juniperus communis (0,2-0,3). Середня висота кущів до 3,5 м, середній діаметр стовбурів 4-6 см, найбільший – 10-12 см. Виявлені молоді особини до 1 м заввишки. Проективне покриття травостою 65-70 %, домінує

Stellaria holostea (20-25%). Поодиноко трапляються Carex hirta, C. pallescens, Astragalus glycyphyllos, Fragaria vesca, Dryopteris carthusiana, D. filix-mas.

Виявлений видовий склад асоціації дещо відрізняється від наведеного в Зеленій книзі. Це обумовлено особливістю розташування території Ічнянського НПП

на значній відстані від основних локалітетів угруповання, які розташовані переважно на Правобережному Поліссі – на півночі Лівобережного Лісостепу.

2. Угруповання формації глечиків жовтих (Nuphareta luteae)

На території дослідження виявлено асоціації Nupharetum (luteae) ceratophyllosum (demersi) та Nymphaeeto (albae)-nupharetum (luteae) ceratophyllosum (demersi) в

північній та центральній частинах національного природного парку на водоймах поблизу сіл Ханки та Дзюбівка. Угруповання виявлені переважно в північній та центральній частинах водойм з глибиною 1-1,2 м. Наводний під’ярус утворений Nuphar lutea (40-65 %), подекуди співдомінує Nymphaea alba. Трапляються невеликі ділянки із співдомінуванням Polygonum amphibium. Понад берегом є смуги Typha angustifolia, поодиноко Sparganium erectum. Підводний під’ярус розріджений, переважає

Ceratophyllum demersum (10-15 %).

3. Угруповання формації латаття білого (Nymphaeeta albae)

В результаті проведених досліджень нами було виявлено асоціації Nymphaeetum (albae) - ceratophyllosum (demersi) та Nuphareto (luteae)-nymphaeetum (albae) - ceratophyllosum (demersi). Угруповання формації Nymphaeeta albae розташовані на тих же водоймах що і угруповання формації Nuphareta luteae. Угруповання виявлені переважно в північній частині ставів з глибиною 1-1,2 м. Надводний під’ярус розріджений (до 20 %),

сформований Schoenoplectus lacustris, Oenanthe aquatica та Sparganium erectum. Навод-

ний під’ярус (60-65 %) сформований N. alba (40-50 %) та N. lutea (10-15 %). Підводний ярус густий (50-90 %), сформований переважно C. demersum (30-80 %) та Myriophyllum verticillatum (10-30 %), поодиноко трапляється Utricularia vulgaris.

4. Угруповання формації латаття сніжно-білого (Nymphaeeta candidae)

На території НПП виявлено лише фрагменти асоціації Nymphaeetum (candidae) ceratophyllosum (demersi) на ставу поблизу с. Дзюбівка. Фрагменти угруповання виявлені також на ставі, прилеглому до території Ічнянського НПП, поблизу с. Пелюхівка. На обох водоймах глибина 1-1,4 м. Угруповання розташовані переважно в північній та центральній частинах ставів. Надводний під’ярус не виявлений або ду-

же розріджений (поодиноко Typha angustifolia та Sсhoenobeectus lacustris). Наводний сформований Nymphaea candida (20-40 %). Підводний під’ярус сформований Ceratophyllum demersum (10-50 %).

5. Угруповання формації пухирника малого (Utricularieta minoris)

У невеликому обводненому болітці в долині р. Іченьки в північній частині Ічнянського НПП нами було виявлено фрагмент асоціації Utricularietum (minori)- hottonietum (palustri). Водойма близько 15 м завширшки та близько 25 м завдовжки, глибина до 1 м. Дно мулисте, влітку рівень води значно знижується, водне дзеркало залишається лише в центральній частині. U. minor масово зростає в товщі води разом з Hottonia palustris, видом, що спорадично зустрічається в Лісостепу, та Lemna trisulca. В середині літа поверхня води вкривається Spirodela polyrrhiza. Рослинний покрив вздовж берега представлений трьома під’ярусами, а в центральній частині водойми – двома (наводним та підводним). Надводний під’ярус утворений Phragmites australis, наводний – Lemna minor, L. trisulca та Spirodela polyrrhyza (іноді проективне покриття може сягати 90-95 %). Підводний під’ярус сформований Hottonia palustris та Utricularia minor. Проективне покриття цього під’ярусу – 30-40 %. У цій водоймі було виявлено Caltha palustris.

Всі наведені угруповання та їх фрагменти характерні переважно для Полісся і на території Ічнянського НПП знаходяться поблизу південної межі свого поширення, а інколи і на значній відстані від основних локалітетів. Це пов’язано з особливістю розташування території НПП – в північній частині Лісостепу. Саме тут спостерігається наявність багатьох бореальних видів на південній межі їх ареалів.

ЛІТЕРАТУРА

Зелена книга України / Під заг. ред. Я.П. Дідуха. – К.: Альтерпрес, 2009. – 448 с.

Особливості процесів мінералізації підстилки в штучних лісових біогеоценозах

ЖИЦЬКА Н.В.

Черкаський державний технологічний університет, кафедра екології бульвар Шевченка, 460, м. Черкаси, 18006, Україна

e-mail: nadya-chernyak@yandex.ru

Лісова підстилка виконує унікальну роль в функціонуванні біогеоценозу. Вона сприяє рівномірному надходженню поживних речовин у ґрунт, затримує їх та перешкоджає вимиванню. Трансформація органічної речовини, що здійснюється в підстилці, обумовлює характер ґрунтоутворюючих процесів і родючість лісових ґрунтів.

Деякі елементи закріплюються в підстилці, (наприклад Si, Al, Fe), інші (Са, К)

–легко вимиваються. На скільки ефективно зберігаються поживні речовини можна судити за відношенням їх кількості у підстилці до опаду, так званим опадопідстилковим коефіцієнтом (ОПК) (Карпачевский, 1977).

Дослідження проводились у штучних насадженнях Смілянського лісгоспу, за загальноприйнятими методиками (Родин, Ремезов, Базидевич, 1968; Программа …, 1974). Склад насаджень: 5 ЯЗ 4 КЛГ 1ЛПД, 8ГЗ 2ЛЗ, 8ДЗ 2ЛЗ, 10АКБ.

Результати показали, що загальна зольність всіх підстилок міститься в межах 21,85 ±0,15 – 31,40 ±0,18 %. Найбільша вона у ясенево-кленової підстилки, найменша

–в акацієвої. Загальної зольність підстилок з весни до осені поступово зростає. Це пояснюється тим, що в ході мінералізації відбувається зменшення кількості карбонатовмісних органічних речовин, і, як наслідок, відносне збільшення вмісту зольних сполук за рахунок накопичення слабомігруючих елементів (Якуба, 2002). Загальна зольність опаду нижча від загальної зольності підстилки. Максимальне значення

отримано в опаді акації 13,58 ±0,229 %, мінімальне – в грабово-липовому –

7,76 ±0,162 %.

Прослідкувавши сезонну динаміку руху хімічних елементів, відмічаємо значне вимивання К та Са, оскільки вміст їх з весни до осені суттєво знижується; знижується, також і вміст S та N, проте в меншій мірі, порівняно з К та Са; вміст Р, за винятком зниження у ясенево-кленовому насадженні, протягом сезону майже не змінюється; відмічена тенденція до накопичення Si, Al, Fe: їх вміст з весни до осені поступово зростає.

У свіжому опаді досить високий відсоток таких елементів, як Са, Si, N, Al, Fe та значно нижчий – S, К, Р. Кількість елементів, здатних швидко мігрувати, в опаді, часто, більша, ніж в осінній підстилці. Зокрема, розрахувавши ОПК даних елементів в дослідних насаджень, ми з’ясували, що, відповідно до шкали Родіна – Базилевич, всі вони мають інтенсивний тип кругообігу за Са, N, Р, S та К, з переважаючим балом інтенсивності 7, рідше 8. За останнім елементом виняток становить лише ясенево-кленове насадження, в якого виявився вельми інтенсивний тип кругообігу з балом 9. За рухом решти елементів всі насадження мають загальмований тип кругообігу з балом 6, крім ясеневокленового в якого за Sі – інтенсивний тип кругообігу з балом інтенсивності 7.

ЛІТЕРАТУРА

Карпачевский Л.О. Пестрота почвенного покрова в лесном биогеоценозе. – М.: Изд-во МГУ, 1977 – 312 с.

Программа и методика биогеоценологических исследований. – М.: Наука, 1974. – 402 с. Родин Л.Е., Ремезов Н.П., Базилевич Н.И. Методические указания к изучению дина-

мики и биологического круговорота в фитоценозах. – Л.: Наука, 1968 – 143 с.

Якуба М.С. Особенности процессов формирования и трансформации подстилки в биогеоценозах Присамарья Днепровского // Вісник Дніпропетровського університету. Біологія.

Екологія. – 2002. – 1, вип. 10. – С. 66-70.

Тростниковые ассоциации литорали озера Мястро как субстрат для перифитона

1ЖУКОВА А.А., 2САВИЧ И.В.

1Белорусский государственный университет, биологический факультет, кафедра общей экологии и методики преподавания биологии пр. Независимости, 4, БГУ, биофак, г. Минск, 220030, Беларусь

e-mail: anna_eco@tut.by

2Белорусский государственный университет, биологический факультет, НИЛ гидроэкологии e-mail: savich_i_v@tut.by

Озеро Мястро (54°52´ N, 26°50´ E) – мезотрофный полимиктический водоем ледникового происхождения, расположенный на северо-западе Беларуси. Среднее в цепи из трех взаимосвязанных озер Нарочанской группы, оз. Мястро входит в состав Национального парка «Нарочанский», имеет важное хозяйственное и рекреационное значение. Площадь водного зеркала оз. Мястро составляет 13,1 км², средняя глубина 5,4 м, максимальная – 11,3 м. Морфометрия озера (большая площадь мелководий) и достаточная прозрачность воды (3,6±1,1 м в мае-октябре 2009 г.) предопределяют обильное развитие макрофитов, которые являются основным субстратом для перифитона. В оз. Мястро описано 48 видов водных растений. Пояс воздушно-водных макрофитов достигает ширины 300 м и глубин 1,5-1,8 м, представлен в основном тростником; общая площадь зарослей равна 1,5 км2, что составляет 12 % от площади акватории или 79 % от площади, ограниченной изобатой 2 м (Жукова и др., 2009). Общая биомасса воздушно-водных макрофитов составляет 2,6 тыс. тонн воздушно-сухого вещества при доминировании тростника (95,5 %). Погруженная растительность (рдесты,

оз. Мястро сглубин0,5-0,6 мбылисобраныпробытростникадляучетаегоплотностии биомассы; атакжедляопределенияплощадиповерхности, доступнойдляразвитияперифитона.

Плотность макрофитов в исследованных биотопах (среднее ± SD) составила 1288 ± 679 г/м2 (воздушно-сухой массы) при колебаниях от 384 до 3600 г/м2, при этом вес погруженных частей, где развиваются обрастания, составил около 40±7 % от общей массы растений. Суммарная площадь поверхности тростника, доступная для развития перифитона составила 7,9 ± 2,9 м2 под 1 м2 исследованных биотопов при колебаниях от 3,6 до 19,9 м2.

Обилие перифитона на тростнике возрастало к концу летнего сезона, составив в среднем для исследованных станций 0,46 ± 0,26 мг сухой массы перифитона/см2 поверхности макрофита в июне и 1,94 ± 1,09 мг/см2 в августе. В среднем за летний период плотность обрастаний на тростнике была равной 1,05 ± 0,76 мг сухой массы/см2, при колебаниях от 0,2 до 2,8 мг/см2. Рассчитанная под 1 м2 дна исследованных биотопов масса перифитона составила 83 ± 31 г сухой массы/м2 дна, колеблясь от 38 до 209 г/м2, или в среднем около 6,5 % от сухой массы тростника.

Если принять, что Р/В-коэффициент для тростника равен 1,2, а для перифитона 20 за вегетационный сезон, то продуктивность тростника в зоне зарослей на глубине около 0,5 м составляет 1391 г сухой массы/м2, перифитона – соответственно 1660 г/м2. Таким образом, несмотря на небольшой вклад в общую массу биокомплекса «тростник-перифитон», последний создает значительную долю первичной продукции. В целом, макрофиты и перифитон являются важными компонентами автотрофного звена в экосистеме оз. Мястро.

ЛИТЕРАТУРА

Гигевич Г.С., Власов Б.П., Вынаев Г.В. Высшие водные растения Беларуси: экологобиологическая характеристика, использование и охрана. – Мн.: БГУ, 2001. – С. 76-86.

Жукова А.А., Жукова Т.В., Макаревич О.А., Остапеня А.П. Роль полупогруженных ма-

крофитов в функционировании Нарочанских озер // Экология биосистем: проблемы изучения, индикации и прогнозирования: Мат. II Междунар. науч.-практ. конф. (25-30 августа 2009 г., Астрахань) / Под ред. В.Н. Пилипенко, С.Р. Кособоковой. – Астрахань: Издательский дом «Астраханский университет», 2009. – С. 295-299.

Еколого-фітоценотична характеристика ценопопуляцій Betoniсa officinalis L. на Прилуквинській височині (Передкарпаття)

ЖУРАКІВСЬКА С.П.

Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника Інститут природничих наук, кафедра біології та екології вул. Галицька 201, м. Івано-Франківськ, 77008, Україна e-mail:shumskabot @ rambler.ru

Дослідження ценопопуляцій буквиці лікарської (Betoniсa officinalis L ) проводились у період з травня 2007 по жовтень 2009 рр. Результати були отримані на осно-

ві дослідження п’яти ценопопуляцій, які зростають на відстані 1-5 км одна від одної у різних умовах середовища (освітленість, конкуренція, вологість, антропогенний тиск, зоогенний, фітогенний вплив). Тому метою досліджень було виявити, яким чином дані фактори впливають на такі показники як вікова структура, щільність, тривалість періоду цвітіння. Особини у ценопопуляціях розміщені за компактним типом (Малиновський, 1998). Буквиця погано переносить недостатність вологи, тому в умовах посухи багато молодих проростків гине, що веде до зменшення чисельності ценопопуляції. Важливим фактором є освітленість. Найбільш оптимальні умови зростання характерні для ценопопуляцій ІІІ (Майданське лісництво Івано-Франківського держлісгосп) та V (Калуський ДЛГ). Обидві ценопопуляції зростають на добре освітлених лісових галявинах, тому не зазнають затінення та пригнічення з боку дерев. У таких умовах вони отримують достатню кількість світла і досягають значних розмірів надземної частини, швидше зацвітають і плодоносять. Для них характерна висока щільність (до 106-108 особин на 1 м²), частка квітучих особин на 1 м² (до 44-50) та високий показник індексу морфологічної мінливості (52,56-60,25 %), який вищий у кращих умовах існування (Злобин, 1984).

У дещо гірших умовах зростають ценопопуляції І (Крилоське лісництво, Галицький національний природний парк) та ІV (Ямницьке лісництво). Ценопопуляція І росте на узліссі, де отримує достатню кількість світла і характеризується високими параметрами морфометричних ознак, але значної шкоди їй завдає витоптування, випасання, забруднення побутовими відходами. Ценопопуляція ІV росте на лісовій галявині, загазованість середовища вихлопними газами негативно впливає на показник щільності особин (до 91 на 1 м²). Імовірним явищем є поступове зниження кількості особин, що згодом може призвести до її зникнення з даної території або ж розростання вглиб лісу, де вона зазнаватиме затінення. Індекс морфологічної мінливості становить 48,71 % та 26,9 % відповідно.

Найменша щільність рослин характерна для ценопопуляції ІІ (до 68 особини на 1 м²), яка зростає на території ГНПП на невеликій лісовій прогалині. Грунт є достатньо зволоженим, сірим опідзоленим, з високим вмістом гумусу. Однак слабке освітлення негативно впливає на структуру ценопопуляції. Так, цвітіння особин починається пізніше порівняно з цвітінням рослин попередніх ценопопуляцій. Індекс морфологічної мінливості становить 16 %. Проаналізувавши ценопопуляції за критерієм Стюдента, який показує як відрізняються популяції між собою, робимо висновок, що ценопопуляція IV відрізняється від інших ценопопуляцій майже за всіма ознаками, крім генеративних органів. Ценопопуляції I, III і V більш подібні між собою, а ценопопуляція IІ схожа на ценопопуляцію I і, частково, на IIІ. Така міжпопуляційна мінливість зумовлена різницею в освітленості, вологості, типах ґрунтів. Тобто, добре освітлені, зволожені та розміщені далеко від автомагістралей ділянки (ценопопуляції ІІІ, ІV та V) являються найбільш сприятливими природніми середовищами для B. officinalis.

ЛІТЕРАТУРА

ЗлобинЮ.А. Ценопопуляционныйанализвфитоценологии. – Владивосток, 1984. – С. 92. Малиновський К.А. Структура популяцій рідкісних видів флори Карпат. – К: Наук. ду-

мка, 1998. – С. 68.

Цинк в деревних породах лісових біогеоценозів Присамарського біосферного стаціонару ім. О.Л. Бельгарда

ЗАМЛІЛА С.М.

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, кафедра геоботаніки, ґрунтознавства та екології пр. Гагаріна, 72, м. Дніпропетровськ, 49010, Україна

e-mail: sveto487ka@mail.ru

Цинк відноситься до мікроелементів І категорії небезпеки згідно ГОСТ 17.4.1.02-83. Zn має широке розповсюдження у всіх геосферах. Антропогенні джерела надходження цинку до навколишнього середовища – це підприємства кольорової металургії, агротехнічна діяльність і спалювання кам’яного вугілля. Це порівняно рухомий метал сріблистого кольору, нерозчинний в воді. Рухомі форми цинку (Zn2+ та деякі інші іони) доступні для рослин (Перельман, 1966). Швидкість поглинання цього металу рослинами залежить від виду рослин і умов середовища.

Цинк відноситься до мікроелементів життєво важливих для рослин. Він виконує важливі функції в метаболізмі рослин (Кабата-Пендиас, Пендиас, 1989): входить до складу ензимів (ангідрази, дегідрогенази, протеінази і пептидази), приймає участь в утворенні ауксину, ДНК і рибосом; впливає на проникливість мембран; підвищує стійкість рослин до сухих і жарких погодних умов, а також до бактеріальних і грибкових захворювань. Прояви нестачі у рослин Zn: міжжилковий хлороз, зупинка росту, поява розеток із пагонів фруктових дерев, фіолетово-червоні крапки на листках. При високих концентраціях цинк має токсичну дію на клітини рослин: хлороз і некроз кінцівок листків, затримка росту, пошкодження коріння. Реакції рослин на вміст цинку непостійні, вони змінюються внаслідок онтогенезу і філогенезу особин. Це призводить до порушення хімічного балансу навколишнього середовища Тому вміст цинку у ґрунті та реакції рослин на нього повинні досліджуватися у конкретних екосистемах.

Дослідження вмісту та закономірностей розповсюдження цинку проводилось у штучному білоакацієвому насадженні сухуватого типу зволоження (ґрунт – чорнозем звичайний лісопокращений) та в природній липово-ясеневій діброві свіжого типу зволоження (ґрунт – чорнозем лісовий) на території Присамарського міжнародного біосферного стаціонару імені О. Л. Бельгарда. Тип біогеоценозу визначався згідно типології О.Л. Бельгарда (1950). Для визначення вмісту цинку в ґрунті і листках рослин використовувався атомно-абсорбційний метод.

Ступінь акумуляції цинку домінуючими деревними породами досліджуваних біогеоценозів оцінювали коефіцієнтом біологічного поглинання (КБП), що являє собою відношення кількості хімічного елемента у рослині до його кількості у ґрунті (Полинов, 1965). КБП цинку в протиерозійному білоакацієвому насадженні становив

2,59 для Robinia pseudoacacia L. і 1,73 для Fraxinus excelsior L. В липово-ясеневій діброві КБП цинку для Acer platanoides L. становив 2,56, для Fraxinus excelsior – 5,11,

для Tilia cordata Mill. – 5,44. Згідно класифікації запропонованої А.П. Перельманом (1966), в усіх рослинах досліджуваних біогеоценозів цинк відноситься до ряду сильного накопичення. Акумуляція цинку в природному біогеоценозі, вище ніж у штуч-

ному: КБП цинку для Fraxinus excelsior в липово-ясеневій діброві у 3 рази вище ніж у білоакацієвому насадженні.

ЛІТЕРАТУРА

Бельгард А.Л. Лесная растительность юго-востока УССР. – К.: КГУ, 1950. – 264 с. Кабата-Пендиас А., Пендиас Х. Микроэлементы в почвах и растениях: Пер. с англ. –

М.: Мир, 1989. – 439 c.

Перельман А.И. Геохимия ландшафта. – М.: Высшая школа, 1966. – 392 с. Полынов Б.Б. Избранные труды. – М.: АН СССР, 1965. – 752 с.

Реконструкция зонального растительного покрова антропогенно трансформированных территорий для крупномасштабных карт восстановленных ландшафтов (на примере бассейна

р. Барнаулка, Алтайский край, РФ)

ЗОЛОТОВ Д.В.

Институт водных и экологических проблем СО РАН, лаборатория ЛВЭИП ул. Молодежная, 1, г. Барнаул, 656038, Россия

e-mail: zolotov@iwep.asu.ru, dao-poetry@ya.ru

Бассейн р. Барнаулка (ББ, S = 5773 км2) на Приобском плато наследует бассейн Барнаульской ложбины древнего стока, а его зональный растительный покров (ЗРП), в строгом смысле, приурочен к межложбинным фрагментам плато и верхним (3-4-й) эрозионным террасам ложбины, которые можно обозначить как зональноводораздельные ландшафты (ЗВЛ), практически полностью трансформированные в пашню. Представления о ЗРП базируются на литературных источниках и изучении (Золотов, 2009) сохранившихся участков естественной растительности. Они позволяют создать модель ЗРП для крупномасштабных (М 1:100 000) карт восстановленных ландшафтов. Под ЗРП понимается не только зональный тип растительности автоморфных (плакорных и субплакорных) местоположений, но и другие типы, приуроченные к полугидроморфным и гидроморфным местоположениям, определяющим в совокупности структуру и функционирование ЗВЛ.

Дифференциация ЗРП в ББ связана с проявлением следующих основных факторов:

1.Градиент соотношения тепла и влаги определяет смену природных подзон: засушливая степь (ЗС), умеренно-засушливая степь (УЗС) и южная лесостепь (ЮЛС).

2.Механический состав почвы изменяется в ЗВЛ по вектору макросклона (средние – легкие суглинки – супеси), обуславливая смену эдафических вариантов растительности.

3.Структура рельефа (экспозиция, угол склона, наличие наложенных отрицательных иположительных форм) детерминирует локальноеперераспределениетепла и влаги.

В ЗС на средних суглинках формируются разнотравно-типчаково- залесскоковыльные (Stipa zalesskii, Festuca valesiaca) степи, в УЗС – богаторазнотрав-

но-типчаково-ковыльные (Stipa zalesskii, S. pennata, Festuca valesiaca, F. pseudovina) в

сочетании с разнотравно-злаковыми (Stipa pennata, Phleum phleoides, Poa angustifolia)

луговыми; в ЮЛС – богаторазнотравно-дерновиннозлаковые (Stipa zalesskii, S. pennata, Helictotrichon desertorum) в сочетании с луговыми. В ряду ЗС–ЮЛС увеличивается количество разнотравья, которое также в целом мезофитизируется, корневищных злаков, снижается доля дерновинных злаков, особенно типчака и ковыля Залесского. На легких суглинках формируется зональный ряд тырсовых (Stipa capillata) степей: разнотравно-типчаково-тырсовые (ЗС), богаторазнотравно-типчаково-тырсовые (УЗС), богаторазнотравно-тырсовые (ЮЛС). На супесях распространены гемипсаммофитные тырсовые степи. В соответствии с правилом предварения Алехина для покатых и крутых склонов южной и западной экспозиции характерны более ксерофильные южные варианты степей смежной подзоны, а аналогичным местоположениям северной и восточной экспозиции наоборот свойственны более мезофильные степи и остепненные луга, балочные березовые леса. В сложении ЗРП весьма показательна роль осиново-березовых колков, площадь которых возрастает в ряду ЗС–ЮЛС. Если в ЗС они редки на водоразделах и формируются в вытянутых западинах на днищах или вогнутых пологих теневых склонах обширных ложбинообразных понижений в верховьях эрозионных систем, то в УЗС уже появляются типичные колки округлой формы, приуроченные к крупным понижениям рельефа, в том числе котловинам остаточных озер. Отличительной особенностью ЗВЛ ЮЛС является широкое распространение мелких рассредоточенных осиново-березовых колков по суффозионным микрозападинам.

Работа выполнена при поддержке гранта РФФИ № 08-05-00093-а.

ЛИТЕРАТУРА

Золотов Д.В. Конспект флоры бассейна реки Барнаулки. – Новосибирск: Наука, 2009.

– 186 с.

Особливості генеративного розмноження

Aglaonema commutatum Schott

ІВАНИЦЬКА Б.О., ЖИЛА А.І.

Національний ботанічний сад ім. М.М. Гришка НАН України вул. Тимірязєвська, 1, м. Київ, 01014, Україна e-mail:ivanytskaja@yandex.ru

Успішність інтродукції представників тропічної і субтропічної флори в умови захищеного ґрунту значною мірою залежать від вивчення морфолого-біологічних особливостей вегетативних і генеративних органів рослин та екологічних умов їх природного місцезростання. Представники роду Aglaonema Schott є популярними вічнозеленими листяно-декоративними рослинами. Про успішність інтродукції рослин Aglaonema commutatum Schott в умови захищеного ґрунту Національного ботанічного саду ім. М.М. Гришка НАН України свідчить насіннєва продуктивність, яка є одним з найважливіших показників життєвості виду. Мета нашого дослідження полягала у вивченні особливостей генеративного розмноження рослин A. сommutatum.